С. Мокульский. Мольер
С. Мокульский. Мольер Джерело: Література Західної Європи 17 століття - egrave;re, 1622- 1673] - найбільший комедіограф Франції й нової Європи, творець класичної комедії, за професією актор і директор театру.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - єзуїтській школі - Клермонском коллеже, де ґрунтовно вивчив латинь, так що вільно читав в оригіналі римських авторів і навіть, по переказі, перевів на французький яз. філософську поему Лукреция "Про природу речей" (переклад загублений). По закінченні коллежа [1639] М. витримав в Орлеані іспит на звання ліценціата прав. Але юридична кар'єра залучала його не більше батьківського ремесла, і М. обрав професію актора. В 1643 М. став на чолі "Блискучого театру" (Illustre Theacute;acirc;tre). себе, Що Думав, трагічним актором, М. грав ролі героїв (саме тут він прийняв свій псевдонім "М."). Коли трупа розпалася, М. вирішив шукати щастя в провінції, примкнувши до трупи бродячих комедіантів, очолюваної Дюфреном.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - голод трупи М. і з'явився стимулом до початку його драматургічної діяльності. Так роки театральної учоби М. стали роками і його авторської учоби. Безліч фарсових сценаріїв, складених їм у провінції, зникло. Збереглися тільки п'єски "Ревнощі Барбулье" (La jalousie du Barbouilleacute;) і "Літаючий лікар" (Le meacute;deci"Гро- Рене школяр", "Доктор- педант", "Горжибюс у мішку", "План- план", "Три доктори", "Казакин", "Удаваний телепень", "Вязальщик хмизу"), причому заголовки ці перегукуються із ситуаціями пізніших фарсів М. (напр. "Горжибюс у мішку" і "Витівки Скапена", буд. III, сц. II). Ці п'єси свідчать про те, що традиція стародавнього буржуазного фарсу вигодувала драматургію М. і ввійшла органічним компонентом в основні комедії його дійшлої вік.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - М. двох більших комедій у віршах - "Шалий" (L'eacute;tourdi, 1655) і "Любовна досада" (Le deacute;pit amoureux, 1656), написаних у манері італійській літ- ой комедії. На основну фабулу, що представляє вільне наслідування італійським авторам, нашаровуються тут запозичення з різних старих і нових комедій, відповідно до улюбленого М. принципу "брати своє добро всюди, де він його знаходить". Інтерес обох п'єс, відповідно до їх розважальній установці, зводиться до розробки комічних положень і інтриги; характери ж у них розроблені ще досить поверхово.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Пти- Бурбон, у якому вона грала до 1661, поки не перейшла в театр Палі- Рояль, де вже залишалася до смерті М. З моменту запровадження М. у Парижу починається період його пропасної драматургічної роботи, напруженість до-к- рій не слабшала до самої його смерті. За ці 15 років [1658- 1673] М. створив всі свої кращі п'єси, що викликали за деякими виключеннями запеклі нападки з боку ворожих йому суспільних груп. З перших же кроків своєї паризької діяльності М. починає боротьбу з різними пороками феодально- аристократичного суспільства й виступає "представником свого класу, борцем буржуазії" (Лафарг). Вся його комедійна продукція є вираження класової практики буржуазії епохи первісного нагромадження - буржуазії, що розвивалася у феодально- дворянському оточенні й під егідою абсолютної монархії.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - стосовно обох класів, як гадана посередниця між ними" (енгельс). При цьому необхідно однак підкреслити, що "королівська влада вживала буржуазію проти дворянства з наміром послабити один стан за допомогою іншого" (енгельс), тому що побоювалася не тільки рецидивів феодального сепаратизму дворянства, але й надмірного зміцнення буржуазії. Тому монархія була для буржуазії тільки тимчасовим і не дуже надійним заступником. Уже наприкінці XVII в. у відносинах між Людовиком XIV і буржуазією з'являється тріщина; скасування Нантского едикту [1685] знаменує початок феодально- католицької реакції. Реакція ця, розкриваючи буржуазії ока на справжнє положення речей, прискорює процес, що почався, перетворення буржуазії з неконституйованого класу ("клас у собі") у конституйований ("клас для себе"), яким вона стала остаточно лише в XVIII в. Але М. не дожив до скасування Нантского едикту. Тому у своїй художній практиці він відбив тільки перший етап конституювання буржуазного класу, на до-к- ром буржуазія вірила ще в можливість мирного самоствердження під владою короля. На цьому етапі класова боротьба буржуазії із дворянством на ідеологічному фронті виражається гл. обр. у прагненні буржуазії перебороти вплив феодально- церковної ідеології. Ці завдання й випали на частку М. як самого передового художника французької буржуазії XVII в.