Пахсарьян Н. Т.: Історія закордонної літератури XVII — XVIII століть. Історія закордонної літератури XVII століття

Пахсарьян Н. Т.: Історія закордонної літератури XVII - XVIII століть
Історія закордонної літератури XVII століття

ІСТОРІЯ ЗАКОРДОННОЇ ЛІТЕРАТУРИ XVII СТОЛІТТЯ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Й ПЕРІОДИЗАЦІЯ

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - етапів - античності й середньовіччя. У такий спосіб грань між епохою Відродження й XVII століттям як би подвійна: це й новий період у масштабі «малої періодизації» літературних епох і глобальне культурне зрушення по шкалі «великої періодизації», перехід від середньовічної цивілізації, у рамках якої залишалася культура Ренесансу, до цивілізації нового типу. Історики культури справедливо йменують Новий час епохою, коли сучасна людина, тобто людина ХХ століття «починає дізнаватися себе». Саме в XVII сторіччі відбувається становлення нової картини миру, кардинальні зміни в якій виникнуть лише на результаті XIX століття. Це період, коли народжується нове світовідчування людини, обумовлене не тільки змінами в зовнішніх обставинах життя, але й кризою колишніх форм мислення й відчування.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - XVII століття відсутня необхідна цілісність і завершенность, приводили до трактування XVII сторіччя або як «перезрілий Ренесанс», або як « Освіти, що несформувалося,» [1]. Варто усвідомити, що при всій очевидній перехідності (а властивістю перехідності, як повинні пам'ятати студенти, володіла й епоха Відродження, та й будь-яка историко- культурна епоха в тій або іншій формі й ступені переходна) XVII століття виступає і як цілком самостійний, самобутній етап літературного розвитку, що володіє відносною автономністю й специфічною суперечливою цілісністю, що запам'ятовує неповторний художній вигляд часу.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - буржуазної революції в Нідерландах, Тридцятирічну війну, Фронду, англійську буржуазну революцію й ін.) спрощено- социологически, не трактували їх у дусі прямолінійної «прогресивності» або «реакційності», як це, на жаль, традиційно робиться в наших навчальних посібниках. По вірному зауваженню сучасної дослідниці, «... великі суспільні події - це своєрідні події- перевертні» [2]: соціально- економічні, етичні, психологічні наслідки цих подій були не тільки складні, але й неоднозначні. Більше сучасне розуміння історичного змісту военно- політичних, соціально- економічних колізій XVII століття можна знайти в новітніх роботах з історії цього періоду (див. список додаткової літератури).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - подвійністю вже з тієї причини, що, беручи участь у руйнуванні традиционалистского середньовічного способу життя, ці рухи розуміли мета своєї боротьби як повернення до «добрих старих часів», відновлення втраченої справедливості, волі й т.п., а не як відновлення суспільного укладу. Історики відзначають також, що нерівномірність, що підсилилася, политико- економічного розвитку окремих країн і регіонів парадоксальним образом сполучається з їх загальною об'єктивною спрямованістю до відновлення, з поступовим усвідомленням взаємозалежності, з універсалізацією цивілізаційного розвитку народів і більше тісним культурним спілкуванням між ними. Саме в Новий час остаточно формується историко- культурне поняття «Європа».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і функції. Можна простежити ці відмінності при зіставленні абсолютної монархії в Іспанії й Франції, наприклад, або при аналізі досить специфічного монархічного ладу в Англії й абсолютизму дрібних князівств Німеччини.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - поняття «нації», його значення й уживання в західноєвропейській культурній традиції, тому що воно має мало загального з категорією «етнічного», а представляє вказівку на приналежність громадян до певної держави, до загального соціокультурного простору.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - в XVII столітті відбувається зародження настільки важливого феномена, як «суспільна думка» - особливого ідейно- психологічного явища, можливого лише в цивільному суспільстві, що усвідомлює як свій зв'язок з державою, так і відносну незалежність від нього. Студентам рекомендується звернути увагу на те, як значна роль суспільної думки у виробництві, функціонуванні й оцінці літературних явищ в XVII столітті. Свідчення тому - активний розвиток літературної критики, літературної теорії в цей період. Змінюється й статус письменника, письменницького життя протягом XVII століття: виникаючі в різних країнах і усе більше распространяющиеся кружки, салони, клуби, літературні школи й суспільства не тільки сприяють постійному критичному обговоренню художніх творів, що одержали визнання сучасників, міркуванню над загальними проблемами творчості, але й поступово приводять до формування професійного письменницького середовища. Наприкінці XVII сторіччя в Західній Європі з'являються перші професійні письменники. Атмосфера публічного обговорення літературно- естетических проблем, як і інших питань громадського життя, сприяє розквіту публіцистики, досить помітному в цей період, і даний процес здобуває широкий розмах з появою періодичної преси.

