«Принижені й ображені» (по романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання») Злочин і покарання Достоєвський Ф. М

«Принижені й ображені» (по романі Ф. М.Достоєвського «Злочин і покарання»)
Федір Михайлович Достоєвський увійшов в історію російської літератури як геніальний художник, гуманіст, дослідник людських душ. У тисяча вісімсот шістдесят шостому року він закінчив роботу над соціально-психологічним романом «Злочин і покарання», у якому з усією повнотою розкрив нелюдськість буржуазно-кріпосницького ладу. Дія роману відбувається в Петербурзі шістдесятих років XIX століття. Це було складне для Росії час: старий мир уже зруйнований, а новий тільки почав формуватися. Наступала епоха капіталістичних відносин, і «маленькій людині», що живе в убогості, позбавленому всяких прав, не дісталося місця в цьому буржуазному світі. Тема «принижен і ображених» є однієї з основних у романі «Злочин і покарання». Автор показує середовище, у якій живуть обділені життям люди, їхньої долі, покалічені соціальною несправедливістю, їхньої спроби боротьби з жорстокою дійсністю

Петербург Достоєвського - це місто, у якому тисячі людей приречені на вбогість і страждання. Це місто вуличних дівиць, бездомних дітей, численних распивочних. Опис Петербурга робить важке враження. Усюди пил, духота, сморід. Шумні, брудні вулиці гнітять людей. Навіть удома, у яких вони живуть, давлять на них. Все це створює атмосферу розпачу й безвихідності. Картину загального горя й приниження доповнюють епізодичні фігури нещасних людей, що зустрічаються на вулицях Петербурга. Це й дівчинка, що напоїли й обдурили, і жінка, що кинулася з мосту у воду, і Лизавета, що безмовно зносила приниження й образи сестри

До жертв Петербурга ставиться й сім'я Мармеладових, що живе в найтяжких умовах, відчуваючи величезну потребу у всім

Семен Захарич Мармеладов - колишній чиновник. Він шукає порятунки від життєвих проблем у распивочной, своїм пияцтвом довів сім'ю до безпросвітної вбогості. Мармеладов усвідомлює своє положення. «У бідності ви ще зберігаєте шляхетність уроджених почуттів, в убогості ж ніколи й ніхто. За вбогість...мітлою вимітають із компанії людської...», - говорить він. У цьому складається трагедія Мармеладова. Він розуміє, що йому нікуди й не до кого йти, і від цього дуже страждає. Не в змозі боротися за життя, за сім'ю, воно опускається до п'яних просторікувань із різними незнайомцями. Мармеладов схильний до морального самознищення: йому побої в насолоду, ночує, де прийде, на глузливе відношення навколишніх не обертає уваги. Фізична смерть Мармеладова стає неминучою - він гине під колісьми розкішної коляски

«Нікуди йти» і дружині Мармеладова Катерине Іванівні. Вона шляхетного походження, із дворянської сім'ї, що розорилася. Тому їй особливо важко злидарювати, спогаду про минуле роблять її життя тільки болісніше. Катерина Іванівна - натура горда й марнолюбна, але гордість її зневажається на кожному кроці, про достоїнство, самолюбство змушують забути. Спроби піднятися у власних очах, самоствердитися виражаються в невтримних фантазіях. Але манія величності не може врятувати Катерину Іванівну. Жорстокий, бездушний мир і власна гординя приводять її на вулицю, а потім і кгибели.

Сім'ю Раскольникова теж можна віднести до «приниженим і ображеним».

Мати Родіона все життя надривалася на роботі, за якої платили гроші. Вона всіма силами намагалася допомогти синові закінчити університет, щоб забезпечити йому гідне існування

Нелегка доля випала й на частку сестри Раскольникова Дуни. Вона змушена надійти в служіння в будинок Свидригайлових, де терпить приниження й ганьбу. Потім з'являється процвітаючий ділок Лужин, що хоче женитися на Дуне. Незважаючи на відразу до нього, дівчина погоджується на заміжжя, щоб мати можливість допомагати братові. Це приклад самопожертви «маленької людини», «приниженого й ображеного», заради іншої людини, що попали у важке положення

Ще одна жертва буржуазного суспільства - головний герой роману Родіон Розкольників. Це колишній студент, що пішов з університету, тому що нема чим було платити за навчання. Він живе в тісній комірці, схожої на труну, у страшній убогості. Розкольників завзято міркує про несправедливо влаштоване суспільство. В умовах жахаючої дійсності в його голові народжується дивовижна теорія про розподіл людства на людей «звичайних», яких більшість і які змушені підкорятися силі, і людей «незвичайних», що мають право панувати й переступати закон. Розкольників не бажає бути одним з тих, хто підкоряється. І щоб довести свою приналежність до людей «незвичайним», зважується на злочин. Таким чином, засуджуючи суспільство з його соціальною несправедливістю, безглуздими стражданнями й приниженнями, Розкольників створює теорію, що може лише підсилити цю несправедливість, поглибити беззаконня й сваволя. Своїм романом Ф. М.Достоєвський розвінчує таку теорію, протиставляючи їй християнську ідею смиренності й любові клюдям.

Носителькою цієї ідеї в романі «Злочин і покарання» є Соня Мармеладова. Це чиста й безневинна дівчина, змушена торгувати собою, щоб прокормити спившегося батька, хвору мачуху і її дітей. Її штовхнули на панель убогість і неможливість чесно заробляти на життя. Але, продаючи своє тіло, вона зберігає моральну чистоту, пияцтво й розпусту не торкнули неї. На відміну від Раскольникова, вона твердо переконана в тім, що ніякі життєві труднощі, ніякі гуманні цілі не можуть виправдати насильство й злочин. Її шлях - це шлях смиренності перед Богом. Її сила у вірі: «Що ж би я без Бога-Те була?». Для Ф. М.Достоєвського Соня Мармеладова стала ідеалом лагідності, покірності, смиренності й любові до людей. Саме «вічної Сонечке», її вірі й безкорисливій любові зобов'язаний Розкольників своїм духовним відродженням

Таким чином, у романі «Злочин і покарання» перед нами з'являється цілий ряд «принижених і ображених» «маленьких людей». Мир, у якому вони живуть, твердий і нещадний. Кожний із цих людей намагається по-своєму протистояти безжалісній дійсності. Але своїм романом Ф. М.Достоєвський затверджує, що в цьому світі може врятуватися лише той, хто вибирає шлях смиренності й покаяння, хто знаходить у своїй душі Бога, хто найбільше цінує любов до людини, вірить у незруйновність добра в його душі.

_{»crosslinked«}