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - eacute;cieuses ridicules, 1659). У цій першій цілком оригінальній п'єсі М. зробив сміливий випад проти господствовавшей в аристократичних салонах вичурности й манірності мовлення, тони й обходження, що одержало велике відбиття в літ- ре (див. "Прециозная літ- ра") і оказивавшей сильний вплив на буржуазну молодь (переважно жіночу). Висміюючи цей шкідливий вплив аристократичних бреднів на представниць свого класу, сигналізуючи небезпеку розкладання міщанської сім'ї, цього основного осередку буржуазного суспільства, М. не щадить також великосвітських оригіналів, поганими копіями з до-к- рих є його провінційні жеманници. Комедія боляче вразила найвизначніших жеманниц. Вороги М. домоглися двотижневої заборони комедії, після скасування до-к- рого вона йшла з подвоєним успіхом.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і соковитість, просочує також наступну п'єсу М. "Сганарель, або Мнимий рогоносець" (Sgaисточник: Література Західної Європи 17 століття - eacute;cole des maris, 1661), що тісно пов'язана з більше зрілою комедією, що пішла за нею ще, "Школою дружин" (L'eacute;cole des femmes, 1662), знаменує поворот Мольера від фарсу до соціально- психологічної комедії, що ставить метою виховання буржуазії, зміцнення її класової самосвідомості. Тут М. ставить питання любові, шлюбу, відносини до жінки й улаштування буржуазної сім'ї в центр уваги й розглядає ці проблеми, так сказати, зсередини, не виходити за межі буржуазного побуту, але так. обр., що із самої постановки проблеми випливає відмежування молодої й здорової буржуазії від упадочной і розбещеної аристократії. Відсутність односкладовості в характерах і вчинках персонажів робить "Школу чоловіків" і особливо "Школу дружин" найбільшим кроком уперед убік створення буржуазної комедії характерів, що переборює примітивний схематизм фарсу. При цьому "Школа дружин" незрівнянно глибше й тонше "Школи чоловіків", що стосовно неї - як би начерк, легкий ескіз.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "L'Eacute;cole des femmes", 1663). Захищаючись від докорів у блазенстві, він з більшим достоїнством викладав тут своє credo комічного поета ("вникати як треба в смішну сторону людської природи й забавно зображувати на сцені недоліки суспільства") і висміював марновірне преклоніння перед "правилами" Аристотеля. Цей протест проти педантичної фетишизації "правил" розкриває незалежну позицію М. стосовно французького класицизму (див.), до до-к- рому він примикав однак у своїй драматургічній практиці.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - дружин“" він вустами Доранта дає критикові класичної трагедії з погляду невідповідності її "натурі" (сц. VII), тобто з позицій буржуазного реалізму. Критика ця спрямована проти феодально- аристократичної тематики класичної трагедії, проти орієнтації її на придворні й великосвітські умовності, до-к- рие означали по суті підпорядкування буржуазних драматургів далеким класовим впливам. Захист комедії як більше вільного у своїй "низинній" повсякденній тематиці жанру так. обр. був цілком закономірний і показова для передового буржуазного письменника, до-к- рий своєю творчістю служив справі конституювання свого класу.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - дає найцінніші відомості про роботу М. з акторами й подальший розвиток його поглядів на сутність театру й завдання комедії. Критикуючи своїх конкурентів - акторів Бургундського готелю, відкидаючи їхній метод умовно- пихатої трагічної гри, М. разом з тим відводить докір у тім, що він виводить на сцену певних осіб. Головне ж - він з небаченої дотоле сміливістю знущається із придворних шаркунів- маркізами, кидаючи знамениту фразу: "Нинішній маркіз усіх смішить у п'єсі; і як у древніх комедіях завжди зображується простак- слуга, що змушує реготати публіку, точно так само й нам необхідний сміховинний маркіз, що потішає глядачів". Так М. відкрито декларує класову буржуазну установку своїх комедій, їх войовничий антидворянський характер.
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - для придворних свят і дававшими привід розгорнути блискуче видовище. М. створює тут особливий жанр "комедії- балету", сполучаючи балет, цей улюблений вид придворних звеселянь (у до-к- ром сам король і його наближені виступали як виконавців), з комедією, що дає сюжетне мотивування окремим танцовальним "виходам" (e"Нестерпні" (Les facheux, 1661). Вона позбавлена інтриги й представляє ряд розрізнених сценок, нанизаних на примітивний сюжетний стрижень. М. знайшов тут для окреслення світських чепурунів, гравців, дуелістів, прожектерів і педантів стільки влучних сатирико- побутових рисок, що при всій своїй безформності п'єса є кроком уперед у змісті підготовки тої буржуазної комедії вдач, створення до-к- рій було завданням М. ("Нестерпні" були поставлені до "Школи дружин").
