Скобелєв А. В., Шаулов. «Тепер я крапля в море». «Висоцкое» барокко 12. ПИТАННЯ, ПИТАННЯ
Скобелєв А. В., Шаулов. "Тепер я крапля в море". "Висоцкое" барокко
12. ПИТАННЯ, ПИТАННЯ...
12. ПИТАННЯ, ПИТАННЯ...
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "висоцького" барокко далеко не вичерпаний представленими тут міркуваннями. Але якщо й те, що сказано, володіє хоча б деяких часток переконливості, те вже тепер стає важко ігнорувати іншої - историко- генетичний - питання: як таке могло трапитися в нашій літературі й у наш час? Це питання розпадається на трохи більше частках, але тому не менш важких запитань, відповіді на які ми дозволимо собі намітити лише в самому загальному виді. Перший з них про місце й роль барокко в російській літературі - проблемі глобальної, дискутируемой на чи протяг не всього ХХ століття. І це питання фактично складається із двох: про те, наскільки органічно барокко для російської літератури в контексті її попереднього розвитку, і - про історичну продуктивність, тобто про вплив його на наступну літературу. Залежно від відповідей на ці питання перебуває відповідь на питання про місце й значення поезії Висоцького в літературі ХХ століття
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "у російського барокко польські джерела XVII століття, воно починається із Симеона Полоцкого, продовжено його найближчими учнями й послідовниками"[217]. І все. Далі воно чим- те переміняється, наприклад, класицизмом, що уже ніяк не барокко, а ще далі й зовсім...
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Те, що "переміняється", насправді не "іде в історію", а залишається тим або іншим способом, нехай навіть як небажана (особливо, історикам) потенційна можливість, у тім, чим воно "переміняється". Слово, сказане в семиосфере культури, не глухне назовсім. Крім іншого це означає й те, що наше подання про художнє явище минулого залежить від того, як і в який культурно- семиотической ситуації виявляється й виділятися цей художньо- історичний феномен. А це значить, що барокко, яким ми його сьогодні знаємо, до цього часу стає таким. Логіка розвитку мистецтва між XVII і XX століттями при цьому, природно, не може бути ні при чому. Тому постановка питань "Ломоносов і барокко", "Державін і барокко", "Лермонтов, Гоголь, Тютчев, Достоєвський... і барокко", - на наш погляд, аж ніяк не дозвільна придумка (і вуж точно - не наша!).
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "барокко" ми розуміємо явище не тільки історичне, а ще й - типологічне. Ми екстраполюємо деякі важливі риси історичного явища в інші епохи, щоб з'ясувати долю й роль його аналога. І ця операція, на наш погляд, припустима як у напрямку майбутніх, так і в напрямку минулих епох. Так, здається, що барокко в російській літературі взагалі - не випадковість. Уже в часи "плетива словес" їй були властиві такий якості, які стають по- новому актуальні в епоху барокко.
А саме: "lt;...gt; прагнення до абстрагування, до емоційності, інтерес до "філологічного" стороні мови lt;...gt;"[218], "lt;...gt; і поезія й "орнаментальна проза" прагнуть створити деякий "сверхсмисл""[219], "слово lt;...gt; легко виходить за межі, поставлені йому язиковою нормою... Значеннєва зибкость, непрояснення lt;...gt; входить до художнього завдання тексту"[220], "основа організації тексту lt;...gt; - повтор і виникаючі на його основі наскрізна тема й лейтмотив"[221], "асонанси, що створюються в результаті бажання зіставляти й протиставляти, починають подобатися й самі по собі й створюються для благозвучності, для особливої музикальності тексту lt;...gt; співзвуччя приходять через досить довгий уривок тексту, вступаючи в чергування з іншими співзвуччями й створюючи його особливу музикальність"[222]. Нарешті: "Принцип подвійності має світоглядне значення в стилі "плетива словес". Увесь світ як би двоїться між добром і злому, небесним і земним, матеріальним і духовним. Тому бинарность відіграє роль не простого формально- стилістичного прийому - повтору, а протиставлення двох почав у світі"[223] і т.д. і т.п. Воістину, ми зараз тільки що про все це поговорили
Напевно, що прийшло пізніше з Польщі барокко лягало в не таку вуж непідготовлений ґрунт, щось схоже російська література до цього часу вже пережив? Чи можна це раніше пережите в якому- те змісті йменувати "барокко"? Відповідь на схоже питання дає Д. С. Лихачов у цитируемой "Поетиці": "У широкому й вузькому значенні одночасно ми вживаємо багато слів, зокрема: "експресіонізм", "символізм", навіть "романтизм" і "класицизм". Ми можемо говорити про класицизм романського мистецтва на противагу романтизму готики, про експресіонізм стилю кінця XIV - XV вв., про символізм середньовічного мистецтва та ін. Навіщо відмовлятися від того, що вже ввійшло в термінологію, що полегшує характеристику явищ мистецтва?"[224]
Напевно, і своєрідність російського (тобто з Польщі, історичного) барокко зложилося не в повній незалежності від досвіду пережитого вже вітчизняного "барокко". І напевно, все це мало яке- те значення й тоді, коли вже не "найближчі учні й послідовники" Симеона Полоцкого засвоювали літературну науку завезеного під видом класицизму німецького й голландського барокко, коли й заставлялися підстави нової російської літератури. І хіба не має відносини до барокко "старий Державін", "заметивший" уже аж пушкінське покоління? І так далі.
"Гармонійна ясність" ніколи не становила в нашій літературі "епохи". А от барочна проблематичність буття, заклопотаність "останніми" і "проклятими" питаннями, роз'єднаністю між зовнішньою й внутрішньою, видовою й родовою людиною, історичним і "загальлюдиною" (Ф. М. Достоєвський), - це всі, навпроти, не залишало її ніколи. У цій літературі Висоцький зовсім не виглядає маргіналом. Епоха, у яку він жив серед нас, у який вуж раз не розташовувала до "гармонійної ясності". Його місце й значення сказаного їм у великому контексті російської літератури ще має бути по- сьогоденню осмислити
У світлі такої (типологічної) постанорвки питання по- іншому виглядає й питання про контактно- генетичні впливи на поета. Уже лермонтовский- те "Вітрило" він точно вчив у школі, а це приклад поетичної емблеми, навіть якщо йому цього ніхто так і не пояснив ( чине той це, до речі, "вітрило", що потім "порвали"?!). У нього слух був абсолютний. А вуж якщо про Гебу із громокипящим кубком прочитав... Які ще потрібні контакти й зв'язки й з барокко якої епохи?
Навіть у власній своїй епосі - "епосі Висоцького" - він не поодинці представляє цей тип поетичного мислення. З ним поруч - інший не пущений в офіційну літературу поет - Йосип Бродський, чий авторитет уже й при житті ставав незаперечний і чий зв'язок з барокко не тільки була очевидна йому самому й була предметом авторефлексии й историко- літературних міркувань[225], але вже встигла залучити й увага літературознавців[226]. Їхнє сусідство в літературі спокушає примірити до них поняття "низового" і "високого" барокко, що, зрозуміло, виглядає неоднозначно й вимагає міркувань
Джерело: Література Західної Європи 17 століття - виявилася так співзвучна епосі й так жадібно затребувана величезними масами людей? Чому, чому... Питання- те все про нас, варто тільки запитати про Висоцького. Він адже й сам - емблема
