Николенька иртеньев і карл іванович» (2)

Твір по літературі: Николенька иртеньев і карл іванович (2)

Повість «Дитинство» - перша частина автобіографічної трилогії російського письменника-реаліста Л. Н. Толстого. Це добуток про саму щасливу пору людського життя, про те, як людина входить у мир і як цей мир його зустрічає - незвичайними радостями й нескінченними тривогами

Головний герой добутку Николенька Иртеньев, як і всяка дитина, із цікавістю дивиться на навколишній світ, вивчає його, багато чого відкривається йому вперше. Автор наділив свого героя неспокійною совістю й постійною щиросердечною тривогою. Пізнаючи мир, він прагне розібратися у вчинках навколишніх і в собі самому. Уже перший епізод показує, як складний духовний мир цього десятилітнього хлопчика

Повість починається незначним, дріб'язковим випадком у дитячій кімнаті. Учитель Карл Иванич розбудив Николеньку, ударивши над самою його головою по мусі хлопавкою із цукрового паперу на ціпку. Але зробив це так ніяково, що зачепив образок, що висів на спинці ліжка, і вбита муха впала Николеньке прямо на особу. Цей неспритний учинок відразу розсердив хлопчика. Він починає міркувати про те, для чого це зробив Карл Иванич. Чому саме над його ліжечком він убив муху, а не над ліжечком його брата Володі? Невже тільки тому, що Николенька самий молодший, усе будуть його мучити й безкарно кривдити? Розбудувавшись, Николенька вирішує, що Карл Иванич тільки про тім і думає все життя, як би робити йому неприємності, що Карл Иванич злий, «огидник». Але проходить усього кілька мінут, і Карл Иванич підходить до ліжечку Николеньки й починає, посміюючись, лоскотати його п'яти, ласкаво присуджуючи по-німецькому: «Ну, ну, ледар!» І в душі

Хлопчика вже тісняться нові почуття. «Який він добрий і як нас любить», - думає Николенька. Йому стає прикро й на самого себе, і на Карла Иванича, хочеться одночасно й сміятися, і плакати. Йому совісно, він не може зрозуміти, як кілька мінут назад він міг «не любити Карла Иванича й знаходити противними його халат, шапочку й пензлик». Тепер все це здавалося Николеньке «надзвичайно милим, і навіть пензлик здавався явним доказом його доброти». Розчулившись, хлопчик заплакав. А добра особа вчителя, що схилилося над ним, участь, з яким він намагався вгадати причину дитячих сліз, «змушували їхня теча ще обильнее».

У класній кімнаті Карл Иванич була «зовсім інша людина: він був наставник». Голос його став строгим і не мав уже того вираження доброти, що торкнуло Николеньку до сліз. Хлопчик уважно розглядає класну кімнату, у якій багато речей Карла Иванича, і вони можуть багато чого сказати про свого хазяїна. Николенька бачить самого Карла Иванича в довгому ватяному халаті й у червоній шапочці, з-під якої видніються рідкі сиві волосся. Учитель сидить за столиком, на якому коштує «кружок з кардона, вставлений у дерев'яну ніжку» (кружок цей Карл Иванич «сам винайшов і зробив для того, щоб захищати свої слабкі очі від яскравого світла»). Біля нього лежать годинник, картата хустка, чорна кругла табакерка, зелений футляр для окулярів, щипці на лоточке. Всі речі чинно й акуратно лежать на своїх місцях. Тому Николенька доходить висновку, що «у Карла Иванича совість чиста й душа покійна».

Іноді Николенька заставав Карла Иванича в мінути, коли його «блакитні напівзакриті очі дивилися з якимсь особливим вираженням, а губи смутно посміхалися». І тоді хлопчик думав: «Бєдний, бідний старий! Нас так багато, ми граємо, нам весело, а він - один-одинешенек, і ніхто-те його не приголубить...». Він підбігав, брав його за руку й говорив: «Милий Карл Иванич!» Ці щирі слова завжди глибоко торкали вчителі. Але бували мінути, коли Николенька, задумавшись, не чув слів учителя, і тим самим кривдив його.

Уже одна ця глава, у якій герой згадує про своє відношення до вчителя Карлові Иваничу, показує, що дитячі роки Николеньки Иртеньева не були безтурботними. Він постійно спостерігав, міркував, учився аналізувати. Але головне, у ньому з дитинства було закладене прагнення до добра, правді, істині, любові й красі