Морозов А.. «Вигадливий Симплициссимус» і його літературна доля

Морозів А.. «Вигадливий Симплициссимус» і його літературна доля "ВИГАДЛИВИЙ СИМПЛИЦИССИМУС" І ЙОГО ЛІТЕРАТУРНА ДОЛЯ

ГАНС ЯКОБ КРИСТОФ ГРИММЕЛЬСГАУЗЕН "СИМПЛИЦИССИМУС"

Бібліотека всесвітньої літератури Серія перша Том 46

ВИДАВНИЦТВО "ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА"

МОСКВА 1976

imwerde"Симплициссимус" книга дивної долі. До середини XIX століття не було навіть відомо справжнє ім'я її автора, сховане за хитрими псевдонімами. Інтерес до неї те розпалювався, то вгасав на десятки років. Крім філологів і аматорів літературної старовини, про неї знали деякі по випадкових переробках, а ще частіше понаслишке, особливо за межами Німеччини. Але от в XX столітті, після двох світових воєн, "Симплициссимус" повстав, як Фенікс із попелу. Був відкритий геніальний письменник, багато в чому співзвучний нашому часі. Книга була переведена на п'ятнадцять мов, у тому числі на польський, чеський, фінський, угорський, румунський, фламандський, японський. Образ простака Симплициссимуса, переступивши границі часу й простору, країн і мов, подібно Фаустові й Дон Кихоту став вічним супутником людства

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "щиро" рассказавший про свої пригоди, прикрасивши їх у простонародному дусі, як довгий час думали, або навчений життєвим досвідом і письменник, що прочитав гори книг, як стали затверджувати потім?

От як представляються в цей час найважливіші віхи його життя

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - володіли невеликим сільцем неподалік від Гельнгаузена, куди вони переселилися, обюргерились і втратили зв'язок зі своїм станом. Дід письменника Мельхіор, пекар і винороб, навіть виступав заступником за найбідніших городян у їхніх позовах з ратуш. Батька він рано втратив, а мати в 1627 році знову вийшла заміж і перебралася у Франкфурт. Хлопчик залишився на піклуванні діда й відвідував латинську лютеранську школу. Але вчитися йому довго не довелося. У вересні 1634 року Гельнгаузен був узятий імперськими військами й розорений дощенту. По- видимому, разом з іншими біженцями він укрився в зайнятий шведським гарнізоном міцності Ганау, де комендантом був генерал Якоб Рамзай, родом із Шотландії, одне з деяких історичних осіб, згодом виведених у романі. Імовірно, на початку 1635 року Ганс Якоб був захоплений загоном "кроатов", що нишпорили на околицях Ганау, а потім потрапив до гессенцам. З осені 1637 року він перебуває у Вестфалии, приставши до імперських військ під командуванням графа Геца. Документи про цей період не виявлені, але дрібні, що піддаються історичній перевірці деталі його оповідання все-таки дозволяють намітити достовірну канву його біографії

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - до травня 1647 року. Наприкінці війни він виявляється полковим писарем у Вассербурге на Інні. Після Вестфальского миру (24 жовтня 1648 р.) вертається в Оффенбург, де 30 серпня 1649 року сполучається шлюбом (по католицькому обряді) з Катериной Хеннингер, дочкою вахмістр- лейтенанта. Коли він перемінив віросповідання невідомо. Перед одруженням він установлює своє дворянське походження й відтепер іменує себе "фон Гриммельсгаузен", тоді як раніше його кликали просто Ганс Кристоффель. Одержавши місце керуючим родовим маєтком баронів Шауенбургов у Гайсбахе в подножья Шварцвальдских гір (у Ренхтале), він наглядав за маєтком, збирав податі із кріпаків і обзаводився своїм господарством. В 1653 році він перекупив пустище Шпитальбюне в орендарів Шауенбурга, побудував два будинки, причому один з них обміняв на наданий йому раніше будинок керуючого, приобретя його, таким чином, у повну власність, і відкрив там трактир "У срібної зірки", що зберігся й діє й понині. У Гайсбахе Гриммельсгаузен починає займатися літературною працею

