Мої враження від поеми маяковського «Хмара в штанях»

Твір по літературі: Мої враження від поеми маяковського "Хмара в штанях"

Читаючи цю поему, можна жваво представити Маяковського, що крокує по березі затоки й чеканить на піщаному пляжі в Куоккале рядка "Хмари в штанях" під ритм своїх потужних кроків. На мокрому піску залишаються сліди величезних чобіт, у свідомості поета народжуються безсмертні вірші. Дуже незабаром Маяковський прочитає свою "програмну річ" Горькому, і зовні суворий автор п'єси "Надне" буде плакати, випробувавши потрясіння від чудової поеми. Це буде в 1915 році

Я замислююся над словом "громада". "Хмара в штанях" не така вуж більша по обсязі річ. Але вона дійсно височіє громадою як у творчості Маяковського, так і в сучасній йому поезії 1913-1915 років. У ній такий масштаб, такий велетенський розмах, такий зліт у піднебесся, що слово "громада" стає виправданим

У поемі описується " громада-любов і громада-ненависть". Є тут і чимало приземлених епізодів, низинних учинків, знижених образів. Саме "хмара" опускається долілиць до рівня людських "штанів", і слово переосмислюється поетом. Але однаково я постійно відчуваю піднесений початок у поемі. Це саме громада, рівна самому поетові. У неї ввійшли в стислому, концентрованому виді багато мотивів ранньої лірики Маяковського

Для поеми характерне протиставлення поета юрбі, ідеальний образ ліричного героя ("іду гарний, двадцатидвухлетний"). Тут і мир низинних речей і явищ, і жертви міста, і музичні образи, і гротескна фігура вивернутої людини з "одними суцільними губами".

Маяковський свідомо підкреслює наступність із ранньою творчістю, зауважуючи у своїх різких і афористично ємних рядках:

Мною знову славословятся

чоловіка, залеженние, як лікарня,

і жінки, пошарпані, як прислів'я

Теми ці одержують своє перетворення. Підсилюється гиперболизм образів, їхній внутрішній зв'язок, сила їхнього розкриття й бунтарський початок, якому вони підкоряються. З потужного виклику починається пролог, наповнений неологізмами, що ошелешать:

Вашу думку, що мріє на розм'якшеному мозку,

як вижиревший лакей на засаленій кушетці,

буду дражнити об закривавлений серця шматок,

досита изъиздеваюсь, нахабний і їдкий

Ворог зі стана "жирних" незмінний. А от ліричний герой на очах стає іншим, немов небо міняє тони. Він те грубий і різкий, "від м'яса скажений", "нахабний і їдкий", те "бездоганно ніжний", розслаблений, аморфний, ранимий: "не чоловік, а хмара в штанях". Так проясняється зміст незвичайної назви поеми. Таким різким герой з'являється на неї сторінках

Перша частина "тетраптиха" (такий підзаголовок поеми), відповідно до задуму поета, містить у собі перший лемент невдоволення. "Геть вашу любов". Цьому підпорядкований сюжет. Ліричний герой чекає зустрічі в Марією (її прототипом була чудесна дівчина Марія Денисова, зустрінута поетом в Одесі). Але її ні, і тоді явища й речі навколо починають своє вороже життя: вечір "іде", канделябри "регочуть і іржуть" у спину, прибій "оббризкує" своїм громом, "ляскають" двері, північ "ріже" ножем, гримасують дождинки, "начебто виють химери собору Паризької Богоматері".

Деталі дані крупно, з перевищенням звичних розмірів. Дождинки "гримасу громадят". нагадуючи Везувій, Нотр-Дам. Але й ліричний герой огромеш. "жилава громадина", "брила", "величезний". Я бачу боротьбу велетнів. Хто ж переможе? Герой "стогне, корчиться", "незабаром лементом издер-нется рот". Дієслова передають страждання й розпач його. А отут ще розширилися, розхиталися, розігралися нерви. Маяковський перекладає цей відомий фразеологізм у метафору ("зстрибнув нерв"), що породжує вже целую ланцюжок розгорнутих метафор. І от нерви закоханого мечуться, танцюють, скакають, так що й у них уже підкошуються ноги

Изумительно передане томливе очікування побачення. І от, нарешті, Марія приходить і повідомляє, що виходить заміж. Різкість і оглушительность звістки поет порівнює із власним віршем "Нате". Крадіжку улюбленої - з викраденням з Лувра "Джоконди" Леонардо да Вінчі. А самого себе - із загиблої Помпеей.

