Р. Райт-Ковальова. Роберт Бернс Частина третя. Старий димокур. Розділ 1

Р. Райт-Ковальова. Роберт Бернс
Частина третя. Старий димокур. Розділ 1.

Частина третя

СТАРИЙ ДиМОКУР

1)- у модних невисоких паричках, з ковбасками локонів з боків, у темно-блакитних, винно-червоних, ясно-зелених камзолах і туфлях з дорогоцінними пряжками... Роберт мигцем дивиться на свої ноги. У нього самого пряжки теж нові, срібні - вони з Ричмондом сьогодні як треба начистили їхньою крейдою й оцтом. Взагалі, чорт забери, він одягнений непогано: тільки вчора кравець приніс новий костюм - синій сюртук з піскового кольору одворотами, жилет у смужку й шийну хустку з найтоншого голландського батисту. Він хотів було залишитися у своїх гарних високих ботфортах, але отут став проти Ричмонд: на бал Каледонского мисливського суспільства все-таки треба йти в туфлях: не те - будеш танцювати, віддавиш дамі ноги!)- лорд Монбоддо, високий, сухий, з вигнутим орлиним носом. Бернс уже двічі обідав у будинку лорда Монбоддо, його серце знову "запалилося, як труть", - цього разу богинею була мисс елиза, тендітна й серйозна дівчина. Слухати гру цього ангела на арфі було найчистішою насолодою. Не менше задоволення Робертові доставили бесіди з її батьком. Лорд Монбоддо був одним з тих учених, якими недарма славився Единбург. Якби Бернс приїхав на десять років раніше, він застав би ще в живих двох знаменитих людей: філософа Юма й економіста Смита. Але й зараз в Единбурзі живе доктор Блер, про яке часто говорили, що для виховання юнацтва досить біблії й проповідей Блера. В університеті лекції по етиці - вона називається "моральною філософією" - читає старий знайомий, той самий професор Дугальд Стюарт, що після зустрічі з Бернсом у себе в маєтку написав про нього стільки утішних слів единбургским ученим. Недавно з'явилася його стаття про вірші Бернса. Він як і раніше захищає поетові. А на медичному відділенні викладає доктор Джон Грегори, уже зовсім старий; Бернс недавно був присутній при його суперечці з лордом Монбоддо: професор із серцем заперечував лордові, що затверджував, начебто в багатьох країнах діти народжуються із хвостами. Лорд Монбоддо був упевнений, що підтримує еволюційні теорії самого доктора Грегори, відмінно викладені в його дотепній і витонченій книзі "Огляд Властивостей і Здатностей Людини в порівнянні з такими ж у Тварин".)- декан колегії адвокатів, красень із жіночною особою, що зараз розмовляє в куті зі своїм другом Джеймсом Бозвеллом.)- його маєток був розташований неподалік від ейра, він і народився в одному приході з Бернсом, і його батько був суддею ейрширского округу. Бозвелл багато подорожував, і Бернс знав про його шляхетні виступи в захист хоробрих жителів італійського острова Корсика, які боролися за свою волю. Бернсові дуже хотілося познайомитися з Бозвеллом, і зараз, розмовляючи з мисс елизой, він поглядав у ту сторону, де стояв високий, сухорлявий, швидкоокий Бозвелл у блідо-ліловому шовковому костюмі. Але Бозвелл, мабуть, єдиний із всіх присутніх, навіть жодного разу не глянув на Бернса

Бал був уже в розпалі, як раптом усе заворушилося, зашуміло, захвилювалося: приїхала герцогиня Гордон.) жоден бал, жодна весела витівка. Вона могла з'їсти неймовірну кількість свіжих устриць, танцювати до ранку, пити вино, не п'яніючи, і обігравати в карти самих із гравців. единбургский "світло" обожнював неї, прощав їй всі витівки, пишався тим, що й при дворі в Лондоні вона була першою дамою, що сам король - мрачноватий, сумовита й хвороблива людина - оживав тільки вона з'явиться. Ніхто не вмів так весело жартувати, так відкрите й привітно посміхатися, ніхто так не радувався всякій новизні, як вона.)"Людини почуттів" Генрі Маккензи, що написав статтю про Бернса. У статті говорилося, що, незважаючи на "низьке походження й відсутність теперішнього утворення", цей "богом наставлений орач зі своєї вбогості й неуцтва дивиться на людей і вдачі з незвичайною проникливістю й розумінням". Автор статті дуже хвалив "високі почуття, силу, виразність описів" і всі особливості цього своєрідного таланта й додавав, що "згадуванням про низьке походження поета він зовсім не хоче підкреслити достоїнства його віршів, які безвідносно до його біографії торкають серця й викликають цілком заслужене схвалення".

Герцогині Гордон вірші дуже сподобалися. Особливо сміялася вона над забавнейшим описом "комахи", що забрались на капелюшок ошатної дами. Вона запам'ятала останні рядки:

Ах, якщо б у себе могли ми

Побачити все, що ближнім зримо,

Що бачить погляд идущих мимо

З боку, -

ПРО, як ми стали б терпимі

И як скромні!

