Образ Соні Мармеладовой у романі Достоєвського «Злочин і покарання» Злочин і покарання Достоєвський Ф. М

Образ Соні Мармеладовой у романі Достоєвського "Злочин і покарання"
Скільки живе людство, завжди в ньому були Добро й Зло. Але хто з них хто - не завжди відрізниш із першого погляду. Самопожертва, шляхетність - от що завжди цінувалося в людях. Але цінуємо ми лише шляхетних лицарів на білих конях. А що ж прості люди? Невже немає в них шляхетності?

Не праві ті, хто думають так. Один з ярчайших образів сполучення «добра й зла» намалював Ф. М. Достоєвських у своєму романі «злочин і покарання» в особі Соні Мармеладовой. Це центральний жіночий образ, у якого, як і в Раскольникова є «двійники». У неї Достоєвський вклав ідеї про доконану людину. Доля її жалюгідна. «... безмовна вона, і голосок у неї такий лагідний... белокуренькая, личко завжди бідненьке, худеньке...» - Так говорив про неї Мармеладов, її батько, що був відставним титулярним радником. Дружина його, Катерина Іванівна, мачухою була Соні. Справи в сім'ї йшли погано: не чим було годувати трьох дітей, що залишилися в Катерини Іванівни від покійного коханого чоловіка. Так, не по любові вона вийшла за Мармеладова, а з нестатку - «Плачу й ридаючи, і руки ламаючи - пішла! Тому що нікуди було йти». Справи ж Мармеладова були не в кращому стані. Але добила його нелюбов Катерини Іванівни - вона бачила в ньому лише робочу силу. Працював він - і любила вона його. А перестав працювати, так і життя йому не стало. Катерину Іванівну можна зрозуміти - нема чим їй дітей годувати було. І в черговому пориві неспроможної люті сказала вона Сонечке:« Живеш ти, дармоїдка, у нас, їли й п'єш, і теплом користуєшся». І сказала вона Соні піти «на справу»: «А що ж? чого берегти-те? еко скарб!». И пішла Сонечка - нікуди було подітися цієї найчистішої, ще дитячій, душі. «І бачу я, етак години в шостому, Сонечка встала, надягла хусточку, наділу бурнусик і із квартири відправилася, а в дев'ятій годині й назад назад прийшла... Тридцять карбованців виклала. Ні слівця при цьому не вимовила... а взяла тільки... хустка... накрила їм зовсім голову й особу й лягла на ліжко до стінки, тільки плічка так тіло всі здригаються...» - говорив із замилуванням, але крізь неспроможні сльози її батько. Не чи подвиг це?

Але суб'єктивне суспільство, що міряє всю дійсність своїм незаперечним судом, що приймає в увагу лише зовні доказу, таврує її грішницею. Вона змушена жити окремо від сім'ї на настійну вимогу квартирної господарки; Лебезятников заявляє, що не може перебувати під оной дахом з «таковской»; Лужин називає її у своєму листі до Пульхерии Олександрівни дівицею «страшенного поводження» И лише мимовільна, суперечливі сова Раскольникова оцінили її жертовний жовтий квиток по достоїнству: «Ай да Соня! От адже користуються ж! І звикли. Поплакали, і звикли! До всього-те людина-негідник звикає!»

Так, Соня не ангел, і на справу вона пішла низьке. Але це було в сто разів складніше саме для неї, тому що вона була вкрай набожна. Вона нескінченно вірить у Бога: «Так ти дуже молишся богові-те, Соня? - Що ж би я без бога-те була?» Її віра нескінченна, хоча й надмірна, що поглибилася психікою, що похитнулася від страждання. І марне намагався переконати її Розкольників своїми атеїстичними доводами. Пророкував її молодшій сестрі Полечке таку ж долю... Але віра її була непохитна. Вона не була душею представницею тої професії, у якій перебувала. Та розпуста «зачепив її лише механічно». У пору вважати людини з такою силою й непохитністю духу божевільним. Не зрозуміти Раскольникову розумом Соню, зрозумів він її лише душею. Вона - уособлення «тихої совісті» у романі. Тому що людини від звіра завжди відрізняла совість. І зрячи Родіон намагався розумом заглушити свою людяність, зрячи намагався довести свою теорію. «Немає життя в людині, що створила зло!» - от головна йдучи образа Соні, і несе вона її через весь роман

Та хто ж така Соня? Мучениця або велика грішниця? Або взагалі, як сказав про неї розкольників, юродивая? «Лизавета! Соня! Бедние, лагідні. З очами короткими... Милі!.. Навіщо вони не плачуть? Навіщо вони не стогнуть? Вони всі віддають... дивляться лагідно й тихо... Соня, Соня! Тиха Соня!»

Ні, не юродивая - або тоді всі ми помешавшиеся. Краще бути божевільним на добрі, чим страшенним негідником. І при цьому не важливо, наскільки глибоко ти пішов у тьму. І в темній збруї моно бути лицарем світла. Грішниця? Можливо, але не більше кожного з нас. Нікому вона не приносила зла, нікого не примушувала жити також. Все-таки, мучениця - не кожному даний такий подвиг - нехтувати гріх і робити його, неволясь щодня! І не втратити можливості любити, рятувати інших. Заради Катерини Іванівни й дітей вона все це початку. Доказом первозданної чистоти служить її любов до Раскольникову - вона зцілила його душу від каменю великого гріха. І пішла з ним на каторгу, і в острог приходила йому щодня. І вилікувала його душу. І не кожний «чистий» на перший погляд на таке здатний. Краще бути темним воїном на службі добра, чим, облачившись в усі біле, сіяти зло.

_{»crosslinked«}