Роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» в оцінці В. Г. Бєлінського Лермонтов М. Ю

Роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» в оцінці В. Г.Бєлінського
У статті, присвяченої розгляду пафосу роману "Герой нашого часу", Бєлінський відніс Лермонтова до числа таких "сильних художніх талантів", які є серед навколишньої їхньої порожнечі дуже зненацька. Інтерес, збуджений до Лермонтова декількома віршами, поміщеними в "Вітчизняних записках", остаточно затвердився після опублікування роману "Герой нашого часу". Ця повість написалась не з бажання зацікавити публіку, а із глибокої творчої потреби, який далекі всякі спонукання, крім натхнення. Бєлінський відзначає, що роман Лермонтова робить "повноту враження". Причина цього полягає в єдності думки, що породжує почуття відповідальності частин із цілим. Бєлінський особливо зупиняється на повісті "Бела", після прочитання якої "вам смутно, але смуток ваша легкий, світла й сладостна". Смерть черкески не обурює критика безвідрадним і важким почуттям, тому що вона з'явилася внаслідок розумної необхідності, що ми, читачі, передчували. Сам образ чарівної черкески змальований з нескінченним мистецтвом. Вона говорить і діє дуже мало, а ми жваво бачимо її у всій визначеності чудової істоти, читаємо в неї серце

Максим Максимич, у свою чергу, не підозрює, як глибока й багата його натура, як він високий і шляхетний. Цей "грубий солдат" любується Белой, любить її, як милу дочку. Виникає питання: за що? Запитаєте його, і він вам відповість: "Не те щоб любив, а так - дурість". Всі ці риси, настільки "повні нескінченністю", говорять самі за себе. На закінчення Бєлінський відзначає: "И дай би вам поболее зустріти Максимов Максимичей".

Бєлінський захоплюється художньою майстерністю Лермонтова, що у кожній частині свого роману зуміла вичерпати її зміст і в типических. рисах "вивести все внутрішнє", що крилося в ній як можливість. У результаті всього цього Лермонтов з'явився в повісті таким же творцем, як і у своїх віршах. "Герой нашого часу", напише Бєлінський, виявив силу молодого таланта й показав його розмаїтість і багатосторонність. Головним героєм роману Лермонтова є Печорин. Основну проблему романтизму можна визначити одним словом - "особистість". Лермонтов - романтик

У романтичних добутках особистість, як правило, протистоїть суспільству, поза яким вона не може існувати й у якому по тимі або інших причинах вона ужиться не хоче. Ця невпорядкованість особистості у світі стає незмінною колізією більшості не тільки романтичних, але й реалістичних поем і романів XIX століття. Ця колізія вперше була знайдена й виражена в специфічному російському варіанті Пушкіним у темі "героя часу", що продовжив Лермонтов. Своє відношення до головного персонажа Лермонтов виразив у назві роману. Отже, герой нашого часу - от основна думка добутку. Але якщо це дійсно так, то весь роман може здатися злою іронією, тому що більша частина читачів напевно викликне: "Гарний же герой!" Бєлінський ставить запитання: "А чим він дурний?" Обвинувачувати Печорина в тім, що в ньому немає віри, безглуздо. Адже це т же саме, що обвинувачувати жебрака за те, що в нього немає золота. Він би й радий мати його, так не дається воно йому. Крім того, Печорин сам не радий своєму безвір'ю. Він готовий ценою життя й щастя купити цю віру. Але для неї ще не настала його година. За свій егоїзм Печорин нехтує й ненавидить тільки себе. Душу Печорина "не кам'янистий ґрунт, що не засох від спеки земля". Її необхідно тільки спушити й зросити благодатним дощем - і вона произрастит із себе розкішні квіти небесної любові. На заперечення ж тих, хто обвинувачує Печорина, приміром, у холодній ощадливості, з якої він зваблює бідну дівчину, не люблячи її, Бєлінський відповідає, що й не думає виставляти героя зразком моральності. Але в людині повинне бачити людини, а ідеали моральності існують в одних класичних трагедіях і морально-сентиментальних романах

