Міцкевич Адам — біографія

Міцкевич АдамМіцкевич Адам
1798 -1855
Він говорив про часи прийдешніх,
Коли народи, звади забувши,
У велику сім'ю з'єднаються
Ми жадібно слухали поета. Він
Пішов на захід - і благословеньем
Його ми проводили. - Але тепер
Наш мирний гість нам став ворогом - і отрутою
Вірші свої, на догоду чорни буйної,
Він напояет. Видали до нас
Доходить голос злісного поета,
Знайомий голос!.. боже! освяти
У ньому серце правдою твоєї й миром
І поверни йому...
"Він між нами жив", 1834
Польський поет, діяч національно - визвольного руху
Основоположник польського романтизму. В 1824 висланий царською владою з
Литви; жив у Росії, де зблизився з декабристами, А. С. Пушкіним
У творах Пушкіна й Міцкевича, у переписці, щоденниках і
спогадах сучасників збереглися численні свідчення про
зустрічах польських і російських поетів. Особисте знайомство їх відбулося в
середині жовтня 1826. За свідченням Н. Полевого, Пушкін, що приїхав в
Москву восени 1826, зблизився з Міцкевичем і "робив йому найбільше
повага". У березні 1827 під враженням від зустрічі з Пушкіним Міцкевич
писав А. Е. Одинцу з Москви: "Ми часто зустрічаємося... У розмові він дуже
дотепний і рвучкий; читав багато й добре...".
Відомі зустрічі поетів у салонах З. А. Волконській, А. П. Елагиной, в А. А.
Дельвига, Павлищевих, К. А. Собаньской, у московські й петербурзьких
літературних колах
Спілкування поетів було перервано від'їздом Міцкевича 15 травня 1829 за границю
Пушкіна присвятив Міцкевичу вірша "У прохолоді сладостной
фонтанів" (1828), "Він між нами жив" (1834), рядка у віршах
"Сонет" (1830), і в "Подорожі Онєгіна" ( 1829-1830). Пушкін перевела на
російська мова уривок з "Конрада Валленрода" ("Сто років минуло, як Тевтон")
(1828) і балади Міцкевича "Воєвода" і "Будрис і його сини" (1833). В
архіві Пушкіна збереглися записані їм польською мовою тексти
віршів Міцкевича "Олешкевич", "Росіянином друзям" і "Пам'ятник Петру
Великому" (окт. 1833), а в бібліотеці - подарована йому Міцкевичем книга "The
works of lord Byron" (1826).
Польське повстання 1830-1831 привело до різкої розбіжності політичних
позицій Пушкіна й Міцкевича, що відбилося й у їх літературному
творчості, зокрема в "Мідному вершнику". Полеміка сполучалася, однак,
с надзвичайно високою взаємною оцінкою
Про те, що відносини двох геніїв, російськ і польського, були найважливішим
подією в передісторії "Мідного вершника", відомо давно, написане
чимало...
22 липня 1833 року через границю в Петербург вернувся давній, люб'язний
приятель Сергій Соболевський; він підніс Пушкіну книжку товщиною в 285
сторінок, а на внутрішній стороні обкладинки написав: "А. С. Пушкіну, за
старанність, успіхи й доброзвичайність. С. Соболевський". Те була книга, що
Пушкіна не міг би одержати в жодній з російських бібліотек: IV тім
зібрання творів Міцкевича, що вийшов у Парижу в 1832 році. В
бібліотеці Пушкіна збереглися також і перші три томи (Париж, 1828 -
1829 р.), але сторінки їх, на відміну від останнього, не розрізані (очевидно, I -
III тому Пушкін придбав ще до подарунка Соболевського, інакше приятель
зробив би жартівливий напис на обкладинці I тому).
Пушкіна не тільки прочитав найбільш важливі для нього вірші IV тому, але
більше того - три з них відразу переписав у зошит, ту саму, знайому вже
2373, "неподалік" від перших рядків "Пікової дами". Переписав прямо з
оригіналу, по-польському. Копії тих віршів Адама Міцкевича (з
коментарями М. А. Цявловского) були надруковані в 1935 році у відомому
збірнику "Рукою Пушкіна". Польська мова Пушкін вивчила за кілька років до
того, щоб читати Міцкевича вподлиннике.
Польський поет, висланий в 1824 році з Вільни в Росію й кілька років
тісно общавшийся з Пушкіним і іншими російськими друзями, після подій
1830 - 1831 р. виявився в змушеній еміграції; незабаром він створив
знаменитий цикл із семи віршів - "Ustep" ("Уривок") - петербурзький
Уривок з III частини поеми "Дзяди". Тема Уривка - Росія, Петро Великий,
Петербург, гігантську повінь 7 листопада 1824 року, Микола I, росіяни
друзі
Чи не в кожному вірші - найгостріші історико^-політичні
судження...
