Сприйняття й тлумачення вірша А. С. Пушкіна «Пророк». Лірика Пушкін А. З

Сприйняття й тлумачення вірша А. С. Пушкіна «Пророк».
Життя людська на землі не просто військове служіння, а бій

Франческо Петрарка

Кожна людина народжується на це світло, щоб виконати своє призначення, виконати те, заради чого він живе в цьому світі. Особливо гостро до проблеми сенсу життя підійшов А. С. Пушкін у своїй творчості. Протягом всього життя він шукав призначення свого дарунка й всієї поезії в цілому. Підсумком міркувань про зміст його життя став вірш «Пророк».

«Пророк» написаний в 1826 році в Михайлівськім, восени після страти декабристів

Олександра Осипівна Смирнова-Россет пише у своїх спогадах про те, що стало причиною написання Пушкіним цього вірша. Олександр Сергійович їй розповідав: «Я якось їздив у монастир Святі гори, щоб отслужить панахиду по Петрові Великому. Служка попросив мене почекати в келії. На столі лежала відкрита Біблія, і я глянув на сторінку. Це був Иезекиль - я прочитав уривок і перефразував в «Пророку». Він мене раптово вразив, він мене переслідував кілька днів, і раз уночі я встав і написав вірш». У вірші 30 рядків. Зустрічі із Серафімом і перетворенню присвячені 24. Перші 4 рядка зображують людський дух, що страждає й жадає перетворення: Духовної жаждою млоїмо, У пустелі похмурої я тягнувся, И шестикрилий Серафім На роздоріжжі мені з'явився... Дух людський тут досяг граничного томління, спраги, подібної до великого страждання. Невипадково А. С. Пушкін зобразив пророка «на роздоріжжі». У цей час поет сам перебував у найсильнішому щиросердечному сум'ятті. Він ніяк не очікував виходу декабристів на Сенатську площу, та й сам завдяки щасливому випадку не виявився в числі своїх шести друзів, розстріляних царською гвардією. Він не знав, що буде далі, у його душі була порожнеча. Тому образ виснаженого томлінням духу відбиває внутрішній стан Пушкіна. Герой вірша захотів стати іншим. Повна живого борошна, душа готова прийняти в себе Істину. І чудо свершилось. Починається перетворення. Раніше всього перетворюють органи почуттів. Він по-іншому став бачити, почувати, зауважувати те, що раніше було приховано від поглядів: Моїх зіниць торкнувся він: Отверзлися віщі зіниці, Як у переляканої орлиці. Моїх вух торкнувся він, И їх наповнив шум і дзенькіт: И почув я неба содроганье, И горний ангелів поле, И гад морських підводний хід, И дольней лози прозябанье. Дивно: перед нами вертикальна картина світобудови - від «горнего» миру, до миру «дольнего», від сверхприродних істот, ангелів, до безсловесної природи - лози. Увесь світ разом, вся світобудова цілком. Йому було дано була здатність бачити світобудову із усе сторін у всій його єдності. Те, що він став здатний бачити й відчувати, повинне бути виражене особливими словами, особливою мовою. І він знайшов його: И він до вуст моїм припав, И вирвав грішну мою мову, И празднословний і лукавий, И жало мудрия змії У вуста замерзлі мої Вклав десницею кривавої. Знаходження нової мови - це знаходження нової мудрості! Дарунки Всевишнього у вірші знаходяться все більшими мученнями. Страждання сходять по наростаючі: від легкого безболісного дотику до «зіниць» до розсічення грудей мечем: И він мені груди розсікли мечем, И серце трепетне вийняв, И угль, що палає вогнем, У груди отверстую водвинул. І це палаюче серце навряд чи коли-небудь дасть спокій і забуття страждань самому поетові. Далі Пушкін дає разючий образ, що говорить про смиренність: Як труп у пустелі я лежав... Його тіло й дух великими мученнями перевтілилися. Він готовий нести пророчий хрест: И Бога глас до мене воззвал: «Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей». Бог возвещал пушкінському пророкові тільки одну волю: Дієсловом пали серця людей. І не більше того, а це лише початковий етап пророчого служіння. Це тільки підступ до проголошення любові й правди. Пушкіну так і не відкрили Вищу істину, виходячи з рядків, написаних за півроку до смерті: Дарма я біжу до Сионским висот, Гріх жадібний женеться за мною по п'ятах... Служіння Пушкіна було призначено продовжити Лермонтову: Проголошувати я став любові И правди чисті ученья... Але він так і не виконав свого призначення й незабаром, після відкриття своєї мети, відмовившись від її, умер. Цей вірш був знайдений у папці з невиданими добутками А. С. Пушкіна. Дивно, що був знайдений тільки чистовий варіант роботи. Пушкіна зберігав всі свої чернетки, але незважаючи на це, чернетка до вірша не був знайдений. Після довгих пошуків поет знайшов свій сенс життя - «дієсловом палити серця людей». Геній упорався із цим завданням, очистивши душі людей для пророків майбутнього.