Пронин В. А. Мистецтво й література. XVIII століття: епоха Освіти, Гойя й Ґете

Пронин В. А. Мистецтво й література
XVIII століття: епоха Освіти, Гойя й Ґете

XVIII століття: епоха Освіти, Гойя й Ґете

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - очікує торжество Розуму. Соціальні несправедливості, моральні пороки й марновірства просвітителі були схильні пояснювати нерозумінням людини й людства. А коли це так, що видаються розуми сторіччя направили свої зусилля на те, щоб просвіщати й утворювати своїх сучасників. Чи коштує в цьому зв'язку дивуватися тому, що в літературному процесі XVIII століття особливу роль грала сатира й дидактика. Дефо й Свифт, Вольтер, Дідро й Лессинг постійно зверталися до таких жанрів, як повчальний роман, памфлет, викривальна комедія й навіть байка. У добутках такого роду державні закони, що встоялися звичаї й вірування піддавалися нещадному суду розуму. Спадкоємці мольеровского пана Журдена тепер уже не прагнули привласнити собі аристократичний титул. Їх ціль була куди більше радикальною: домогтися рівності в правах із дворянством. Основний політичний постулат просвітительства пролунав у трактаті Жан- Жака Руссо (1712- 1778) «Про суспільний договір»: «Людина породжена вільним, а тим часом скрізь він в оковах». Ця думка виявилася близька всім просвітителям і їхнім послідовникам. Герой комедії Бомарше (1732- 1799) «Севильский цирюльник» Фігаро кидає своєму панові графові Альмавиве слова, виконані почуття власного достоїнства, що він готовий захищати: «Знатне походження, стан, положення у світлі, видні посади - від усього цього не мудро загордитися! А чи багато Ви приклали зусилля для того, щоб досягти подібного благополуччя? Ви потурбувалися народитися, тільки й усього».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - користуватися своїм розумом, беручи під сумнів ходячі подання. У цьому зв'язку не можна не помітити, що проза, що домінувала в літературі, носила демонстративно раціоналістичний характер. Англійські й французькі просвітителі у творчих задумах виходили з ідей, які ілюструвалися оповіданням.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - безліч пригод, що дозволяє персонажу, а заодно й авторові, зіставити умоглядні подання із суворою реальністю.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Робинзон і Гулливер, переживають захоплюючі пригоди. Однак сюжети романів і життєва філософія авторів принципово різні.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - земельними ділянками; був власником черепичного заводу; цікавився водолазною справою». Дефо не згадує, що він видавав журнали, у яких друкував власні памфлети, сидів у в'язниці, багато роз'їжджав по країні, мріяв відправитися в заморські країни, але перешкодило чергове банкрутство. Дефо був наділений завидною цілеспрямованістю й непохитною волею. Цими якостями він наділив і свого героя - Робинзона Крузо. Повна назва роману виглядає так: «Життя й дивні пригоди Робинзона Крузо, моряка з Йорка, що прожило 28 років у повній самітності на незаселеному острові в берегів Америки, біля устя ріки Оріноко, куди він був викинутий аварією корабля, під час якого весь екіпаж корабля, крім нього, вигин, з викладом його несподіваного звільнення піратами, написані їм самим» (1719). Великий заголовок - свого роду дайджест, у якому вмістилися всі основні події роману.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - він неабияк здичавів, тільки-но не забув рідну мову.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - про аборигена П'ятниці. Герой Дефо на острові поодинці проходить всі стадії людської цивілізації. Він займається полюванням, землеробством, приручає диких тварин, винаходить знаряддя праці й зброя. Людина не може повторити шлях людства, але Дефо вірить у необмежені здатності свого героя й досить переконливо показує його неабиякий здібності.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - звідки вертається додому, відвідавши Сибір. Особливо довго він затримався в Тобольську. Підсумок поїздки такий: «У цілому Робинзон провів у Росії один рік, п'ять місяців і три дні. Його бариші від комерції склали 3475 фунтів, 17 шилінгів і 3 пенси». Дебет складений письменником, ніколи не гнушавшимся бухгалтерських подробиць.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - звернути увагу на одну деталь. Дефо точно вказує місце перебування персонажа, тоді як про маршрути Гулливера сказано досить мрячно, що й не дивно. Пригоди Робинзона виняткові, але ймовірні, тоді як скитания Гулливера фантастичні.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - як двигуну прогресу. У фантастичній країні Лапута Гулливер спостерігає, як мудрейшие вчені відшукують спосіб добування сонячних променів з огірків.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - відносна, все залежить від обставин. Свифт вносить частку скепсису в райдужні сподівання просвітителів, в ідеали яких він не може змусити себе повірити.