Герцогиню нітрохи не бентежили шотландські слова у віршах Бернса: вона виросла в маєтку свого батька, небагатого лерда (так називалися дрібнопомісні шотландські дворяни), і сама навіть у Лондоні хизувалася простонародним говорком, не соромлячись свого шотландського походження на відміну від її друга й сусіда Джеймса Бозвелла. Той навіть писав приятелеві, що "лише любов примиряє його із шотландською доганою, що у вустах гарненької жінки звучить просто, приємно й мелодійно".

Про цей непоправний Бозвелл! Він і слухати не захотів, коли йому стали розповідати про " чудо-орача". Із глузуванням він заявив, що колись у його друзів був домашній учитель, що, написавши длиннейшее й найдурніше поздоровлення у віршах, потім пояснював: "Я уявляв, що досить важко писати вірші, але тепер після першої ж проби я виявив, що це досить легко".

- Я запитав цього вчителя - чи знайшло на нього щось начебто раптового натхнення, і він сказав: "Так!" - додав Бозвелл.

Герцогиня Гордон тоді ж подумала, що їй неодмінно треба самої перевірити, який цей Бернс, і наказала влаштовувачам щорічного балу Каледонского мисливського клубу запросити "забавного" ейрширца. А слово її було законом.) дріб'язкове питання, і він відповідає приємним глухуватим голосом, з бездоганною доганою, невимушено й разом з тим шанобливо й дуже до речі вставляє якесь французьке слово. "От так неуцтво!" - думає герцогиня й зі сліпучою посмішкою, перед якою танули королі й міністри, подає руку "його поетичної світлості" - жебракові ейрширскому фермерові, що мріє про місце дрібного акцизного чиновника

Всю ніч герцогиня танцювала з поетом. Уже перешіптувалися дами, возмущенно знизував плечима Бозвелл, поблажливо посміхався лорд Гленкерн, земляк Бернса, радуючись за свого підопічного. Прощаючись, Бернс нахилився до руки герцогині й благоговійно поцілував її рукавичку. Це була фамільярність. Герцогиня злегка підняла брову, але "орач" подивився на неї таким спокійним, ласкавим і вдячним поглядом, що вона, спалахнувши, опустила ока

- Ваш орач зовсім запаморочив мені голову! - голосно сказала вона лордові Гленкерну, коли він підсаджував її вкарету.

Ці слова побігли по юрбі, немов електричний струм. І двері "великого світла" столиці навстіж розгорнули перед Робертом Бернсом

Він повернувся додому на світанку й, утомилося похнюпивши голову, сіл на край постелі, де міцно спав Ричмонд. Йому раптом стало страшно - начебто його з темряви витяглися під сліпуче світло яскравого ліхтаря. Ці три тижні в Единбурзі пройшли в якімсь неймовірному сумбурі. Спочатку він нікуди не ходив, нікого не бачив, тільки бродив по вузьким, як ущелини, провулкам серед високих кам'яних будинків, спускався по кам'яних щаблях довгих сходів від Парламентської площі долілиць, на шумним, мощеним каменем вулицю. Камінь, сірий камінь скрізь. Над містом здіймає громада кам'яного замка, кам'яні огорожі навколо церков, кам'яні особи в перехожих. Він зайшов у книжкову крамницю, що п'ятдесят років тому відкрив поет Аллан Рамзей, що випустив перший збірник шотландських пісень. Говорять, уцелела його бібліотека - там повинне бути величезні збори пісень і стародавніх балад. У старій крамниці Рамзея тепер господарює містер Вільям Крич, що був вихователь лорда Гленкерна. Лорд Гленкерн збирається познайомити з ним Бернса: у Кричачи - краща друкарня в місті, і, якщо лорд Гленкерн умовить весь Каледонский мисливський клуб підтримати передплату на нове видання віршів Бернса, Крич, імовірно, погодиться їх надрукуватися

В один з перших днів Бернс побував і на цвинтар при канонгейтской церкви, де був похований Роберт Фергюссон. Він довго бродив меж сірих надгробків, розпитував сторожів, але ніхто йому не міг указати могилу бедного його тезка, його брата по музах...

Роберт подивився на Ричмонда: той міцно спала, його кругла особа виражало повне задоволення. Добрий Ричмонд не тільки поступився другові половину своєї постелі, але й щасливий за нього, радий кожній його удачі, начебто його самого недавно ушановували на балі Каледонского клубу

Перший лист із Единбурга одержав Гевин Гамильтон. Роберт відмінно виконав всі його доручення, навів потрібні довідки в суді й в архівах. Далі він писав про себе:

"Що ж стосується до моїх особистих справ, то я незабаром стану настільки ж знаменитий, як Фома Кемпийский або Джон Беньян, і, можливо, ви дочекаєтеся, що мій день народження буде відзначений серед знаменних подій в "Календарі бедного Робіна" і "ебердинском календарі"... Мілорд Гленкерн і декан адвокатської колегії містер Генрі ерскин взяли мене під своє крило... На настійну вимогу лорда Гленкерна Каледонский мисливський клуб прийняв постанову, щоб усе без винятку члени клубу підписалися на моє друге видання. Завтра вийдуть передплатні аркуші, і я надішлю вам кілька екземплярів наступною поштою..."