Образи Дар'ї й Прокла як дзеркало селянського російського миру
Дар'я, Прокл, старі батьки - всі вони з того селянського російського миру, де з дитинства звикають до праці й бачать у ньому головна справа життя, де не вміють багато говорити про почуття, але почувають глибоко й сильно, де сувора стриманість сполучається з рідким, але зате щирими й добрими веселощами, де все життя вчить мужності, терпінню, стійкості. Дуже важливо, щоб семикласники зрозуміли це. Нам не потрібно вселяти їм легковаге бодрячество. Але нам потрібно, щоб у наших читачів виникла повага до стійких, мужніх людей, з якими вони познайомилися Якщо дозволить час, можна поразмишлять над деякими деталями тексту, що вимагають читацької фантазії. Наприклад, зібрати з різних глав першої частини все, що ставиться до Прокла. Сказано про нього лаконічно, але багато чого коштує за словами:
- Більші, з мозолями руки,
- Подъявшие багато праці,
- Гарного, далеке борошна
- Особа -и до рук борода...
Ми немов би разом з односільчанами ввійшли в хату й устали, як покладено за звичаєм, у ніг небіжчика. І от, піднімаючи ока, бачимо насамперед руки. Тепер вони лежать без руху... Але уявимо собі, як мало було їм спокою при житті - цим більшим, мозолистим рукам. Вдумаємося й у слова голосіння:
- Голубчик ти наш сизокрилий!
- Куди ти від нас полетів?
- Пригожістю, ростом і силою
- Ти ровни в селі не мав
- Батькам був ти радник,
- Работничек у поле ти був,
- Гостям хлібосол і приветник,
- Дружину й у себе ти любив...
И ці рядки допомагають представити Прокла щирим богатирем: могутнім, розумним і добрим. І його старий батько тієї ж богатирської селянської породи. В описі старого є кілька дивних деталей, що активізують у нас уява: як він робив свою скорботну роботу - копав могилу, як у труни рідного сина
- Старий марній журбі
- Собою опанувати не давав:
- Приладившись ближче до скіпи,
- Він постіл худої колупався
Ми розуміємо, що ця, здавалося б, недоречна робота сильніше всього виражає й глибину його горя, і велика мужність душі: адже тепер на його втомлені плечі ляже вага турбот про сім'ю. Некрасов двічі - в VI і XIV главах - малює батька над могилою сина. І ці скупі картини вражають суворою величчю:
- Високий, сивий, сухопарий,
- Без шапки, недвижн-німий,
- Як пам'ятник, дідусь старий
- Стояв на могилі рідний!
Мужність, стійкість, щиросердечна сила селян - от що обнадіювало поета, допомагало йому вірити в можливість іншого життя для народу
