Образ кутузова в романі «Війна й мир»

Твір по літературі: Образ кутузова в романі «Війна й мир»

Епопея "Війна й мир" - найбільший добуток росіянці й світовій літературі. Л. Н. Толстой намалював у ній широку картину життя російського суспільства в період з 1805 по 1820 рік. У центрі роману - розгром російським народом в 1812 році непереможної доти армії Наполеона. На тлі історичних подій дана хроніка життя трьох дворянських сімей - Ростових, Болконских і Безухових. Але поряд з вигаданими героями зображені справжні історичні особи - Кутузов, Наполеон, Олександр I, Сперанский і інші. Відтворюючи історичні події, автор показує істинно народний характер Вітчизняної війни

На відміну від історичних діячів типу Олександра I, Наполеона, що думають лише про славу, про владу, Кутузов здатний зрозуміти простого, людини й сам по натурі проста людина. Товстої чудово запам'ятав деякі риси, характеру великого російського полководця: його глибокі патріотичні почуття, його любов до російського народу й ненависть до ворога, близькість до солдата. Кутузов був пов'язаний з народом тісними духовними узами, і в цьому була його сила як полководця. У вирішальні моменти всієї військової кампанії 1812 року Кутузов поводиться як полководець, близьким і зрозумілий широким солдатським масам, він діє, як справжній російський патріот. У романі Кутузов протипоставлений німецькому генералітету, всім цим пфулям, вольцогенам, що переслідує корисливі цілі, він у всім протистоїть Наполеонові. Весь вигляд Наполеона, проводиря загарбницької, несправедливої війни був ненатуральний і брехливий. А образ Кутузова є втіленням простоти, добра й правди. Однак теорія фаталізму позначилася також і на трактуванні образа Кутузова в романі. Поряд з історично й психологічно вірними рисами його характеру є й помилкові риси. Кутузов був геніальним полководцем, він пройшов прекрасну військову школу під керівництвом Суворова, всі його операції відрізнялися глибиною стратегічного задуму. Вітчизняна війна 1812 року з'явилася тріумфом його полководницького мистецтва, що виявилося вище полководницького мистецтва Наполеона. У своїй багатогранній військовій і дипломатичній діяльності Кутузов проявляв глибокий і проникливий розум, величезну досвідченість, неабиякі організаторські здатності. Тим часом Л. Н. Толстой усюди прагне відзначити, що Кутузов був лише мудрим спостерігачем подій, що він нічому не заважав, але в той же час нічого не організовував. У відповідності зі своїми історичними поглядами, в основі яких лежало заперечення ролі особистості в історії й визнання споконвічної зумовленості історичних подій, автор малює Кутузова пасивним споглядальником, що був нібито лише слухняним знаряддям у руках провидіння. Тому в Толстого Кутузов "нехтував розум і знання й знав щось інше, що повинне було вирішити справу". Це інше "старість" і "досвідченість життя". Князь Андрій при зустрічі з ним помітив, що в Кутузова залишилася лише "одна здатність спокійного споглядання подій". Він "нічому корисному не перешкодить і нічого шкідливого не дозволить". На думку Толстого, Кутузов керував лише моральним духом війська. "Довголітнім військовим досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч чоловік, що борються зі смертю, не можна одній людині, і знав, що вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська, і він стежив за цією силою й керував нею, наскільки це було в його владі". Все це висловлено з наміром принизити організаторську роль Кутузова у Вітчизняній війні. Кутузов, зрозуміло, прекрасно розумів, що все з перерахованих елементів грають свою, залежно від обставин, більшу або меншу роль у війні. Іноді це "місце", іноді вчасно віддане "розпорядження головнокомандуючого", іноді перевага в озброєнні. Однак потужний реалізм Толстого нерідко переборює пута фаталістичної філософії, і на сторінках роману з'являвся Кутузов, повний кипучої енергії, рішучості, активного втручання в хід воєнних дій. Таким ми бачимо Кутузова, коли вражений оповіданням князя Андрія про нещастя Росії, "зі злісним вираженням особи" він говорить за адресою французів: "Дай строк, дай строк". Такий Кутузов і на Бородінському бої, коли німець Вольцоген зі своїм холодним розумом і серцем, байдужий до долі Росії, доповідає йому з доручення Барклая де Толли, що всі пункти російських позицій у руках ворога й що війська біжать. А яку ми бачимо енергію рішучості, силу геніальної проникливості Кутузова на військовій раді у Филях, коли він віддає наказ про залишення Москви в ім'я порятунку Росії й російської армії! У цих і деяких інших епізодах роману перед нами справжній полководець Кутузов

