Розвінчання теорії раскольникова

Твір по літературі: Розвінчання теорії раскольникова

"Злочин і покарання" - роман ідеологічний, його сюжет пов'язаний з антилюдською ідеєю, що виникла в збудженому мозку головного героя добутку, що був студента Родіона Романовича Раскольникова. Людина добрий і чуйний до чужих страждань, виявившись у безжалісному Петербурзі в нелюдських умовах, міркуючи про життя, воно створює теорію, по якій всі люди діляться на два розряди: "тварина тремтяча", або властиво матеріал, що створює собі подібних і звик до слухняності, і незвичайних людей, які покликані веліти першими й зусиллями яких рухається мир, прогрес. Розкольників уважає, що всі вони злочинці, тобто переступають раніше встановлені закони. Розвиваючи цю думку, Розкольників затверджує, що вони можуть дозволити собі "кров по совісті", якщо буде потрібно усунути перешкоди, що заважають

Вирішивши перевірити, до якого розряду ставиться він сам, а також допомогти матері, сестрі, Мармеладовим, Розкольників убиває бабу-процентщицу, тим самим підмінюючи наслідком причину, адже по його теорії: якщо людина незвичайний, то він може дозволити собі злочин. А Розкольників діє за принципом: якщо я вб'ю, то я незвичайний. І перевіряє свою винятковість не на собі, а на інших, використовуючи при цьому нелюдські засоби того укладу життя, проти якого він виступав

Це веде відразу до декількох трагедій: мимовільному вбивству Лизавети, про яку сказане мимохідь, що вона постійно вагітна, смерті матері, що довідалася після суду, що син - злочинець, і до глибокої кризи в душі Раскольникова ("Я не бабу вбив, я себе вбив!"). Це головне розвінчання теорії. Вся антилюдська сутність її розкрита Достоєвським у зіставленні злочину Раскольникова зі злочинами Лужина й Свидригайлова.

Лужин теж збройний своєю теорією, розрахунком, з якого треба, що якщо кожний буде сам піклуватися про своє благополуччя, то життя покращиться, настане пора "загального успіху". Розкольників заперечує ці висновки, затверджуючи, що тоді виходить, "що людей можна різати". Тут він натрапляє на протиріччя. Ненавидячи Лужина, не приймаючи його поглядів, він почуває близькість своїх переконань із принципами цього людини

Т же саме відбувається й у взаєминах Раскольникова зі Свидригайловим. Той знає, хто вбив бабу, і говорить Раскольникову: "Ми з вами одного поля ягоди". Тобто, ідучи на злочин заради людей, Розкольників устав в один ряд з Лужиним, що ховається в Петербурзі після якоїсь афери, і Свидригайловим, що совершили масу злочинів, продиктованих не теорією, а лише зіпсованістю власної натури

Свидрйгайлов, як і Розкольників, мучиться своїми злочинами. Він кінчає життя самогубством, не витримавши поступки перед совістю. А Розкольників не збирається цього робити. Навіть зізнавшись у своєму злочині, він ще не розчарувався в теорії. Крім того, укравши гроші, він нікому не допоміг, а Свидрйгайлов робить це як би замість нього: улаштовує в притулок дітей Мармеладових, заповість деяку суму Дуне й Соні. Завдяки цьому Соня й змогла покінчити зі своїм минулим, поїхати слідом за Раскольниковим на каторгу. І знову протиріччя в теорії: Розкольників хотів урятувати дітей Мармеладових, а вбиває, можливо, майбутню матір, Лизавету. Хотів захистити сестру й Соню, а підняв руку проти такий же беззахисної. Достоєвський ставить цих трьох жінок в один ряд. Виходить, один злочин веде за собою інші. Прекрасної мети не можна досягти дурними засобами

Самим головним обвинуваченням теорії є зіставлення злочину Раскольникова з "злочином" Соні. Вона, переступивши через свою честь, підняла себе, тому що її ціль - допомогти дітям. А Розкольників, здійснивши свій задум, приніс горі не тільки собі, але й улюбленим людям. Соня, незважаючи на пережиті страждання, здатна любити. Навіть Свидрйгайлов випробовує глибоке почуття до Дуне, і це рятує його. Розкольників же зміг полюбити тільки на каторзі, коли відмовився від своєї теорії. Для Достоєвського, що вірить у величезну животворящу силу любові, це дуже важливо. В епілозі роману герой відроджується до нового життя любов'ю, починає розуміти хибність своєї теорії. Наслідку цієї ідеї, заволодій вона всіма людьми, змальовані в останньому сні Раскольникова: мир перетворився б в "світову виразку" і вимер. Це чи не повне розвінчання теорії?