Що означає самогубство катерини — її перемогу або поразку

Твір по літературі: Що означає самогубство катерини - її перемогу або поразку

Дія драми А. Н. Островського «Гроза» закінчується самогубством головної героїні - Катерини. Але чи був її вчинок проявом протесту й «страшним викликом самодурній силі», як уважає Н. А. Добролюбов? Або ж він з'явився проявом слабості, тому що «виховання й життя» не дали Катерине «ні твердого характеру, ні розвиненого розуму», і темна жінка розрубила «тривалі вузли самим дурним образом, самогубством», що до того ж з'явилося «зовсім несподіваним для неї самої», як затверджує Д. И. Писарєв

Щоб відповістити на запитання: «Що означає самогубство Катерини - її перемогу або поразку?», необхідно досліджувати обставини її життя, вивчити мотиви її вчинків, звернути особливу увагу на складність і суперечливість натури героїні й незвичайна своєрідність її характеру

Катерина - натура поетичного, виконаного глибокого ліризму. Вона росла й виховувалася в міщанській сім'ї, у релігійній атмосфері, але вбрала в себе все найкраще, що міг дати патріархальний уклад життя. Вона має почуття власного достоїнства, почуттям прекрасного, їй властиве переживання краси, виховане в неї в дитинстві. Н. А. Добролюбов бачив велич образа Катерини саме в цілісності її характеру, у здатності скрізь і завжди бути самої собою, ні в чому й ніколи не змінювати самої собі

Придя в будинок чоловіка, Катерина зштовхнулася із зовсім іншим способом життя, у тому розумінні, що це було життя, у якій панує насильство, самодурство, приниження людського достоїнства. Життя Катерини круто перемінилася, і події придбали трагічний характер, але цього могло й не трапиться, якби не деспотичний характер її свекрухи - Марфи Кабановой, що счита-ет основою «педагогіки» - страх. Її життєва філософія - лякати й тримати в покорі страхом. Вона ревнує сина до Молодої дружини й уважає, що той недостатньо строго з Катериной. Вона боїться, що її молодша дочка Варвара може «заразитися» таким дурним прикладом, і як би її майбутній чоловік не дорікнув

Потім тещу в недостатній строгості при вихованні дочки. Смиренна зовні Катерина стає для Марфи Кабановой уособленням схованої небезпеки, що вона почуває інтуїтивно. От і прагне Кабаниха підкорити, зломити тендітний характер Катерини, змусити і її жити за своїми законами, от і точить її «як ржа залізо». Але Катерина, наділена щиросердечною м'якістю, тремтливістю, здатна в окремих випадках виявити й твердість, і вольову рішучість - вона не бажає миритися з таким положенням. «ех, Варячи, не знаєш ти мого характеру! - говорить вона. - Звичайно, не дай боже цьому трапитися! А вуж коли дуже мені тут обридне, так не удержиш мене ніякою силою. У вікно викинуся, у Волгу кинуся. Не хочу тут жити, так і не стану, хоч ти мене ріж!» Вона відчуває потребу вільно любити й тому вступає в боротьбу не тільки з миром «темного царства», але й із власними переконаннями, із власною натурою, нездатної до неправди й обдурю. Загострене почуття справедливості змушує її сумніватися в правильності своїх учинків, і почуття, що прокинулося, любові до Бориса вона сприймає як страшний гріх, тому що, полюбивши, вона порушила ті моральні встановлення, які вважала святими

Але й поступитися своєю любов'ю теж не може, адже саме любов дає їй настільки необхідне відчуття волі. Катерина змушена приховувати свої побачення, але жити обманом для неї нестерпно. Тому вона хоче звільнитися від них своїм публічним покаянням, але тільки ще більше ускладнює й без того тяжке своє існування. Покаяння Катерини показує всю глибину її страждань, моральної величі, рішучості. Але як же жити їй далі, якщо навіть після того, як у гріху перед усіма покаялася, не полегшало. Повернутися до чоловіка й свекрухи неможливо: там все чуже. Тихін не зважиться відкрито засуджувати тиранію матері, Борис - людин безвладний, він не прийде на допомогу, а продовжувати жити в будинку Кабанових аморально. Раніше її хоч докоряти не могли, вона могла почувати свою правоту перед цими людьми, а тепер вона перед ними винувата. Їй залишається тільки скоритися. Але не випадково в добутку присутнє образ птаха, позбавлений можливості жити на волі. Для Катерини краще не жити зовсім, чим миритися з «жалюгідним животінням», що їй уготовано «в обмін на її живу душу». Н. А. Добролюбов писав, що характер Катерини «виконаний віри в нові ідеали й самовідданий у тому розумінні, що йому краще загибель, ніж життя при тих початках, які йому противні». Жити у світі «затаєної, що тихо зітхає вболівай... тюремної, гробової безмовності...», де «немає простору й волі для живої думки, для задушевного слова, для шляхетної справи; тяжкий самодурний заборона накладена на голосну, відкриту, широку діяльність» для неї немає ніякої можливості. Якщо вона не може насолоджуватися своїм почуттям, своєю волею законно, «при світлі білого дня, перед всім народом, якщо в неї виривають те, що їй так дорого, вона нічого тоді не хоче в житті, вона й життя не хоче...».

Катерина не захотіла миритися із убиваюче людське достоїнство дійсністю, не могла жити без моральної чистоти, любові й гармонії й тому позбулася від страждань єдиним можливим у тих обставинах способом. «...Просто по-людськи, нам втішно бачити рятування Катерини - хоч через смерть, коли інакше не можна... Отрадною, свіжію життям віє на нас здорова особистість, що знаходить у собі рішучість покінчити із цим гнилим життям будь-що-будь!..» - говорить Н. А.Добролюбов. І тому трагічний фінал драми - самогубство Катерини - не поразка, а твердження сили вільної людини, - це протест проти кабановских понять про моральність, «проголошений під домашнім катуванням, і над безоднею, у яку кинулася бідна жінка», це «страшний виклик самодурній силі». І в цьому змісті самогубство Катерини - неї перемога