Мені здається, що образ Кутузова самий суперечливий, тому що у своїх художніх главах Толстої суперечить своїм філософським главам. В одних ми бачимо Кутузова пасивним споглядальником, в інші - щирим патріотом, справжнім полководцем. Але незважаючи ні на що, "Війна й мир" - чудовий добуток. Товстої багато міркує про людину взагалі, як про якусь абстракцію, позбавленої яких-небудь стан-класових, національних і тимчасових ознак. І як би Толстой не доводив, що все трапилося з волі провидіння, і що особистість не має ніякого значення в історії, я вважаю, що Кутузов дійсно геніальний полководець, і його роль наприкінці Вітчизняної війни велика

Роман Толстого "Війна й мир" - найглибше збагнення соціального суспільного розвитку, філософії, історії. Предметом художнього дослідження є в ньому роль видатної особистості. Закономірно, що на сторінках книги ми бачимо безліч реальних історичних фігур: Наполеона, Олександра I, Багратіона, Сперанского, Кутузова...

У численних філософських відступах Толстої рішуче відстоює провіденціалізм - навчання, що пояснює хід історичних подій волею провидіння, Бога. Все-таки не можна ігнорувати релігійний аспект поглядів великого мислителя. Інакше не зрозуміти й тої ролі, що зіграли в історії людства два антиподи - Наполеон і Кутузов

Висування на політичну арену того або іншого діяча - це, на думку Толстого, історична необхідність. Важливо те, у якому ступені залишається людина вірна своєму призначенню, вищому духовному початку в самому собі. Даремно противитися природному ходу подій, даремно намагатися виконувати роль генія, вершителя доль людства. Так, Наполеон схильний до театральних ефектів, до самозамилування. Він втрачає дух правди, простоти й добра. Для нього люди на поле бою - це тільки шахові фігури. Однак реальна історія виявляється складніше шахової партії. Ганебна втеча французького імператора з Росії - наочне тому підтвердження. . .

Видне місце в романі "Війна й мир" займає образ народного полководця Кутузова. Зовнішній вигляд його чимсь нагадує портрети простих російських солдатів. Кутузов залишається самим собою й на військовій раді, і на поле бою. У ньому немає театральності, помилковій урочистості. Він відмінно знає й розуміє настрій армії. Огляд полку в Браунау проводиться з однією лише метою - показати союзникам, що російські війська утомилися. У свою чергу, наказ Багратіонові почати Шенграбенское бій мало нагадує мова субординації й уставу. Кутузов проводжає чотирьохтисячний російський загін "на великий під віг". І він жалує тих, хто неминуче загине в нерівній сутичці із французами. Загине заради порятунку армії. Згадаємо й інший епізод - Аустерлицкое бій. Кутузов не квапиться виконати наказ імператора про уведення військ у бій. Полководець відмінно розуміє, що бойовий дух солдатів низок і на перемогу сподіватися не доводиться. І це провісне почуття не обманює його.

Війна 1812 року висуває фігуру Кутузова в перший ряд найбільших військових діячів епохи. Обрання його головнокомандуючим закономірно. Саме на почутті патріотизму, "яке більш-менш смутно випробовували всі, і засноване та однодумність і загальне схвалення, що супроводжувало народним, противному придворним міркуванням обранню Кутузова в головнокомандуючі".

Бородінський бій - один з кульмінаційних моментів війни із французами. Від результату його залежить дуже багато чого. Як же поводиться Кутузов? "Він не робив ніяких розпоряджень, а тільки погоджувався або не погоджувався на те, що пропонували йому". Дивне поводження для полководця, але в цій гаданій пасивності проявляються глибокий розум, знання ситуації. Кутузов упевнений, що "вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська, і він стежив за цією силою й керував нею, наскільки це було в його владі". Отже, не можна вважати Кутузова пасивним споглядальником. Про це ж свідчать і проникливі думки Андрія Болконского про російський головнокомандуючого: "Він все вислухає, все запам'ятає, все поставить на своє місце, нічому корисному не перешкодить і нічого шкідливого не дозволить. Він розуміє, що є щось сильніше й значніше його волі - це неминучий хід подій, і він уміє передбачати їх, осмислити їхнє значення, і в силу цього відректися від участі в них, від своєї особистої волі, спрямованої на ситуативно правильне".

_{»crosslinked«}