Пустовит А. В. Історія європейської культури. М. Монтень Досвіди (фрагмент)

Пустовит А. В. Історія європейської культури
М. Монтень Досвіди (фрагмент)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - иною. Але справа зроблена, і тепер пізно думати про це. Штрихи мого начерку анітрошки не спотворюють істини, хоча вони увесь час міняються, і ці зміни надзвичайно різноманітні. Увесь світ це вічна гойдалка. Усе, що він у собі містить, безупинно гойдається: земля, скелясті гори Кавказу, єгипетські піраміди, і гойдається все це разом з усім іншим, а також і саме по собі. Навіть стійкість і вона не що інше, як ослаблене й уповільнене хитання. Я не маю сил закріпити зображуваний мною предмет. Він бреде навмання й похитуючись, хмільний від народження, тому що таким він створений природою. Я беру його таким, який він переді мною в та мить, коли займає мене. І я не малюю його пребивающим у нерухомості. Я малюю його в русі, і не в русі від віку до віку або, як говорять у народі, від семиріччя до семиріччя, але від одного дня до іншого, від мінути до мінути. Потрібно пам'ятати про те, що моє оповідання ставиться до певної години. Я можу незабаром перемінитися, і не тільки мимоволі, але й навмисно. Ці мої писання не більш ніж протокол, що реєструє всілякі явища, що проносяться низкою, і невизначені, а іноді й суперечні один одному фантазії, чи те тому, що я сам стаю іншим, чи те тому, що осягаю предмети за інших обставин і з інших точок зору. От і виходить, що іноді я суперечу собі самому, але істині, як говорив Демад, я не суперечу ніколи. Якщо б моя душа могла знайти стійкість, спроби мої не були б настільки боязкими і я був би рішучіше, але вона усе ще перебуває в навчанні й ще не пройшла покладеного їй проби

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - до життя більше змістовною й багатою подіями: у кожної людини є все, що властиво всьому роду людському

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - не як про філолога, поета або юриста

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - популярність? І чи розумно преподно - сить миру, де форма й майстерність так шановані й всесильні, сирі й нехитрі продукти природи, і природи до того ж неабияк кволої? Складати книги без знань і майстерності чи не означає те ж саме, що класти кріпосну стіну без каменів, або що- або в цьому ж роді? Уява музиканта направляється приписаннями мистецтва, моє примхою случаючи

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - я свій, і в цьому змісті я сама вчена людина із всіх живучим на світі; в- других, ніхто ніколи не проникав так глибоко у свою тему, ніхто так докладно й ретельно не досліджував всіх її частковостей і існуючих між ними зв'язків і ніхто не досягав з більшою повнотою й завершенностью мети, що ставив собі, працюючи. Щоб упоратися з нею, мені потребна тільки правдивість; а вона в наявності, і притім сама щира й повна, яка тільки можлива. Я говорю правду не завжди до кінця, але настільки, наскільки насмілююся, а з віком я стаю смелее, тому що звичай, здається, надає старим боўльшую волю бовтати й, не впадаючи в нескромність, говорити про себе. Тут не може відбутися те, що відбувається, як я бачу, досить часто, а саме, що автор і його праця нерозмірні один одному: як це людина, настільки розумний у мовленнях, написав настільки безглуздий твір? Або яким образом настільки вчені твори вийшли з- під пера людини, настільки немічного в мовленнях?

Якщо в кого- нибудь мовлення повсякденне, а твори примітні це значить, що дарування його там, звідки він їх запозичить, а не в ньому самому. Знаюча людина не буває дорівнює знаючий у всьому, але здатний здатний у всім, навіть перебуваючи вневежестве.

Тут ми йдемо урівень і завжди в ногу моя книга і я

В інших випадках можна хвалити або, навпаки, гудити роботу незалежно від працівника; тут це виключено: хто стосується однієї, той стосується й іншого

***

Гуманізм є культ творчої індивідуальності. Творча діяльність людини приводить не тільки до створення їм твору мистецтва, але одночасно дозволяє йому створити самого себе

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - ldquo;ти сам, вільний і славний мастерhellip; сформуєш себе в образі, що ти предпочтешьrdquo;, пише Пико делла Мирандола (див. подгл. 4.4)) (французький письменник і філософ XVII в. Сент- евремон затверджує: ldquo;Щаслива людина це віртуоз, що не просто проживає своє життя, але створює її, як художник створює добуток искусстваrdquo;).

Ця єдність особистості й творчості яскраво виявилося вже в ldquo;Божественної комедииrdquo; Данте, що поет і перекладач М. Лозинский назвав ldquo;повістю великого гордія про самому себеrdquo;. Вірші, що обезсмертили Петрарку, теж оповідають про нього самому про його щастя, страждання, любові. Ця ж єдність впадає в око в ldquo;Опитахrdquo; одного з найбільш видатних мислителів Північного Відродження француза Мішеля де Монтеня. На самому початку своєї книги, у звертанні ldquo;До читателюrdquo; він пише: ldquo;hellip; зміст моєї книги я самhellip;rdquo;. Отже, Монтень уважає себе вправі написати целую книгу про себе самому. Більше того: він думає, що будь-яка людина представляє достатній привід і матеріал для цілої моральної філософії, а раз так, то точне й правдиве дослідження самого себе будь-якою людиною виправдано вже без усяких подальших пояснень (згадаєте про те, що, написані на стіні храму Аполлона в Дельфах слова пізнай самого себе були девізом Сократа. Вони належать античній мудрості, що Монтень відроджує. Правда, і середньовіччя теж проповідувало самопізнання, але розуміло його як шлях до Бога). Самопізнання навіть необхідно, тому що це єдиний шлях, по якому, відповідно до Монтеню, може рухатися наука про людину як моральній істоті (8, 312).

В іншому місці цієї ж глави ldquo;Про раскаянииrdquo; читаємо: ldquo;Тільки Вам одному відомо, чи підлі Ви й жорстокосерді, або чесні й благочестиві; інші Вас зовсім не бачать; вони становлять собі про Вас подання на підставі мрячних здогадів, вони бачать не стільки Вашу природу, скільки Ваше вміння поводитися серед людей; тому не зважайте на їхній вирок, уважайтеся лише зі своїм. Tuo tibi iudicio est ute