Патріотичні мотиви в лірику М. Ю. Лермонтова

Твір по літературі: Патріотичні мотиви в лірику М. Ю. Лермонтова

Батьківщина для Лермонтова - поняття широке й багатопланове. Його відношення до Росії перейнято болем і гордістю за неї долю

У ранній ліриці Лермонтова звучать цивільні мотиви неприйняття рабства ("Скарги турка"), прославляння революційного подвигу ("10 липня 1830"), звеличання колишньої могутності Росії ("Новгород", "Привітаю тебе, войовничих слов'ян..."). Соціальні проблеми Лермонтов зв'язує з якимись глибинними, історичними процесами

У вірші "Монолог" поет приходить до несподіваного й трагічного висновку - сама Батьківщина прирікає своїх дітей на бездіяльність, на жалюгідне животіння, на загибель талантів:

Повір, незначність є благо в тутешнім світлі...

До чого глибокі познанья, спрага слави,

Коли ми їх ужити не можемо?

И задушливо здається на батьківщині,

И серцю важко, і душа тужить...

Тому так сильний у лірику Лермонтова мотив протиставлення сучасного, збиткового існування колишній могутності вільної Росії. Один з вищих проявів сили російського духу Лермонтов знаходить у недавнім минулому: у війні 1812 року. Перемогу Росії над Наполеоном Лермонтов сприймає як символ торжества справедливості, величезної духовної сили нації. У вірші "Бородіно" протипоставлені "нинішній час" і час "билинних" богатирів:

Так, були люди в наш час,

Не те, що нинішнє плем'я:

Богатирі - не ви!

Сучасне покоління незручно на подвиги, втратило духовний зв'язок з народом. Від імені минулого покоління в поемі говорить старий солдат: він виступає й від своєї особи, і від імені всіх захисників Батьківщини. Не випадково у вірші постійно звучить займенник "ми" - так Лермонтов передає найважливішу властивість російської національної психології: особистість існує не сама по собі, а в злитті з іншими. Але це не знеособлює людини. Саме російські солдати принесли Росії перемогу:

Що отут хитрити, мабуть до бою;

Уж ми підемо ломити стеною,

Уж постоїмо ми головою

За батьківщину свою!

Солдати йдуть у бій за батьківщину, корячись моральному закону: "Як наші брати вмирали!" Вони з любов'ю згадують про загиблого командира:

Полковник наш породжений був хватом:

Слуга паную, батько солдатам...

Ці природні взаємини протистоять тим аморальним законам, по яких живе "нинішнє плем'я". В 1841 році написані два вірші, у яких Лермонтов найбільше повно й глибоко розкриває всю суперечливість, складність свого відношення до Батьківщини:

Прощай, немита Росія,

Країна рабів, країна панів...

Уперше в російській літературі пролунав осуд не яких-небудь окремих сторін російської дійсності, а всієї миколаївської Росії:

И ви, мундири блакитні,

И ти, їм відданий народ

Мова йде одночасно про лихо й про провину Росії і її народу. Вірш виражає почуття безнадійності: у цій країні покірності, жорстокості й несвободи жити нельзя.

У вірші "Батьківщина" Лермонтов називає своє відношення до Батьківщини "дивною любов'ю". Вірш побудований на протиставленні "казенного патріотизму" і природного людського почуття. Картини щирої Росії нітрохи не заперечують у свідомості Лермонтова Росію як держава

Складне відношення Лермонтова до Батьківщини, прийняття її душею, а не розумом, відмова пояснити, за що людина любить свою вітчизну, поклали початок цілої традиції в російської поезії:

Розумом Росію не зрозуміти...

У Росію можна тільки вірити

(Ф. И. Тютчев)