Про що мене змусила задуматися п’єса А. П. Чехова «Вишневий сад»? Вишневий сад Чехов А. П

Про що мене змусила задуматися п'єса А. П. Чехова "Вишневий сад"?
Мабуть, почну з того, що класична література тому й називається такий, що вона нетлінна. Питання, проблеми, що зачіпаються в п'єсі, актуальні й донині. Автор оголив перед читачем проблеми загниваючої епохи. І мова йде не тільки про загниваючий дворянський клас, хоча в добутку говорилося саме про нього. Проблема ширше, глибше і я б навіть сказав многограннее. Не дуже давно пішла в історію ще одна велика епоха. Епоха робітників і селян. Канули в небуття гучні гасла, стерті з пам'яті імена недавніх героїв. Так про що ж я задумався, прочитавши п'єсу Антона Павловича Чехова? Про те, що майбутнє за тими, хто не стоїть на місці. Мир скориться тому, чий погляд спрямований у майбутнє, а від тих, хто продовжує жити минулим, равнодушно відвернеться.

Така доля маєтку Раневской. Вирубаний вишневий сад, що зубожіли апартаменти, зате не втрачене прагнення смітити грошима. Чому здавати маєток під дачні ділянки для них пішло, а залишити сім'ю й стількох залежних від тебе людей напризволяще нормально й навіть шляхетно?! Дати випадковому перехожому золотий тільки тому, що в тебе немає дріб'язку - це вуж занадто. І пророчо звучать слова Пети Трофимова, вічного студента: «Вся Росія наш сад, ...російські люди відстали від усіх на двісті років, а самі нічого не роблять, тільки п'ють горілку й філософствують. Щоб жити сьогоденням, треба надолужити наше минуле, покінчити з ним. А це можна зробити, тільки страждаючи, працюючи». Саме так і надійшов Єрмолай Олексійович Лопахин. Він працював. І він купив на торгах маєток, у якому дід і батько були рабами. А горді й шляхетні дворяни залишилися в розбитого корита...

Таким чином, прочитавши добуток, можу із упевненістю сказати, що п'єса торкнулася глибинних куточків моєї душі, змусила задуматися про майбутнє, про самовизначення, про власне місце в житті.