«Не завжди правдою душу вилікуєш.. »

Твір по літературі: «Не завжди правдою душу вилікуєш.. »

П'єса «На дні» була написана в 1902 році. Вона має велике значення у творчості Максима Горького. У цьому добутку піднімаються філософські питання про сенс життя, про шляхи її зміни. Автор призиває всіх до відходу від моторошного й невартого існування на щастя й удосконалювання. Рішенням цього заклику є оголошення й розкриття правди, порушення гордості

Герої п'єси - люди, що опустилися на саме дно суспільства. У них зникло все людське, вони втрачають свої духовні якості, для них уже не існують такі цінності, як любов, дружба, чесність, взаємодопомога. Герої мучаються від свого положення, але нічого не можуть змінити: вони як і раніше важко живуть, ненавидять один одного, здатні зрадити заради грошей. Найжахливіше полягає в тім, що герої не прагнуть і не намагаються змінити своє життя, свій побут і свою душу

Несподівана поява старця Луки вносить у їх нудне й розпусне життя зміни: до кожного персонажа він знаходить особливий підхід, він обнадіює тим, що ще не все загублено, може й життя-те тільки починається. Багато мешканців нічліжки щиро вірять йому й у їхніх душах народжуються надії на майбутнє. Вся діяльність Луки полягає в тому, щоб «допомогти людям розплутати себе, свою сутність».

Актор вірить вигаданим розповідям Луки про лікарню, де лікують від алкоголізму. Лука змушує повірити Наташу й Попелу в можливість їх спільного чистого життя в Сибіру. Для доброю, спонукуваного любов'ю до людей Луки головне, щоб у людині

Жила віра й надія, а яким шляхом це буде досягнуте - неважливо. Лука вірить у людину, у можливість його відродження за допомогою віри. І в цьому полягає філософська позиція Луки, його правда, який протистоїть у п'єсі позиція Бубнова

«А я от... не вмію брехати! Навіщо? По-моєму - вам всю правду, яка вона є! Чого соромитися?»-говорить Бубнов. Бубнів визнає тільки голий факт, все інше для нього -брехня. Він не розуміє, навіщо Лука обманює мешканців нічліжки

Своїми гарними історіями, навіщо жалує їх. Правда Бубнова жорстока, безжалісна, вона заснована на байдужості до людей, вона виключає всяку надію на зміну людини. У порівнянні із правдою Бубнова, звичайно ж, виграє позиція Луки

У п'єсі правда співвідноситься з вірою. Віра людини, якщо він дійсно вірить, стає його правдою, правдою його життя. Настя вірила в те, що в неї була справжня любов, а Барон і Бубнов глузували з неї, уважаючи, що вона бреше й просто хоче «прикрасити свою душу». Лука - єдиний, хто зрозумів Настю. «Твоя правда, а не ихняя... коли ти віриш,

Була в тебе справжня любов... значить- була вона!»

Втрата такої віри може обернутися трагедією для людини, про це говорить Лука, розповідаючи притчу про праведну землю

Однак з Актором відбувається те ж саме, що й з людиною, що вірила в праведну землю. Лука зникає з нічліжки в найважливіший для її мешканців момент, коли в багатьох з них зародилася віра в щось краще. Герої втрачають тільки що

Придбану віру, і це обертається для багатьох трагедією

Актор обвинувачує його в тім, що він не залишив адреси безкоштовної лікарні. Всі герої сходяться в тім, що надія, що Лука вселив у їхні душі, помилкова. Але адже він і не обіцяв вивести їх із дна життя, просто підтримував їхню віру в те, що вихід є. Та віра в себе, що прокинулася у свідомості нічліжників, виявилася занадто неміцною. Вся справа в слабості героїв, у нездатності й небажанні їх протистояти безжалісним соціальним обставинам, тому головне обвинувачення

Автор адресує не Луці, а героям. Гіркому вдається розкрити одну з характерних рис російського характеру: незадоволеність реальністю, різко критичне до неї відношення й повну неготовність щось почати для того, щоб цю реальність змінити. Саме тому настільки теплий відгук знаходить Лука в їхніх серцях: він пояснює всі їхній невдачі зовнішніми обставинами. Така ідеологія може лише примирити героя з його нинішнім положенням і не подвигнет його до спроби це положення змінити

Актор кінчає життя самогубством, Попелу саджають у в'язницю, Наташа попадає в лікарню. Розвитком сюжету п'єси, її сумним фіналом Горький показує, що Лука був не прав. Лука не зміг до кінця врятувати й відродити мешканців нічліжки, тому що його правда, тобто позиція "утешительства', була заснована на жалості до людей, на милосерді, вона не дала героям віри в себе. Слухаючи Луку, мешканці нічліжки починають вірити в щось. Але як тільки зникає людина, що утішала їх, що змушував їх вірити, вони відразу ж втрачають цю віру й опускаються знову. Однак Лука все-таки змінив

