Морозова Е. Два французьких письменники

Морозова Е. Два французьких письменники. "Нова Юність" 1997, № 5-5- 6(26- 27)
MIисточник: Література Західної Європи 17 століття - свого часу, розуміє) тиражами, а потім були забуті. Втім, забуття Россе, як і заборона де Саду, досить відносні. Збірник новел Россе ldquo;Трагічні історії нашого времениrdquo; (перше видання вийшло в 1614 р.), з яким він увійшов в історію літератури, витримав до 1758 року більше 40 видань, у тому числі на німецькій, голландській і англійській мовах, і після смерті автора миттєво став джерелом для продовжень і перекладань

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - безіменні автори, що жадали опублікувати свої опуси, приписували їх Россе. Письменники наступних сторіч, серед яких Шарль Нодье, Стендаль, Олександр Дюма, черпали в Россе демонічні й кровожерливі сюжети, які потім переробляли без посилання на джерело. Втім, і сам Россе охоче займався обробкою бродячих сюжетів, таких, як, наприклад, історія лионского стражника, спокушеного дияволом, що прийняв жіночий вигляд. Парафраз цієї історії ми знаходимо у відомому романі Я. Потоцкого ldquo;Рукопис, знайдений у Сарагосеrdquo;. Моментальний успіх, величезні тиражі, світова (знову- таки з оглядкою на час) популярність і низка наслідувачів зробили ldquo;Трагічні историиrdquo; сьогоденням ldquo;бестселлеромrdquo; XVII в. і прославили його автора

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - епохи

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - згадати слова де Саду, що затверджував, що породити відразу до злочину можна, лише живописуя його, а збудити жалість до чесноти лише описавши її нещастя. Втім, на відміну від Россе, в ldquo;божественного маркизаrdquo; опису пороків найчастіше перетворювалися в самоціль. Але й Россе, і Сад- новеліст випливали аристотелеву принципу ldquo;збуджувати душі й наставляти ихrdquo;.

Страсті в Россе, будь те любов або політичні амбіції, завжди фатальні, ведучі до трагічного результату; значне місце приділяється ldquo;чаклунський любвиrdquo; зв'язку з дияволом. Позбавлені основних людських якостей, віддані на розтерзання таємничим силам інстинкту, персонажі цих похмурих історій передбачають героїв де Саду. Але, випливаючи духу часу, винуватцем трагічних колізій Россе робить Сатану. Парадоксально, що саме Сатана, диявол був у цей неясний час найбільш стабільною фігурою, тому що ворогуючі між собою католики й гугеноти нерідко забували про те, що вони моляться одному Богові

Звичайно, і по обсязі, і по значимості творчість де Саду перевершує літературна спадщина Россе. Навіть у часи замовчування творів маркіза сам він проте незримо був присутній у літературному побуті ім'ям, що було в усіх на слуху, ldquo;ужаснойrdquo; репутацією, похмурим терміном ldquo;садизмrdquo;. А до ювілейного 1990 року, коли літературна громадськість, що остаточно визнала утвору де Саду явищем французької й світової літератури, відзначила 250- летие від дня народження письменника, були видані не тільки його добутки, але й безліч дослідницьких і біографічних робіт. Ім'я ж Франсуа де Россе на яке- той час із літературного побуту практично зникло, тому доречно сказати кілька слів про його біографію, тим більше що остання виявляє собою характерний портрет людини, що жили літературною працею в далекому XVII сторіччі

Про життя Россе відомостей збереглося вкрай мало. Породжений в Авиньоне (або околицях), у дворянській сім'ї, він одержав гарне утворення. З 15 років почав писати вірші, у тому числі й провансальській мовою. Обертався в літературних колах Авиньона, імовірно, зробив тривалу подорож по Італії. Знав латинь, італійські, іспанські мови

В 1604 році переїхав у Париж, де зблизився з модними поетами свого часу: Пероном, Малербом, Депортом, Берто. Опублікував книгу своїх віршів, займався перекладами латинських, італійських і іспанських духовних творів. Разом з Малербом і Депортом брав участь у колективній праці за назвою ldquo;Любовні й високоморальні листи кращих розумів нашого времениrdquo;. За замовленням королеви Марії Медичи писав лібрето для балетів. Був укладачем (і, видимо, редактором) поетичних збірників. Перевів ldquo;Дон Кихотаrdquo; і ldquo;Персилеса й Сихизмундуrdquo; Сервантеса, ldquo;Закоханого Роландаrdquo; Боярдо й ldquo;Шаленого Роландаrdquo; Ариосто. Частина перекладів, у тому числі й переклад Ариосто, була присвячена Марії Медичи. Написав і видав ldquo;Трагічні историиrdquo;, готовив перевидання збірника ldquo;переглянуті й дополненниеrdquo;...

Новели Россе вперше виходять у російському перекладі дві із двадцяти трьох. Також уперше публікуються й оповідання де Саду із циклу ldquo;Короткі історії, казки й фаблиоrdquo;. Маркіз де Сад виступає в менш відомої широкому читачеві ролі іронічного новеліста, Россе в ролі його попередника, хоча між представленими на суд читача оповіданнями й немає прямих паралелей

Олена МОРОЗОВА