Протягом багатьох лет Свифт служив настоятелем собору св. Патрика в Дубліні. Там же він похований. Він сам склав собі епітафію, на могильній плиті написано: «Жорстоке обурення не може більше терзати його серце. Іди, подорожанин, і, якщо можеш, наслідуй ревного поборника мужественней волі».

Французьких просвітителів називають нерідко енциклопедистами.

За редакцією Д. Дідро й Ж. д'аламбера була почата унікальна спроба створення «Тлумачного Словника наук, мистецтв і ремесел», іменованого для стислості «Енциклопедією» (1751- 1780). Це був систематичний звід знань по самих різних галузях. Для просвітителів Енциклопедія була практичним втіленням теоретичних ідей, тому що видання робило доступними всі досягнення людської думки. Зрозуміло, доступність була досить відносна. Кожний із тридцяти випущених томів коштував дуже дорого. Навколо видань об'єдналися кращі розуми Франції. Статті для Енциклопедії писали Вольтер, Шарль Монтеск'є, Гельвеций, Жан- Жак Руссо й інші. Усього у виданні брало участь біля двохсот авторів.

Сам Дени Дідро (1718- 1784) був різнобічно утвореним письменником. Він починав як драматург, однак його п'єса «Побічний син» (1757) сценічного успіху не мала. Дідро надалі широко користувався в прозі діалогічною формою, підкреслюючи тим самим, що істина не належить що сперечається, але народжується в дискусії.

Так у повісті «Жак- фаталіст і його Хазяїн» (1773, опубл. 1796), створюючи свою версію донкіхотських мандрівок пана й слуги, які одержимі спрагою пригод, він зіштовхує філософію фаталізму й оптимізму. Сперечаються слуга й Хазяїн, ілюзії валять, але висновок, хто із прав, що сперечаються, робить читач.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - тверезим розумом, воно досить критично судить світське суспільство: «У природі всі види пожирають один одного, у суспільстві один одного пожирають стану». Але герой цинічний і ледачий, його здатності не піднімаються над рівнем дилетанта. Він вибирає для себе роль дармоїда, блазня: «Буду смішним, якщо цього хочуть». Дідро розкрив в «Племіннику Рамо» трагедію саморуйнування особистості. Повість була перекладена на німецьку мову И. В. Ґете, що свідчить про її виняткове новаторство в сфері літературних ідей.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Симонен - так назвав Дідро свою героїню - страждає за гріхи матері, що народила її від позашлюбного зв'язку. Мати вирішує присвятити свою дочку Богові, не запитуючи її згоди. Сюзанна намагається вирватися зі стін монастиря, вся повість - благання про заступництво перед церковною й світською владою, звернена до її батька. Однак надії на звільнення немає. Проза Дідро не була видана при житті автора, але вона стала надалі одним із джерел французького філософського роману.

Вольтер (1694 - 1778) - сама дотепна людина вісімнадцятого сторіччя. Син заможного нотаріуса, він одержав прекрасне утворення. Замолоду він склав сатиру на королівський двір, за що був кинутий у Бастилію. Але регент при малолітньому королі Пилип Орлеанский наказав звільнити поета з в'язниці, облагодіяв його щедротами в надії зробити з в'язня придворного віршотворця. Вольтер подякував і просив більше не селити його в казенну квартиру.

Надалі він побував в Англії, де познайомився з навчанням Ньютона. Потім знайшов пристановище в замку Сирей в образованнейшей маркізи дю Шатле. Після смерті господарки замка в 1749 р. він прийняв запрошення прусского короля Фрідріха II погостювати в нього в Берліні, але незабаром монарх і філософ посварилися. В 1768 р. Вольтер купив маєток Ферней, що перебувало на границі Швейцарії й Франції, де прожив до кінця життя. Йому імпонувало те, що він не був нічиїм підданим, а відчував себе теперішнім громадянином миру.

Багато висловлень Вольтера афористичні й широко відомі. Часто цитують його слова: «Всі жанри гарні, крім нудних», Вольтер довів це на ділі. Він написав кілька десятків драматичних добутків на міфологічні й історичні сюжети відповідно до канонів класицизму. Вони ставилися в XVIII в. на всіх сценах миру. Особливо популярні були його трагедії «едип», «Магомет», «Брут», «Смерть Цезаря». Звертаючись до епосу, він створив поему «Орлеанская незаймана», у якій досить зухвало обійшовся з національною героїнею, позбавивши її німба святий. Вольтер злегка жартував над дівою з Орлеана, але знущався із церковників, які спочатку зрадили її інквізиторам, а потім канонізували.

Вольтер невпинно повторював: «Роздавите гадину!» Він мав на увазі церква, насамперед католицьку. А от ще один його гіркий парадокс: «Із часу смерті Сина Святої Діви не було, імовірно, майже жодного дня, у який хто- або не виявився вбитим в ім'я Його».