Соколов В. С., Виноградова С. М. Періодична преса Великобританії 2. Журнальний^-журнальний-газетно-журнальний ринок Англії засобів масової інформації (20- 50-е роки XX в.)

Соколів В. С., Виноградова С. М. Періодична преса Великобританії
2. Журнальний^-журнальний-газетно-журнальний ринок Англії засобів масової інформації (20- 50-е роки XX в.)

2. Журнальний^-журнальний-газетно-журнальний ринок Англії засобів масової інформації (20) і посилення позицій фінансового капіталу. Британська колоніальна імперія збільшилася на 2,6 млн. кв. км, а її населення в парламент. Мінялося співвідношення політичних сил у країні. Втрачали свою лідируючу роль ліберали, поступово зростав вплив лейбористів. В 1924 р. був сформований перший лейбористський уряд. Профспілки, чисельність яких під час війни зросла в півтора разу, переживали етап серйозних внутрішніх розбіжностей. В 1920 р. виникла комуністична партія Великобританії. 20-е роки характеризувалися наростанням страйкового руху, кульмінацією якого з'явився загальний страйк 1926 р.

передбачав суворі покарання за антивоєнну пропаганду.

Джерело: Література Освіти )"фашистський рух в Англії не змогло створити собі масової опори, як це було в Італії й Німеччині. Англійська буржуазія мала досить можливостей для використання у своїх інтересах парламентської системи й не вважала за необхідне вдаватися до допомоги фашистів у керуванні країною. Робітничий клас Англії виразив своє негативне відношення до фашизму й дав рішучу відсіч провокаціям молодчиків Мосли. Фашистський рух виявився в ізоляції"[158].

В умовах наростання військової погрози країна пережила ще одну економічну кризу.

Джерело: Література Освіти )"дивна війна" не буде носити затяжного характеру, те після поразки Франції, Бельгії й Нідерландів стало очевидним, що положення загострилося до межі. Серйозний збиток нанесли Англії (особливо її мирному населенню) масовані гітлерівські бомбардування, у ході яких (серпень 1940 було скинуто 190 тис. бомб. Близько 40 тис. чоловік загинули, 46 тис. ранило[159].

Джерело: Література Освіти ), а також Кримська й Потсдамская (1945) визначили позицію Великобританії в боротьбі проти гітлерівської Німеччини і її подання про характер післявоєнного миру.

Джерело: Література Освіти ).

Мовлення Уинстона Черчілля у Фултоне (США) в 1946 р. поклала початок тривалому періоду протистояння капіталізму й соціалізму в умовах біполярного миру.

соціальних потрясінь XX сторіччя.

цієї системи. Уже до 1914 р. 350000 миль підводного телеграфного кабелю з'єднували метрополії з колоніями, 40% цих ліній контролювала Англія. Перша світова війна продемонструвала величезні можливості "бездротового телеграфу". В 1918 р. Маркони починає передавати радиосообщения з Англії в Австралію, в 1920 р. установлюється радіозв'язок з Мадридом, в 1921 р. директор корпорації Джон Рит (1889 уважав, що "радіо регулярна телевіщальна служба в Лондоні. Електронні засоби інформації "Рейтер" зазнавало труднощів, деякою мірою обумовлені викликом, кинутим йому Америкою. Потрібна була серйозна реорганізація різних служб агентства, керівництво якого по достоїнству оцінило переваги "бездротової" телеграфного зв'язку й телефону. В 20-е роки "Рейтер" починає систематично користуватися радіослужбою, з 1935 р. "Рейтер" з англійською пресою. За словами Дональда Рида, Родерик Джонс перетворив "Рейтер" у частину спільної власності, що належить власникам британської печатки[162]. Після першої світової війни "Рейтер" прагнуло підсилити свої позиції в різних регіонах миру , Китаї. Але "Рейтер" усе більше й більше відчувало на собі тиск із боку американських інформаційних агентств включила в себе недільні видання (серед них , а також провінційні газети.

Ротермир, які в пошуках своєї "ніші" на читацькому ринку состязались із лордом Бивербруком , за ним пішли "Вумен енд Хоум" ("Жінка й будинок"), "Травень Хоум" ("Мій будинок"), "Вумен енд Бьюти" ("Жінка й краса"), "еври Вумен" ("Для всіх жінок"), більшість із цих видань перестали виходити під час війни або були тоді ж припинені. Серед журналів типу "мегезин" виділявся "Кантрі Мен" ("Сільський житель"), створений Дж. У. Роберсоном в 1927 р. Це видання кишенькового формату стисле й лаконічно висвітлювало події, що відбувалися в провінції. "Кантрі Мен" користувався популярністю, що, на думку істориків журналістики, можна було зрівняти з популярністю "Ридерз Дайджест"[167].

Втілити в життя концепцію Генрі Люса (творця відомого американського журналу "Тайм") спробував в Англії Тибор Корду в "Ньюс Ревью" ("Огляд новин", 1936), а потім і концерн "Одамс", що приступився до видання "Ньюс Ревью". В 1938 р. з'явився національний ілюстрований щотижневик "Пикчер Пост" ("Ілюстрована пошта" . Перший номер "Пикчер Пост" розійшовся в кількості 750 тис. екземплярів. Принципово новим явищем в історії стало виникнення "Радіо Таймс" (1923) і "Лиснер" ("Слухач", 1929), що тісно зв'язали долю з англійським радіомовленням. Обоє щоквартальних журналу видавалися Би-Би-Си.