XVII століття характеризується також і як століття науки. Дійсно, цей час секуляризації наукового знання, послідовного відмежування його від інших форм пізнання людини й дійсності. Виникає нова, набагато більше пізнавана сучасною людиною класифікація галузей науки і їхня нова ієрархія, пов'язана із загальсвітоглядними змінами у свідомості людей XVII сторіччя. Особливе значення в культурному контексті епохи має наукова революція XVII століття, що зіграла чільну роль у становленні механістичної картини миру, що визначила концепцію людини й природи в Новий час.

Важливе значення мають відкриття в астрономії (Галилей, Кеплер), у фізику (Галилей, Ньютон), фізіології (Гарвей), математиці (Декарт, Ньютон), які обумовили лідерство физико- математичних наук у цю епоху. Дана обставина мала важливі етико- психологічні й культурні наслідки, зокрема сприяло появі таких літературних творів, які ми називаємо науково- фантастичними (наприклад, романи Сирано де Бержерака), але головне - сприяло формуванню специфічних поглядів на внутрішній мир людини й на способи його художнього відтворення. Однак не можна не звернути уваги й на те, що успіхи наукової революції сполучалися зі скептицизмом, сумнівами людей нової епохи у всесиллі наукових знань, у їхній абсолютній вірогідності.

Еволюція нової науки приносила суперечливе відчуття й тріумфу людського розуму, і «втрати визначеності», як виразився один із сучасних істориків математики. У процесі пізнання миру й людини в цю епоху поступово зростає роль сумніву. Роль ця двояка: сумнів і дуже цінується наукою XVII століття як інструмент пізнання, що опирається не на авторитет, віру, а на розумне й самостійне судження, але й часто відчувається як єдиний безумовний результат пізнання, що несе драматичне розуміння того, що добуті наукою істини - лише ймовірні, а не абсолютні. Одним з очевидних доказів недосконалості людських знань у цю епоху було зростаюче відчуття непізнаності навіть «мікрокосму», тобто людини, його внутрішнього миру. Ця обставина підсилювала прагнення людини XVII сторіччя до самопізнання, стимулювало спрагу контролю розуму над життям і діями окремої особистості й суспільства в цілому.

В XVII столітті істотно змінюється й самий спосіб мислення: воно усе більше опирається «на зір, а не на умогляд» [3], шукає не асоціативної подібності між явищами, а встановлює їхня тотожність і розходження, диференціює достовірне і ймовірне в процесі експериментально- досвідченого дослідження природи. Саме поняття природи, як, безсумнівно, помітять студенти, кардинально міняється при переході від середньовіччя й Відродження до Нового часу: природа вже відчувається не як організм, а як механізм, єдність природи й людської особистості мислиться в їхній загальній механістичності. У природі, суспільстві, окремій особистості людин XVII сторіччя виділяє «елементи» і «сили», прагне осягти закони їхньої взаємодії.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - раціоналізм і сенсуалізм, безстрасність і містицизм. Знання історії філософії допоможуть скласти уявлення про основні філософські теорії XVII століття в їхньому сучасному трактуванні, зрозуміти роль філософських ідей Бекона, Декарта, Паскаля, Гассенди, Гоббса, Спинози в художнім збагненні природи й суспільства; треба пам'ятати й про тісному інтелектуальний і просто дружнім спілкуванні багатьох літераторів і філософів того часу. Потрібно знати й про те, яку роль грали в XVII сторіччі релігії - католицька, протестантська, а також різні релігійні руху усередині цих більших теологічних галузей християнства.