Образи поміщиків у поемі «Кому на Русі жити добре» Кому на Русі жити добре Некрасов Н. А

Образи поміщиків у поемі "Кому на Русі жити добре"
У своїй великій поемі Некрасов дивиться на поміщиків очами селян. Так зображений, наприклад, Оболт-Оболдуев (чого коштує одна його прізвище!):

Якийсь пан кругленький,

Усатенький, пузатенький,

Із сигарочкой у роті...

Традиційні в народній поезії зменшувальні й ласкательние форми тут підсилюють іронічне звучання оповідання, підкреслюють незначність "кругленького" людини

У селянському мовленні часто звучить глузування над барами

Ми, панщинні, виросли

Під рилом у поміщика, -

говорять селяни, і одного слівця "рило" досить, щоб зрозуміло стало відношення їх до свого пана

Ідеал щастя, що втілений в оповіданні Оболта-Оболдуева, говорить про його духовну злиденність:

Коптив я небо Божие,

Носив ліврею царську,

Смітив скарбницю народну

І думало століття так жити...

З неприхованим торжеством малює Некрасов катастрофа ідеалу поміщицького щастя в главі "Мізинок". Глибокий зміст має сама її назва. Мова йде не тільки про князя Качатині, але й про останнього поміщика-кріпоснику, і смерть його символізує загибель кріпака ладу. Недарма вона викличе таку радість селян. У зображенні Мізинка Некрасов досягає виняткової гостроти сатиричного викриття. Це рабовласник, що вижив з розуму, і нічого людського немає навіть у зовнішньому його вигляді:

Ніс дзьобом, як у яструба

Вуси сиві, довгі

И - різні очі:

Один здоровий - світиться,

А лівий - мутний, похмурий,

Як олов'яний гріш!

Але Мізинок не тільки смішний - він і страшний. Це жорстокий кріпосник-мучитель. Тілесна розправа в нього стала звичкою, звуки побоїв, що доносяться зі стайні, доставляють йому насолода

Зі злим сарказмом намальовані й образи інших ворогів народу: управителів, станових - "несправедливих суддів", купців, підрядників

До числа недругів народних ставляться й попи. Навіть добросердий і співчуваючий селяни священик змушений експлуатувати їх. Він сам скаржиться:

Живи з одних селян,

Сбирай мирські гривенки...

Некрасов створює й інший образ попа - безжалісного здирника, що анітрошки не співчуває народу. Це піп Іван. Він байдужий до горя селянки: навіть коли розкривають труп її сина Демушки, він жартує. А випивши разом зі становими, лає селян:

У нас народ - усе голота так пьянь.

За свадебку, за сповідь

Должают по роках

У поемі переконливо доведено: стара Русь міняє вигляд, але кріпосники залишилися тими ж. На щастя, поступово починають мінятися їхні раби. Народ пробуджується, і поет сподівається:

Русь не шелохнется,

Русь - як убита!

А зайнялася в ній

Іскра прихована...