Перша половина XX в. ознаменувалася виходом у світло значного числа літературній, музичної, дитячій і науковій періодиці: "Мьюзик енд Леттерз" ("Музика й література", 1920), "Джиогрефикал Мегезин" ("Географічний журнал", 1935), "Уорлд Ревью" ("Всесвітній огляд", 1936), "Джон О'лондон'з Уикли" (1919), "еврибоди" ("Для всіх", 1927), "Чилдренз Ньюспейпер" ("Газета для дітей", 1919). Не всім дорогим виданням удалося вистояти: зникли "Критеріїв" після порівняно короткого часу його існування в 20, "Реаліст" (1929), "Лайф енд Леттерз" і багато інші[168].

Чітко виявилося в XIX в. соціально-політичне розмежування англійської печатки придбало нову гостроту в 20-е роки XX сторіччя. Після організаційного оформлення комуністичної партії у Великобританії одне за одним з'являються пов'язані з нею видання. Першим центральним органом партії, що носили просвітительський, теоретичний характер, була газета "Коммьюнист" ("Комуніст", 1920, неї перемінив щотижневик "Уоркерс Уикли" (1923, спадкоємицею якого стала газета "Уоркерс Лайф" ("Робоча газета", 1927. В 1921 р. був заснований щомісячник "Лейбор Мансли". В 1929 р. початку виходити щотижнева "Санди Уоркер" ("Недільний робітник"), а в 1930 , пользовавшаяся великою популярністю у своїх читачів. В 1935 р. Ліга комуністичної молоді заснувала в Англії газету "Челлендж" ("Виклик"). Тираж комуністичних видань значно зріс напередодні другої світової війни.

В 1939 р. "Дейли Уоркер" продавала 50 тис. екземплярів щодня, що становило біля чверті тиражу "Таймс".

Політичне протистояння різних таборів англійської преси підсилювалося в міру наростання військової небезпеки. Військові амбіції Гітлера підтримував Ротермир (що здобуло йому репутацію політично безвідповідальної людини). Незважаючи на те що в Англії не вдалося створити єдиний фронт (як, наприклад, це відбулося у Франції, де Народний фронт став потужною антифашистською силою), антивоєнний рух також стало немаловажним фактором громадського життя. Воно торкнулося широких шарів населення, його представляли різні партії й політичні угруповання, з ним були зв'язані й різні періодичні видання. Антивоєнні виступи були постійними на сторінках "Дейли Уоркер", "Коммьюнист Ревью" ("Комуністичний огляд", 1921) "Лондон Афродайт" ("Лондонська Афродіта", 1928), створений Дж. Линдсеем і П. Р. Стефенсоном. В 30-е рр. був відкритий Клуб лівої книги, що займався видавничою діяльністю. Інтелігенція поєднувалася навколо журналу "Сторм" ("Бура", 1933) і щомісячника "Лефт Ревью" ("Лівий огляд", 1934) .

Багато представників творчої інтелігенції взяли участь у війні в Іспанії (1930, що для деяких з них закінчилася трагічно: Ральф Фокс (1901, один із засновників "Лефт Ревью", загинув під Мадридом (книга Р. Фокса "Роман і народ" вийшли посмертно), критик-марксист Кристофер Колдуелл (1909 також загинув в Іспанії, там же обірвалося життя Джона Корнфорда (1915, що видавало журнали "Кембридж Лефт" ("Кембриджський лівий") і "Стьюдент Вангард" ("Студентський авангард").

В 1936 р. в Іспанію виїжджає як кореспондент декількох англійських видань Кім Филби (з 1934 р. . Через якийсь час Филби стає офіційним і єдиним кореспондентом "Таймс" у таборі генерала Франко, якому імпонувала журналістська діяльність Филби.

Англійська преса відчула на собі всі тяготи воєнного часу. Однієї з її перших завдань було збереження видавничої бази, щоб у випадку непередбачених обставин діяльність печатки зберігала максимально можливу стабільність. Уже у вересні 1940 р. були серйозно ушкоджені будинки "Ивнинг Стандард" ("Вечірній прапор"), "Дейли Геральд", "Таймс", "Дейли Скеч" ("Щоденний нарис"); у грудні ця ж доля осягла "Дейли Телеграф". У травні 1941 р. постраждали "Морнинг Адвертайзер" ("Ранкові оголошення"), "Дейли Ниос", "Ниос оф де Уорлд", "Уорлд'с Пресс Ньюс" ("Новини світової преси"), "Дейли Геральд". Загинула бібліотека газет XVIII і XIX вв. З'явилася практика випускати видання, що втратилися приміщення або встаткування, у редакціях своїх сусідів, наприклад "Мидленд Дейли Телеграф" ("Щоденний Телеграф Мидленда", Ковентрі) виходила в офісі "Бирмингем Газетт" ("Бирмингемская газета").

Друга світова війна велася на багатьох фронтах і в багатьох регіонах миру, що зажадало величезної мобільності журналістського корпуса. Англійські кореспонденти висвітлювали події в Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії, Франції, Північній Африці, Бірмі, на Далекому Сході. Незважаючи на збільшення маси інформації, одержуваною пресою, багато газет і журнали змушені були зменшити свій обсяг, видання деяких (це стосувалося переважно журналів) було припинено.

У роки війни в Англії виходила преса еміграції [169].