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "становий льон" маєток і замок Уленбург. З важливим званням бургфогта він виконує обов'язки економа. По- видимому, ця служба принесла йому багато гіркоти, і пізніше в сатиричному вигляді спритного паризького медика доктори Канариса він вивів свого страсбургского хазяїна. Але в Уленбурге була багата бібліотека, і допитливий економ, імовірно, одержав до неї доступ. У Страсбурзі з 1633 року існувало вчене- літературне "Чесне суспільство під ялиною". Учасники його, важливі педанти в довгих перуках, були серед пацієнтів доктора Куфера. Гриммельсгаузен одержав можливість надивитися на представників "ученої літератури", які, безсумнівно, ставилися до нього свисока.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - якого входив розбір дрібних судових справ, складання майнових актів і збір податей. Він повинен був представити стан, яким і послужила обжита їм пустище Шпитальбюне, оцінена в 400500 гульденів. Ренхен був розташований у мальовничій місцевості. Війна так спустошила його, що в ньому залишилося всього 17 сімейств. Але він стояв на торговельних шляхах зі Швейцарії, Баварії й Тіролю й незабаром оправився. І на той час, коли там з'явився Гриммельсгаузен, містечко нараховував уже не менш 700 жителів. У Ренхене, незважаючи на безліч обов'язків і надокучливих справ, вона написав основні добутки. Останні роки життя письменника були затьмарені нової франко- немецко- нідерландською війною, у зону якої потрапив і Ренхен. Літературна робота припинилася. Гриммельсгаузен занедужав. 17 серпня 1676 року він умер і похований у Ренхене, де в 1879 році йому був відкритий пам'ятник

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "Вічного Календаря" 1670 року, де зображений сухорлявий чоловік з довгими спадаючими на плечі волоссями нібито сам Симплициссимус. На підставі документів і автобіографічних визнань уважають, що Гриммельсгаузен був високого зросту, вогненно- рудий, запальний, діловитий, баляндрасник і невтомний оповідач. Його почерк чистий і розбірливий. "Важко припустити, щоб ця рука коли або тримала не тільки перо, але й мушкет", з подивом писав один архівіст, що вперше натрапив на нього документи

"Симплициссимус" вийшов у світло в 1668 році. На титульному аркуші, де був проставлений 1669 рік (щоб книга не відразу застаріла), було позначено, що це "Життєпис якогось дивовижного ваганта по ім'ю Мельхіор Штернфельс фон Фуксхейм", а видано у світло Германом Шлейфхеймом фон Зульсфортом і видрукувано в місті Момпельгарт невідомим нікому типографщиком Иоганном Филлионом. На фронтисписе була зображена загадкова істота: носата, глузлива особа з випнутим підборіддям і підозрілими ріжками, з довгими гострими вухами. Істота стоїть на двох лабетах одна кінчається роздвоєним копитом, інша качиною перетинкою. Позаду видний товстий лускатий хвіст із плавцями, що виступає із пташиних крил, що прикривають широкі стегна. Через плече на голе тіло з випнутим животом надета тонка шпага на перев'язі. У руках більша книга з безліччю зображень: можна розрізнити корону, блазнівський ковпак, рапіру, чарку, гральної кістки, замкову вежу, корабель, сповиту дитину, гармату на лафеті та ін. Лабети дивної істоти зневажають розкидані театральні маски. У віршованому підписі воно названо Феніксом, а титульний аркуш завіряє, що йому полюбилося "сміючись говорити правду".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "пообрезать пазурі" безсоромним видавцям, "запускающим свої лабети в чуже добро". Уже в 1669 році з'явилося "Co"Симплициссимуса". В особливому повідомленні, підписаному таємничими ініціалами "H. J. С. V. G. Р. zu Cer"Продовження" вийшло разом з усім романом, у якості його шостої книги. А в 1671 році з'явилося саме повне видання "Симплициссимуса", із трьома новими Додатками, запозиченими автором зі складених їм же народних календарів, двадцятьома гравюрами й лубочним аркушем, присвяченим якомусь Лікареві від уявлюваних хвороб. Пізніше Гриммельсгаузен випустив ще чотири романи, зв'язаних між собою загальними мотивами й прикріплених усе більше тонким ланцюжком до ім'я головного героя: "Простачку всупереч, сиречь великий і щонайдивовижний життєпис пропаленої ошуканки й побродяжки Куражі", нібито продиктоване нею якомусь Филархусу Гроссусу фон Тромменхейму й надруковане без вказівки року видання в Утопії Феліксом Стратиотом. А в 1670 році, імовірно, одночасно з "Куражі", роман "Дивовижний Шпрингинсфельд", але нібито надрукований уже у Філадельфії. В 1672 році з'явилися два романи під загальною назвою "Чудесне пташине гніздо", але під двома різними псевдонімами. І нібито знову надруковані в Момпельгарте. Гра із псевдонімами була літературною модою. Псевдоніми Гриммельсгаузена виявилися анаграмами його справжнього ім'я