Вірш "Олешкевич": напередодні петербурзької повені 1824 року
польський художник-віщун Олешкевич пророкує "прийдешню кару"
паную, що "низько впав, тиранство возлюбя" , і за те стане "видобутком
диявола"; Міцкевич, вустами свого героя, жалує, що удар обрушиться, "страчуючи
невинуватих... ничтожнии, дрібний люд"; однак наступаюча стихія води
нагадує іншу хвилю, що змітає палаци:

Я чую: немов чудовиська морські,
Виходять вихри з полярних льодів
Борей вуж хвилі здіймати готів
І підняв крила - хмари грозові,
І сльота морська пута порвала
І крижані гризе вудила,
І вологу подъемлет до неба вию.
Один лише ланцюг ще тіснить стихію,
Але молотів уже я чую стукіт...
Петербург для автора "0лешкевича" - місто погибелі, помсти, смерті; велике
повінь - символ усього цього. Ще різкіше про тім сказано в інших
віршах циклу, де легко обчислюються (від зворотного) майбутні, ще не
написані сторінки "Мідного вершника"... У вірші "Петербург":
А хто столицю росіянку спорудив,
І слов'янин, у войовничому напорі,
Навіщо в межі далекі проникнув,
Де жив чухонец, де панувало море?
Не зріє хліб на тій землі сирий,
Тут вітер, імла й сльота постійно,
І небо шле лише холод або спека,
Невірне, як дика вдача тирана
Не люди, ні, але цар серед боліт
Став і сказав: "Отут будуватися ми будемо!"
І заклав імперії оплот,
Собі столицю, але не місто людям
Потім строфи - про "сто тисяч мужиків", чия стала "кров столиці тої
основою"; іронія із приводу європейських площ, палаців, каналів, мостів:
У зодчих приказка є одна:
Рим створений людської рукою,
Венеція богами створена;
Але кожний погодився б із мною,
Що Петербург побудував сатана
У віршах "Огляд військ" - найлютіша сатира на паради, "військовий стиль"
самодержавства - на все те, що Пушкін незабаром представить як
........войовничу жвавість
Потішних Марсових полів,
Піхотних ратей і коней
Одноманітну красивість...
Один з головних "негативних героїв" усього Уривка - Петро Перший
Він заповів спадкоємцям корони
Споруджений на святенництві престол,
Оголошений законом сваволя
І сваволею закони, що стали,
Підтримку інших деспотів багнетом,
Грабіж народу, підкуп чужоземців,
І це все - щоб страх вселяти навкруги
І мудрим слить в англійців і німців
Отже, зачеплені два улюблених пушкінських образи: Петро й місто Петра... І ми
розуміємо, уже тут російський поет, звичайно, готовий заспорити, однак головне
спереду...
Цілий вірш циклу - друге зі згаданих у примітках до "Мідного
вершникові" і частково переписане Пушкіним по-польському -
ПАМ'ЯТНИК ПЕТРУ ВЕЛИКОМУ
Ішов дощ. Укрившись під одним плащем,
Стояли двоє в сутінку нічному
Один, гнаний царською сваволею,
Син Заходу, безвісний був пришлец:
Іншої був росіянин, вільності співак
Північ, Що Будила, полум'яним дієсловом
Не може бути сумнівів, що описано зустріч Міцкевича й Пушкіна
Теперішній Пушкін, здається, уперше зустрічається із самим собою - як з
героєм іншого великого поета!
Але от з волі автора "російський геній" вимовляє монолог, що ставиться до
"Петрову колосові", тобто Мідному вершникові
Пам'ятник "вінчаному кнутодержцу в римській тозі" явно не по душі Пушкіну,
героєві вірша, що віддає перевагу спокійну, величну
кінну статую римського імператора-мудреця Марка Аврелія, ту, що біля
двох тисячоріч прикрашає одну з римських площ:
...И бачить він, як люди гостеві раді,
Він не зімне їхнім скаженим стрибком,
Він не змусить їх просити пощади...
"Монолог Пушкіна" закінчується питанням-пророкуванням:
Цар Петро коня не приборкав вуздою
Щодуху летить скакун литий,
Топчучи людей кудись буйно рветься,
Змітає всі, не знаючи, де межа
Одним стрибком на край скелі злетів,
От-от він звалиться долілиць і розіб'ється
Але століття пройшло - коштує він, як стояв
Так водоспад з надр гранітних скель
Исторгнется й, скований морозом,
Висить над безоднею, звернувшись у лід,
Але якщо сонце вільності блисне
І із заходу весна прийде до Росії -
Що стане з водоспадом тиранії?
Пушкіна читає, хвилюючись, і малює: Н. В. Ізмайлов, під чиєю редакцією
вийшло видання "Мідного вершника" у серії "Літературні пам'ятники",
зовсім справедливо думав, що саме з віршем "Пам'ятник
Петру Великому" зв'язаний відомий пушкінський малюнок - здиблений кінь
Мідного вершника, але без царя! Можливо, це вже сцена після фатального
стрибка, " водоспад, щостанув,", згубний для сідока...
Пушкіна схвилювало не тільки появу його власного образа, його
"мовлень" в емігрантському виданні, але й та обставина, що він подібних
слів про Петра не говорив
Колишні дружні бесіди, суперечки з першим польським поетом не раз стосувалися
Петра. Ксенофонт Полевої, наприклад, пам'ятав, як