Пастернак Б. Л. — біографія
Пастернак Б. Л.Пастернак Борис Леопольдович
( 1890-1960) - поет, прозаїк
Син академіка живопису Л. О.Пастернаку. Виховувався в професійно-артистичній сім'ї, рано виявив художні пристрасті. У дитинстві добре малював, під впливом А. Н.Скрябіна займався музичною композицією. В 1909 році Б. Л. Пастернак відмовився від професії музиканта й надійшов на історико-філософський факультет Московського університету. Навесні 1912 року їде в Німеччину. Однак з філософією як предметом професійних занять Пастернак також пориває, хоча філософська проблематика залишалася в центрі уваги - від ранньої роботи "Символізм і безсмертя" аж до роману й листів останніх літ
В 1913 році вперше були опубліковані вірші Пастернаку. Незабаром він завершує першу книгу віршів "Близнець у хмарах" (1914). У передреволюційні роки є учасником футуристичної групи "Центрифуга". Пастернак не приемлет символістської надмирности й сверхчувственности. У той же час йому далекі футуристичні гасла про розрив з минулим, з "мотлохом" культури
Улітку 1917 року була написана "Сестра моє життя", у якій чи відкрилася не найважливіша риса поезії Пастернаку - її нероздільна злитість із миром природи, з життям у цілому. Атмосфера революційних змін входила в поезію поступово. Пастернак рве з описовістю, зовнішньою мальовничістю, пейзажем, відмовляється від традиційних форм поетичного оповідання, ламає звичні синтаксичні зв'язки. Він прагне знайти особливу форму, де "особи" зміщені й змішані
У ці роки були опубліковані поеми "Висока хвороба" (1923), "Дев'ятсот п'ятий рік" ( 1925-1926), "Лейтенант Шмидт" ( 1926-1927), оповідання "Повітряні шляхи" (1924) і роман у віршах "Спекторский" (1931).
В 1930-1931 роках Пастернак створює книгу віршів "Друге народження". Вона відкривається циклом ліричних віршів "Хвилі", наповненим відчуттям широти, що раптово відкривається морського простору. Як і колись, в автора злиті воєдино будинок і мир, побут і буття
В 20-е роки Пастернак займався перекладами. На першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників (1934) і в наступні роки загострюються суперечки навколо поезії Пастернаку. Його положення в літературі поступово ускладнюється, із чим значною мірою зв'язаний його відхід в область перекладу. У передвоєнні роки й у роки Великої Вітчизняної війни Пастернак багато перекладав західноєвропейських поетів. Превосходно володіючи англійськими, німецькими, французькими мовами, він уживає більшу серію перекладів з Ґете, Шекспіра, Шеллі, Китса, Верлена
Перед війною Пастернак створює цикл віршів "На ранніх поїздах", де намечается відхід від колишньої поетики й устремління до класично ясного стилю. Отчетливее проступає новий вимір, нова грань: народ - як саме життя, її основа (цикл "Художник", 1936). Суть вірша "На ранніх поїздах" (1941) - у переході від "зеленої імли" "лісовий тими", по якій розсипаються самотні "скрипливі кроки", до тісного й печені багатолюдності
У серпні 1943 року відбулася поїздка Пастернаку на фронт у складі бригади для підготовки книги про битву за Орел. Поет звертається до репортажу, нарисам, віршам, що нагадують щоденникові записи. Його кращі вірші - портрети трудівників війни - виконані справжньої сили ("Смерть сапера" і інші). В 1943 році виходить збірник "На ранніх поїздах", що включив вірші передвоєнного й військового років, і в 1945 році - збірник "Земний простір". Поет послідовно й наполегливо прагне до "пояснення" мови, спрощенню образної системи
Поезію Пастернаку постійно дорікали за незрозумілість. І немає необхідності заперечувати справедливість цих докорів. Його поезія дійсно з'єднує в собі простоту й незрозумілість. Остання - у більшій мері наслідок випадковості приводів до написання віршів і випадковості асоціацій, викликуваних цими випадками. Пастернак говорить іноді віршами із приводу дуже особистих вражень, про події його особистої повсякденності, з якими незнайомий читач. Так, у вірші "Фіктивна тривога" із циклу "На ранніх поїздах" описується вид з вікна в передній на його дачі в Переделкино - вид, що відкривається на поле й цвинтар, тому що він передчуває в ньому "своєї пори останньої відстрочений прихід". Зрозуміти це можна тільки тоді, коли знаєш, де писалися вірші, який вид вони дійсно відкривали читачеві. Кращий коментар до віршів Пастернаку - це самі місця, де він писав їх.