У Маяковського порівняння яскраві, сильні, образні, виразні. Одне з них, "ненавмисно" згадане - "вогнем опромінюючи" - викликає до життя новий ряд метафор і епітетів: "пожежа серця", "палючий рот", "серце палаюче", що гасять пожежні, "особа що обгоряють", "обгорілі фігури слів і чисел", "палаючі руки", "стоглазое заграва". Картина грандіозна - у просторовому, динамічному й тимчасовому плані. Голос звучить через сторіччя, перетворюючись у лемент і стогін: геть вашу продажну любов!

У другій частині тетраптиха тема любові одержує нове рішення: мова йде про любовну лірику, що переважає в сучасної Маяковському поезії. Поезія ця стурбована тим, щоб оспівувати "і панянку, і любов, і квіточка по/росами". Теми ці крейди, а поети, які розмокнули "в'плаче й схлипі", крейди подвійно. Вони "википячивают, римами пілікаючи, з любові й солов'їв якесь вариво"

Тут поет звертається до теми мистецтва. Воно, на думку Маяковського, у буржуазному суспільстві антинародне й антилюдяно. Воно існує саме для себе й не стурбоване стражданнями людей. Воно не хоче бачити, як "вулиця корчиться без'язика - їй нема чим кричати й розмовляти". Більше того, поети свідомо кидаються від вулиці, "куйовдячи патли". Поет знову населяє її персонажами своєї ранньої лірики. "Лемент поштовхом" коштує "із глотки". Придавлені пролетками й таксі, бідняки заповнюють площу. Вулиця присіла й закричала "Идемте жерти!" Але є чогось

Поети бояться вуличної юрби, її "витівки". Тим часом люди міста "чистіше венеціанського лазорья, морями й сонцем обмитого відразу!" Ліричний герой теж виявляється поетом і - на противагу буржуазним златоустам і кухарям "варива" - приєднується до жертв міста, заявляючи

Я знаю -

сонце померкло б, побачивши

наших душ золоті розсипи. ,

Поет протиставляє нежиттєздатному мистецтву справжнє, що пілікає "поетикам" - самого себе: "Я - де біль, скрізь". Звертаючись до простих людей, поет заявляє: "Ви мені всього дорожче й ближче". Він пишається людьми, уважаючи, що вони тримають у своїй п'ятірні "мирів приводні ремені!" і "самі творці в палаючому гімні". Для них він і створює свої рядка

Знову відбувається сутичка велетнів. Місто "дорогу мороком замкнув", виставив величезні "вавилонські вежі". Круппов, Голгофи, "тисячу тисяч Бастилії", своїх "великих" (Заратустру, Ґете). На противагу всім їм виступає Поет, предтеча "шістнадцятого року", - на його думку, року революцій. Він, немов Данко, готовий витягтися душу, розтоптати неї - і закривавлену дати, "як прапор". А за ним бачиться ідеальний образ " часу, щойде через гори, якого не бачить ніхто". За цими двома "рятівниками" - майбутнє. Разом з ними прийшов час іншого мистецтва, інших гімнів і ораторій. Тому герой оголошує мир лементом: геть ваше мистецтво, мистецтво вульгарності й камерної замкнутості!

Нам, здоровенним,

із кроком садженим,

треба не слухати, а рвати їх -

їх, що присмокталися безкоштовним додатком

до кожного двоспального ліжка!

У третій частині поеми Маяковський піднімається до заперечення всього пануючого ладу, нелюдського й жорстокого. Все життя "жирних" неприйнятне для ліричного героя. Нестерпна їхня любов. Тема любові повернена новою гранню. Маяковський відтворює пародію на любов, похіть, розпусту, перекручення. Вся земля з'являється жінкою, що рисується "обжиревшей, як коханка, що вилюбил Ротшильд".

Похоті "хазяїв життя" рішуче протиставляється теперішня любов. Але це лише одна грань нової теми. Пануючий лад народжує війни, убивства, розстріли, "бойні". Тому в третій частині поеми виникають образи "Залізного Бісмарка", "гармат лафета" генерала Галіфе. Такий пристрій миру супроводжується розбоями, зрадництвами, спустошеннями, "людським місивом". Воно створює лепрозорії-в'язниці й палати божевільних будинків, де нудяться ув'язнені. Це суспільство продажне й брудно. Тому "геть ваш лад!"

Але поет не тільки кидає це гасло-лемент, але й кличе людей міста до відкритої боротьби, "кастетом кроїтися миру в черепі", здіймаючи "закривавлені туші лабазників":

Вийміть, що гулят, руки зі штанів -

беріть камінь, ніж або бомбу,

а якщо в якого немає рук -

прийшов щоб і бився чолом би!

Назустріч всім цим сильним миру цього - Бісмарку. Ротшильду, Галіфе - виходить Поет, стаючи "тринадцятим апостолом". Він - пророк, вероучитель і переможець. Недарма він має намір на небруньці, як мопса, звістки самого Наполеона

_{»crosslinked«}