Багатьох мешканців нічліжки в кращу сторону, змусив їх задуматися про своє життя. Найбільш сильний вплив Лука зробив на Сатину. «Він подіяв на мене, як кислота на стару й брудну монету...» - говорить Сатин про Луку. З аморального, до всьому байдужного, що ненавидить людей людини Сатин перетворився в авторського резонера. Свої монологи в останній дії Сатин вимовляє тільки під впливом Луки. Сатин є єдиним, хто до кінця зрозумів позицію Луки. З філософії Луки Сатин бере віру в людину (« Чоло-Вік - от правда! Він це розумів...»), але віру без жалості й милосердя. Людини треба поважати, а не жалувати - от що тепер стає головним для Сатину. Сатин говорить, що треба вірити у власні сили людини, для сильної, гордої людини не потрібні жалість і милосердя, вони потрібні тільки для слабких. «Неправда - релігія рабів і хазяїв... Правда - бог вільної людини» - цим і дозволяється філософська суперечка про правду в п'єсі «На дні».

Помітно, що головне слово в п'єсі - правда. Це слово лейтмотивом проходить через всю п'єсу. Але правда героїв не однозначна. Вона перебуває як би у двох вимірах. З одного боку - правда їхнього буденного життя, правда «дна», і з іншого боку - правда, що вони хотіли б побачити. Це правда «вигадана». І самого початку ми вже бачимо конфлікт цих двох правд

Конфлікт цей є конфлікт реального справжнього й гіпотетичного майбутнього. Але реальне сьогодення протиставляється також і минулому, тобто герої хочуть повернути своє минуле. Адже в п'єсі ми не бачимо, якими шляхами вони прийшли в нічліжку. З діалогів персонажів ми представляємо, якими вони були раніше й що з ними стало. Звідси в п'єсі постійний обіг кпрошлому.

Тема правди в п'єсі перегукується з темою віри. Носієм філософії віри є Лука. Для нього правда людини та, у яку він вірить. Чи варто обвинувачувати в неправді старця, що єдиний з мешканців нічліжки думає не про себе, не про гроші, не про випивку, а про людей? Він намагається приголубити ("Людини приголубити ніколи не шкідливо"), вона вселяє надії спокоєм і жалістю. Саме він, зрештою, змінив всіх людей, всіх мешканців нічліжки... Так, Актор повісився

Але винний у цьому не тільки Лука, але й ті, хто не жалував, а різав по серцю правдою

Існує деякий стереотип відносно правди. Нерідко вважається, що правда завжди гарна. Звичайно, коштовно, якщо ти завжди живеш правдою, реальністю, але тоді неможливі мрії, а слідом за ними - інше бачення миру, поезія в широкому

Змісті цього слова. Саме особливий погляд на життя народжує прекрасне, є основою мистецтва, що зрештою також стає частиною життя

Людські почуття й мрії, його внутрішній мир дорожче всього й цінніше всього, тому що мрія не обмежує, а розвиває. Правда не дарує надій, правда не вірить у Бога, а без віри в Бога, без надій немає майбутнього

Можливості людської особистості не обмежені, потрібно тільки не упокорюватися, не опускати голови, не чекати слів розради, потрібно вміти мобилизировать всі фізичні й духовні сили, і тільки тоді можна сподіватися на гідне життя. Я вірю, що повинні зникнути злиденні із тротуарів, що просять милостиню; що люди, кинуті не «дно» життя, знайдуть віру у свої сили, потрібно тільки допомогти їм усвідомити себе особистістю й устати на шлях свого порятунку. І тут один шлях-віра в можливості людини, у його невичерпну силу духу, волі

Попіл: «Бог є?»

(Лука мовчить, посміхаючись)

Лука. Коли віриш, - є;

Не віриш, - немає...

У що віриш, то і є

Ми досить часто прибігаємо до неправди в ім'я «гуманістичних» цілей, роздирання совісті намагаємося загасити, переконуючи себе й навколишніх у своїй правоті, у тім, що неправда - у благо, у порятунок... Але нам чи судити про цьому? По моєму, - визначити щиру «фарбування» неправди або правди може лише той, у чиє «благо» вони спрямовані, хоча всім людям властиво помилятися...

Прочитавши п'єсу М. Горького «На дні», я мимоволі звернув особливу увагу на образ Луки, а в наслідку довідався, що саме цей персонаж не рідко стає предметом полеміки критиків. Особливо пристрастно роль героя в описаної автором ситуації розглядалася в критику минулих років, «проповедующей» ідеологію комунізму й тому обличающей «пороки» Луки, що обвинувачує його у відвертому шкідництві найчастіше безпідставно. Зараз же, в епоху волі поглядів, ніхто не прагнути нав'язати кому - та своя думка, тим самим даючи реальний шанс навчитися робити свої

Висновки. Це вміння, я впевнений придатися вжизни.

Лука... Це ім'я для свого героя автор вибрав невипадково. Але що Горький тим самим хотів сказати, для нас залишається загадкою