«Мої вірші — щоденник»

Твір по літературі: «Мої вірші - щоденник»

(по поезії М. Цветаевой)

Доля М. Цветаевой була трагична, повна прозрінь і розчарувань, зльотів і падінь. Звичайно, доля поета і його добутку - не те саме, але вірші М. Цветаевой - жагуча сповідь людини, що живе на складному історичному переломі, і тому кожна подробиця цього життя значна й вагома

Уже раннім віршам М. Цветаевой властиві інтимність і

Безпосередність. З легкістю переносить вона переживання ще незрілої, що стає особистості у вірші. В. Я. Брюсов писав, що від її віршів іноді ніяково, начебто підглянув у замкову щілину. Але вже тут створювався особливий мир юності, у якому все розказане не вигадане, а справді. Часто виникає в цих віршах образ рано померлої матері:

По роялі бродить сонний промінь

Пограти? Давно загублений ключ!

Ах, без мами ні в чому немає змісту

Обстановка старої Москви («будиночки зі знаком породи»), радості дитячої дружби й прикрості першої любові - усе описано настільки зримо, що сумнівів у дійсності пережитого не виникає

Але дитинство пройшло, і сформувався характер - важкий, нерівний, нестійкий. Ілля еренбург, що знав її в молодості, писав: «Марина Цветаева сполучала в собі старомодну чемність і бунтарство, пієтет перед гармонією й любов до щиросердечної недорікуватості, граничну гордість і граничну простоту». Цей характер повністю відбився в її віршах - його складність, суперечливість і глибинна гармонія:

Я занадто сама любила

Сміятися, коли нельзя.

Тающая легше снігу,

Я була - як сталь

Мячик, що стрибнув з розбігу

Прямо на рояль,

Скрип піску під зубом, або

Стали по склу...

Я затверджую, що в мені спокій

Причастници перед причастьем,

Що не моя рука, що я з рукою

По площах коштую - за щастям...

Жила вона складно й важко, не знала й не шукала ні спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості, щиро затверджувала, що «почуття власності» у неї «обмежується дітьми й віршами». Подробиці й деталі цієї вбогої, але внутрішньо наповненого життя відбилися у цветаевской ліриці

Проста моя постава,

Злиденний мій домашній дах...

У моє віконце дощ стукається

Скрипить робітник над верстатом...

Білизна на річці полощу,

Дві квіточки своїх рощу

Дарує дзвін - хрещуся,

Посадять голодом - пощуся...

Проза життя народжувала високу поезію природно, життєві умови владно диктували творчі установки. Особливо ясно виявилася ця закономірність у цветаевских віршах періоду еміграції. Про свою обстановку в той час вона пише: «Пишу в робочому передмісті Праги, під злидарську ресторанну музику, разом з димом вривающуюся у вікно. Це - оголене життя, тут і веселощі - не на життя, а на смерть. І у віршах її в цей час звучить

Голос шахт і підвалів -

Чіл на хирлявому стеблі! -

Голос сірих і малих,

Злих - і правих біля...

Характерно, що в цьому голосі поет чує й свій власний голос. І в циклі «Заводські», з якого взяті наведені рядки, і в «Поемі застави» поет не відокремлює себе від миру вбогості й безправ'я, він - один зі знедолених. І до тому були реальні життєві підстави. В одному з листів вона говорить: «Треба мною тут люто знущаються, граючи на моїй гордині, моєму нестатку й моєму безправ'ю (захисту - немає)». А нестаток був дійсно великий: «Убогості, у якій я живу, ви собі представити не можете, у мене ж ніяких засобів до життя, крім писання. Чоловік хворий і працювати не може. Дочка в'язанням шапочок заробляє 5 франків у день, на них учотирьох (у мене син 8-мі років, Георгій) живемо, тобто просто повільно подихаем з голоду».

Але в цих позбавленнях, у повній ізоляції Цветаева героїчно працював як поет, працювала не покладаючи рук. Це було немислимо важко - писати в безповітряному просторі, без рідної землі під ногами, без рідного неба над головою. Треба мати величезні щиросердечні сили, щоб у такій ситуації зберегти саме головне - свою особистість, без якої взагалі немає й не може бути мистецтва. І М. Цветаева зберегла її.

Не візьмеш мого рум'янцю -

Ильного - як розливи рік!

Ти мисливець, але я не дамся,

Ти погоня, але я есмь біг

Не візьмеш мою душу живу!..

Так звертається М. Цветаева до Життя, і в цьому звертанні -

Опір всім негодам, готовність вистояти в найстрашніших випробуваннях і, навіть пожертвувавши тлінною тілесною оболонкою, зберегти чистоту й щирість поетичного голосу

Цю думку М. Цветаева підтвердила не тільки життям, але й смертю

Життя й творчість М. Цветаевой - приклад глибокої внутрішньої єдності, нерозривного ніякими історичними катаклізмами. Через усе жорстокості навколишнього світу вона пронесла причетність до таємниць буття, спрямованість до істини, жаль до знедолених - риси сьогодення поета