Пастернак прагнув до простоти, вірніше, до відсутності літературності й літературщини. Поезія його спрямовувалася до прози, як і проза до поезії. Прозу Пастернаку треба читати як поезію. Але сам письменник уважав, що проза
вимогливіше віршів і що вірші - накидань до прози. Його прозу треба читати повільно. Читати й перечитувати, тому що не відразу сприймаєш несподіванку його вражень
Сама характерна проза Пастернаку "Дитинство Люверс" (1922). Уже тут розкрилася глибока подібність прози й поезії Героїня повести - дівчинка, що відкриває мир; у гостроті її переживань, що перевертають душу відкриттів, дізнавань, потрясінь читач зненацька вгадує риси особистості самого автора. Ще очевидніше виявляється споріднення прози й лірики Пастернаку в "Повісті" (1929), пов'язаної з романом у віршах єдністю героя Сергія Спекторского.
Після воїни письменник вирішує повернутися до роману в прозі, задуманому давно. У центрі роману "Доктор Живаго" - інтелігент, що коштує на трагічному розпутті між особистим миром і суспільним буттям, пов'язаним з активною дією. Роман Пастернаку - про російське життя, про життя Росії. Це одночасно й філософський трактат про культуру, і авторське есе про мистецтво, історію, релігії, філософії, політику. В одному з листів до сестри, О. М.Фрейденберг, Пастернак так характеризує свій добуток: "... Починання зовсім безкорисливе й збиткове, тому що він для поточної сучасної печатки не призначений. І навіть більше, я зовсім його не пишу як твір мистецтва, хоча це в більшому змісті белетристика, чим те, що я робив раніше. Але я не знаю, чи залишилося на світі мистецтво й що воно значить ще. Є люди, які дуже люблять мене (їх дуже небагато), і моє серце перед ними в боргу. Для них я пишу цей роман, пишу як довгий великий свій лист їм у двох книгах". Через рік: "... Я прийнявся за другу книгу роману. Я хочу його дописати для самого себе, тобто й у цій частині мені на теми життя й часу хочеться висловитися до кінця й у ясності, так, як дано мені..."
Передача роману за кордон, його опублікування за рубежем в 1957 році й присудження Пастернаку Нобелівської премії в 1958 - все це викликало різку критику в радянській пресі, що завершилося виключенням автора зі Сполучника письменників і його відмовою від Нобелівської премії. "... Їхати за кордон я не зміг би, навіть якби нас усіх відпустили. Я мріяв поїхати на Захід як на свято, але на святі цьому повсякденно існувати нізащо б не зміг. Нехай будуть рідний будень, рідні берези, звичні неприємності й навіть - звичні гоніння. И - надія... Буду випробовувати своє горе". "Пастернак завжди відчував себе росіянином і по-справжньому любив Росію", - додає до сказаного поетом О. Ивинская.
У циклі віршів до роману ( 1946-1950) наполегливо повторюється думка про життя-сні, "забуття". Урочистий сум чується у вірші "Август", що звучить як прощання з життям; сперечаючись із ним, звучать інші, повні життєлюбства вірші ("Березень").
У середині 50-х років поет випробував новий приплив творчості. Його захоплює прагнення осягти мир "до підстав, до корінь, до серцевини", він кличе до невсипущого щиросердечного й поетичному "пильнування". Цикл "Коли розгуляється" підтвердив його вірність творчим установкам, розкритим в автобіографічній повісті "Охоронна грамота" (1931). У замітках і листах останнього років Пастернак підводить підсумки своїм поглядам на мистецтво: "И повинен ні єдиною часточкою не відступатися від імені, але бути живим, живим і тільки, живим і тільки - до кінця".
"Добре відомі слова Пастернаку: "Бути знаменитим некрасиво". Це означало, що поезія, творчість поета були в нього відділені від поета-людини. Відомими й "знаменитими" повинні бути тільки вірші. Так само точно й рукопису віршів відділені від самих віршів. Над рукописами не треба трястися, зберігати їх. Пастернак існує в поезії, і тільки в поезії: у поезії віршованої або в поезії прозаїчної. Поезія Пастернаку - це... той мир, що знову й знову повертає його до теперішньої дійсності, по-новому зрозумілої й зрослої для нього у своєму значенні" (Д. С. Лихачов).
Джерело: "Література. Довідник школяра", М: "Філолог. про-в "Слово", 1997 р.