Очевидний той факт, що, судячи про людину, необхідно враховувати обставини його розвитку й сферу життя, у яку він поставлений долею. Час дії роману розвертається в один з найбільш драматичних періодів російської історії, коли після поразки декабристів на Сенатській площі у свідомості людей відбувся перелом. Одні розчарувалися в колишніх цінностях і ідеалах. Інші, які, незважаючи ні на що, залишилися вірними своїм принципам, не мали можливості в сучасних умовах миколаївської Росії боротися за них. Це породило скептицизм, розчарування, апатію, рефлексію. Такий Печорин, в ідеях якого багато помилкового, але все це "викупляється його богатою натурою". Його в багатьох відносинах дурне сьогодення обіцяє прекрасне майбутнє. Насправді бувають люди, які огидні при всій бездоганності свого поводження, тому що вона в них є наслідок безжиттєвості й слабості духу. "Порок обурливий і у великих людях, але, що карається, він приводить у розчулення вашу душу", - пише Бєлінський. Критик зупиняється на описі зовнішності Печорина. От що говорить Лермонтов про очі свого героя: "Вони ніколи не сміялися, коли він сміявся... Через напівопущені вії вони сіяли якимось фосфоричним блиском, то був блиск, подібний блиску гладкої сталі, сліпучий, але холодний..." Бєлінський уважає, що такий опис очей, як і вся сцена побачення Печорина з Максимом Максимичем, показує, що якщо це й порок, те зовсім не торжествуючий, "і треба бути породженим для добра, щоб так жорстоко бути покараним за зло!..".

На думку Бєлінського, роман "Герой нашого часу" - це не зла іронія, хоча й дуже легко може бути прийнятий за іронію. Навпроти, це один з тих романів,

У які відбилося століття,

І сучасна людина

Зображений досить вірно

З його аморальною душею,

Себелюбної й сухий,

Мечтанью відданий безмірно.

З його озлобленим розумом,

Киплячої в дії порожньому

Все це було сказано про героя роману Пушкіна "Євгеній Онєгін". Але Онєгін, відповідно до Бєлінського, - це вже минуле, а минуле неповоротно. Печорин же - "це Онєгін вашого часу", герой свого часу. Відмінність їх між собою набагато менше відстані між Онегою й Печорою. Онєгін, безсумнівно, вище Печорина в художнім відношенні. Але Печорин вище Онєгіна по ідеї. Адже що таке Онєгін? Це людина, якого вбили виховання й світське життя, якому все придивилося, всі прилюбилось і все життя якого полягала в тому,

Що він дорівнює позіхав

Серед модних і стародавніх зал

Печорин же не равнодушно, не апатично несе своє страждання: "скажено ганяється він за життям, ища її всюди". Печорин гіркий у своїх оманах. У ньому постійно народжуються внутрішні питання, які тривожать і мучать його, і він у рефлексії шукає їхній дозволу. Із самого себе він зробив самий цікавий предмет своїх спостережень, і, намагаючись бути як можна більше щирим у своїй сповіді, він відверто зізнається у своїх недоліках. Як у характеристиці сучасної людини, зробленої Пушкіним, виражається весь Онєгін, так Печорин весь у віршах Лермонтова:

І ненавидимо ми, і любимо ми випадково,

Нічим не жертвуючи ні злості, ні любові,

І царює в душі якийсь холод таємний,

Коли вогонь кипить вкрови.

"Герой нашого часу" - це смутна душа в нашім часі", - напише Бєлінський. Століття Лермонтова було по перевазі історичним. Всі думи, всі питання й відповіді, вся діяльність того часу виростали з історичного ґрунту й на історичному ґрунті. Роман Лермонтова не є виключенням. Однак сам образ Печорина за формою зображення не зовсім художественен. Причина цього не в недоліку таланта автора, а в тім, що зображуваний їм характер був настільки близький до нього, що він не має сил був відділитися від нього й об'єктивуватися. Печорин ховається від нас такою же нерозгаданою істотою, як і є нам на початку роману. Тому сам роман залишає відчуття безперспективності. У ньому мережа щось нерозгадане, як би недоговорене, а тому залишається тяжке враження після його прочитання. Але цей недолік, на думку Бєлінського, є в той же час і достоїнство роману Лермонтова, адже такі бувають всі сучасні суспільні питання, висловлювані в поетичних добутках. Це крик страждання, його крик, що відрізняє страждання.

_{»crosslinked«}