Некрасов Н. А. — біографія

Некрасов Н. А.Некрасов Микола Олексійович
( 1821-1876) - поет, прозаїк, критик, видавець
Дитячі роки Некрасова пройшли на Волзі в с. Грешнево Ярославської губернії. Батько Некрасова був одним з тих поміщиків, яких тоді була безліч: неосвічений, грубий і буйний. Він гнітив свою сім'ю, нещадно бив селян. Мати поета, що любить, добра жінка, безстрашно заступалася за селян. Захищала вона й дітей від побоїв чоловіка
Здається, не було іншого поета, що так часто, з такою побожною любов'ю воскрешав би у своїх віршах образ матері. За словами Некрасова, саме під впливом спогадів про матір їм написано стільки добутків, що протестують проти гноблення жінки ("Трійка", "Мороз, Червоний ніс", "У повному розпалі жнива сільська..." і ін.). Саме із Грешнева Некрасов-Поет виніс виняткову чуйність до чужого страждання
Коли Некрасову здійснилося 10 років, його віддали в Ярославську гімназію, з якої він пішов після п'ятого класу, тому що батько відмовився вносити плату за його навчання. У ці роки Некрасов полюбив книги й читав дуже багато. В 17 років він поїхав у столицю, у Петербург, але там йому жилося дуже важко. Батько хотів для сина військової кар'єри, а той вирішив надійти в університет. За самовілля батько позбавив його всякої матеріальної підтримки, і юнак залишився без засобів ксуществованию.
Щоб не вмерти з голоду, талановитий юнак став складати вірші й оповідання за замовленням столичних книгопродавців. Некрасов писав день і ніч, але одержував за це гроші
У цей час він познайомився й близько зійшовся з великим російським критиком В. Г. Бєлінським, що зробив на Некрасова величезний вплив - моральне, літературне, ідеологічне, і тоді особливо яскраво заблискав його свіжий, багатобічний талант
В 1847 році письменник И. И. Панаєв разом з Некрасовим придбали журнал "Сучасник", заснований А. С. Пушкіним. В "Сучаснику" розцвітає редакторський талант Некрасова, що згуртувало навколо журналу кращі літературні сили 60-х років. И. С. Тургенєв публікує тут "Записки мисливця", И. А. Гончарів - роман "Звичайна історія", В. Г. Бєлінський - пізні критичні статті, А. И. Герцен - повести " Сорока-Злодійка" і "Доктор Крупів". Тут же Некрасов поміщав і свої вірші. Після смерті Бєлінського Некрасов залучив для роботи в журналі продовжувачів справи Бєлінського - Чернишевського й Добролюбова.
Вплив "Сучасника" росло з кожним роком, але незабаром над ним вибухнуло лихо. В 1861 році вмер Добролюбов, потім заарештували й заслали в Сибір Чернишевського. В 1862 році уряд призупинив видання на вісім місяців, а в 1866 році зовсім заборонило його.
Через півтора року Некрасов орендує "Вітчизняні записки" і з 1868 року до самої смерті залишається редактором цього журналу, що поєднує прогресивні сили. "Вітчизняні записки" користувалися таким же успіхом, як і "Сучасник".
Найвищий розквіт творчості Некрасова почався з 1855 року. Він закінчив поему "Сашко", у якій хотів показати, як народжуються "нові люди" і чим вони відрізняються від колишніх "героїв часу", "зайвих людей" із середовища культурного дворянства. Тоді ж він написав вірші "Забуте село", "Школьник", "Нещасні", "Поет і громадянин". У цих добутках виявилися могутні сили народного співака
Перший збірник віршів Некрасова (1856) приніс поетові популярність. "Селянські діти" (1856), створені одночасно з "Коробейниками", продовжують успіх поета. Поема "Мороз, Червоний ніс" ( 1863-1864) наповнена світлою вірою й доброю надією
Вірш "Орина, мати солдатська" (1863) прославляє материнську й синівську любов, що тріумфує не тільки над жахами солдатчини, але й над самою смертю
Декабристську тему розкривають поеми "Дідусь" і "Російські жінки" (див. "Російські жінки"). В "Княгині Трубецької" (1871) і "Княгині Волконської" (1872) Некрасов відкриває в кращих жінках дворянського кола ті ж якості національного характеру, які він знайшов у жінках-селянках поем "Коробейники" і "Мороз, Червоний ніс". Саме тому добутку про декабристів стали фактами не тільки літературної, але й громадського життя. Вони надихали молодь на боротьбу за народну волю
Пильно вивчаючи селянське життя, поет готувався до великого літературного подвигу - до створення великої поеми, що прославляє великодушність, героїзм, могутні духовні сили російського народу
Герой поеми "Кому на Русі жити добре" ( 1865-1877) - все багатомільйонне "мужицьке царство". Такої поезії ще не бувало в Росії. Свідомість моральної "сили народної", що передвіщала вірну перемогу народу в боротьбі за щасливе майбутнє, і було джерелом того оптимізму, що відчувається у великій поемі Некрасова (див. "Кому на Русі жити добре").
В 1876 році після перерви Некрасов знову повернувся до поеми, але в нього вже не було сил закінчити її, тому що на початку 1875 року він важко занедужав. Ні знаменитий хірург, ні операція не могли призупинити смертельної ракової хвороби. Прийшов час підводити підсумки, і поет створює "Останні пісні". Некрасов розуміє, що своєю творчістю він прокладає нові шляхи в поетичному мистецтві
Він зважився на сміливе сполучення елегійних, ліричних і сатиричних мотивів у межах одного вірша, що раніше було зовсім неприпустимо. Некрасов значно розширив діапазон російської поезії, використовуючи розмовне мовлення, народну фразеологію, сміло включаючи різні мовні стилі - від побутового до публіцистичного, від народного просторіччя до поетичної лексики, від ораторського до пародійно-сатиричного стилю
Але як і раніше зберігає Некрасов святість материнського образа. У вірші " Баюшки-Баю" вустами матері Батьківщина звертається до поета з останньою піснею розради:
Не бійся гіркого забвенья:
Уже я тримаю в руці моєї
Вінець любові, вінець прощенья,
дарунок лагідної батьківщини твоєї.
Джерело: "Література. Довідник школяра", М: "Філолог. про-в "Слово", 1997 г.