По едгар Алан
Дата народження - 19 січня - 1809 Дата смерті - 07 жовтня - 1849 Самий знаменитий вірш едгара По «Ворон» уперше було опубліковано 29 січня 1845 року в газеті «Evening Mirror»... І відразу ж принесло авторові більшу славу Можливо, е. По опирався на середньовічну християнську традицію, у якій Ворон був уособленням сил пекла й диявола, на відміну від Голуба, що символізував рай, Святий Дух, християнську віру. Коріння такого сприйняття йдуть ще в дохристиянські міфологічні подання про Ворона як птахові, що приносить нещастя Цей вірш настільки ритмічно різноманітно, що перекладачам їсти де виявити свої здатності. «Ворона» на російську мову перекладали багато поетів. Деякі переклади музично близькі до оригіналу, але втрачають щось у змісті, інші, навпаки, вірні змісту, але не відбивають музичної своєрідності Тут приводиться переклад Дмитра Мережковского, що досить рідко публікувався.
А взагалі цей вірш перекладали й Валерій Брюсов, і Костянтин Бальмонт, і Василь Федоров, і Михайло Зенкевич, С. Андріївський, Л. Пальмин, В. Жаботинський, В. Бетаки, М. Донськой...
У перекладі нам сутужніше вловити «підводний плин змісту», але в оригіналі, як писав Бодлер, поет «поза всякими філософськими системами осягає раніше всього внутрішні й таємні співвідношення між речами, відповідності й аналогії». едгар По ввійшов в американську літературу як поет, новелист і критик. Багато уваги він приділяв теорії мистецтва: він розробив естетику «коротких форм» у поезії й прозі. Він був одним з тих, хто заклав основи сучасної наукової фантастики й детектива Він одночасно захоплювався людським розумом і отчаивался від його безсилля, захоплювався піднесеною красою миру й тягся до патологічних станів психіки. У своїй творчості він прагнув до математично точного «конструюванню» добутків і емоційному впливу на читача. Бажання й прагнення його розривали. едгар По жил немов на розрив.
Може бути, звідси й напівбожевільний стан його розуму в останні роки життя, пияцтво, постійні скитания, метання, переїзди едгар По народився в Бостоні 19 січня 1809 року. Батько залишив сім'ю майже відразу, а мати вмерла, коли хлопчикові не здійснилося й трьох років. Він виховувався в сім'ї багатого торговця Аллана, що переїхала в Англію, де едгара віддали вчитися в закритий лондонський пансіон. В 1820-е роки він уже вчився в коледжі Вамерике. У коледжі едгар закохався в матір свого товариша.
З його боку це була дуже жагуча любов, але закінчилася вона трагічно - мати його товариша миссис Стенард в 1824 році вмерла Після коледжу По надійшов у Виргинский університет, у якому він провчився всього рік, тому що його годувальник і вихователь Джон Аллан навідріз відмовився оплачувати карткові борги едгара. Відбулася сварка. едгар покинув будинок Алланов. Спочатку поет виїхав у рідний Бостон, де під псевдонімом «Бостонец» випустив свою першу книгу віршів.
Усього він при житті видав чотири поетичних збірники й два збірники новел. Найвідомішою його книгою стала видана в 1845 році книга «Ворон» і інші вірші». Видання першої книги поглинуло всі заощадження едгара. Безгрішшя змусило його стать солдатом. Потім він намагався влаштуватися у військову академію, у театр, переписував паперу в конторах Бостона й Ричмонда... Вірші не приносили йому успіху. Зате перша ж його новела «Рукопис, знайдена в пляшці», послана на конкурс в один з журналів, посіла перше місце Нестаток гнав едгара По, він працював тепер у різних періодичних виданнях на зношування В 1835 році поет обвінчався із чотирнадцятилітньою Вірджинією, дочкою його рідної тітки Марії Клем.
Зміст сім'ї ще більше ускладнило життя поета. І проте він увесь час писав нові вірші, чудові новели, «Повість про пригоди Артура Гордона Піма». Платили тоді п'ять-шість доларів за оповідання, за вірш набагато менше, так що нестаток був постійна В 1838 році е. По переїхав у Філадельфію, де став редактором журналу.
