Образ лісової чаклунки Олеси в однойменній повісті Куприна

Повість «Олеся» А. И. Куприна - один із кращих добутків письменника.

У ній, як і в багатьох його добутках, виспівується чиста, непорочна, великодушна любов. Олеся - не просто дуже гарна дівчина: «Оригінальну красу її особи, раз його побачивши, не можна було забути, але важко було, навіть привикнув до нього, його описати». Далі А. И. Куприн говорить про «більші, блискучі, темні очі», про смугляво-рожеву шкіру, однак головним залишається це враження незвичайності.

Ми розуміємо, що Олеся різко відрізняється від навколишніх її людей, що це незвичайна й неабияка натура. Це враження підтверджується надалі. «Цільна, вільна, самобутня натура », - от як думаєте їй Іван Тимофійович. Виросла в лісі, неосвічена дівчина виявляється по-справжньому розумної, міркує здраво й своеобично. Довгі розмови веде вона з Іваном Тимофійовичем, і теми цих розмов свідчать про багатство її духовного миру, вона розпитує його про усім, що неї хвилює.

Багато чого їй здається незвичайним, дивним, неправдоподібним, однак вона намагається зрозуміти й прийняти чужу точку зору, далеку їй систему цінностей. Це дуже дивує Івана Тимофійовича: От ти виросла в лісі, нічого не видевши.

Читати ти, звичайно, теж багато не могла... А тим часом ти так добре говориш, не гірше теперішньої панянки». Розум Олеси - розум природної людини, що живе в єднанні із природою. Любов Олеси так само природна й цільна, як вона сама. Ця любов заснована на розумінні коханої людини, на усвідомленні всіх його недоліків. Вона знає, що Іван Тимофійович «добрий, але слабкий», що той, хто буде його любити, буде нещасний. Вона розуміла, що любов її приречена, але, незважаючи на це, любила Івана Тимофійовича всією своєю палкою душею так, як тільки здатна любити жінка.

Її любов не може не викликати замилування, тому що Олеся заради коханої людини була готова на всі, на будь-яку жертву. Тільки заради того, щоб зробити приємність Іванові Тимофійовичеві, вона йде в церкву, хоча й розуміє, що це закінчиться для неї трагічно. Доля Олеси трагична тому, що вона різко відрізнялася від свого соціального середовища. Вона зовсім не походила на перебродських селян насамперед своєю чистою, відкритою душею, багатством внутрішнього миру. Саме це породило ненависть до Олесі черствих, обмежених людей. Такі люди завжди прагнуть знищити те, чого вони не розуміють.

Тому Олеся змушена розстатися з улюбленим і бігти з рідного лісу. Повість «Олеся» - це гімн прекрасному, первозданному почуттю любові й уособлення самого прекрасн і дорогого, що може бути в житті кожного з нас. А.

И. Куприн створив у цьому добутку чистий, цільний образ жінки, овіяний поезією, органічно пов'язаний із природою, романтичний і незабутній.