Життя стало налагоджуватися. Шість років він проробив у Філадельфії. За цей час видав свою прозу у двох томах - «Гротески й арабески», надрукував безліч літературно-критичних статей. В 1844 році письменник переїхав у Нью-Йорк. Винятковий успіх принесла йому публікація вірша «Ворон» в 1845 році. едгара запросили в новий престижний журнал. Але світлий період тривав недовго - через чотири місяці видання збанкрутувало.
А незабаром умерла Вірджинія е. По пристрастився до опіуму, став пити, у нього щось відбулося з розумом...
І все-таки останні роки життя він багато працював. Писав, читав лекції, у ричмондских барах декламував уривки зі своєї філософської роботи «еврика». 3 жовтня 1849 року По був знайдений без свідомості на дорозі в Балтімор, через чотири дні він помер От таке життя було у великого романтика, що, як багато хто вважають, дуже сильно вплинув на світову літературу XIX і XX століть, особливо на символістів, про що писав Олександр Блок едгар По вважав, що створення шедевра й прилучення до Краси для художника часом важливіше художнього результату й навіть самого життя. Про це, наприклад, говорить його новела «Овальний портрет», що у першому варіанті називалася «У смерті життя». «Вона була діва найрідшої краси, і веселість її рівнялася її зачаруванню. І відзначений злою долею була година, коли вона побачила живописця й полюбила його й стала його женою.
Він, одержимий, завзятий, суворий, уже був заручений - з Живописом; вона, діва найрідшої краси, чия веселість рівнялася її зачаруванню, вся - світло, вся - посмішка, пустотлива, як молода лань, ненавиділа один лише Живопис, свою суперницю; боялася тільки палітри, кистей і інших владних знарядь, що позбавляла її споглядання свого коханого. І вона випробувала жах, почувши, як живописець виразив бажання написати портрет своєї молодої дружини. Але вона була лагідна й послушлива й багато тижнів сиділа у високій вежі, де тільки зверху сочилося світло на бліде полотно. Але він, живописець, був упоєний працею своїм, що тривав з години в годину, день у день. І він, одержимий, неприборканий, похмурий, зрадився своїм мріям; і він не міг бачити, що від моторошного світла в самотній вежі танули щиросердечні сили й здоров'я його молодої дружини; вона в'янула, і це зауважували всі, крім нього. Але вона все посміхалася й посміхалася, не скаржачись, тому що бачила, що живописець (усюди прославлений) черпав у праці своєму пекучий захват, і працював удень і вночі, щоб запам'ятати ту, що так любила його й все-таки з кожним днем робилася удрученнее й слабкіше. І справді, деякі, що бачили портрет, пошепки говорили про подібність, як про велике чудо, свідчення й дарунка живописця і його глибокої любові до тої, кого він зобразив з таким неперевершеним мистецтвом.
Але нарешті, коли праця наближалася до завершення, у вежу перестали допускати сторонніх; тому що в запалі праці живописець упав у несамовитість і рідко відводив погляд від полотна навіть для того, щоб глянути на дружину. І він не бажав бачити, що відтінки, наносимие на полотно, віднімалися в ланіт сидевшей поруч із ним. І, коли минули багато тижнів і залишалося тільки покласти один мазок на вуста й один півтон на зіницю, дух красуні знову спалахнув, як полум'я у світильнику. І тоді кисть торкнулася полотна й півтон був покладений; і на одна лише мить живописець застигла, заворожений своїм створенням; але в наступний, усе ще не відриваючись від полотна, він затріпотів, страшно сполотнів і, викликнувши голосним голосом: «Так це воістину саме Життя!», раптово повернувся до своєї коханої: - Вона була мертва!» «Мова, задуми, художня манера - усе відзначено в едгаре По яркою печаткою новизни... Влучно визначивши, що походження поезії криється в спразі більше божевільної краси, чим та, котру нам може дати земля, едгар По прагнув угамувати цю спрагу створенням неземних образів», - так писав наш Костянтин Бальмонт, що багато перекладав По.
