Староверова Е. В.: Американська література «Загублене покоління» у літературі. ернест Хемингуей

Староверова Е. В.: Американська література
"Загублене покоління" у літературі. ернест Хемингуей

"загубленого покоління" призначені були ще роки, а деяким (Хемингуею, Фолкнеру, Уайлдеру) і десятиліття творчості, але один лише Фолкнер зумів вирватися з певного в 20-е кола тем, проблематики, поетики й стилістики, з магічного кола щемливого суму й приреченості "загубленого покоління". Спільність "загублених", їхнє духовне братерство, замішане на молодій гарячій крові, виявилося сильніше продуманих викладень різних літературних груп, які розпадалися, не залишаючи сліду у творчості їхніх учасників.)-1961), лауреат Нобелівської премії (1954), "громадянин миру" і письменник найширшого діапазону разом з тим назавжди зберіг якусь пометину "загублених", що проявляється часом у пізнаваній композиційній конструкції, пізнаваному повороті сюжету або чорті характеру героя.)"Прощай, зброя!", 1929) і Джейкоб Барнс ("И сходить сонце", 1926), але й Гарри Морган ("Мати й не мати", 1937), і Роберт Джордан ("По ккому дзвонить дзвін",1940), і навіть старий Сантьяго ("Старий і море", 1952) - це свого роду "повалені переможці", за мужньою твердістю й силою яким криються стримувана напруга й незжита щиросердечна біль. У романі ж "За рікою в тіні дерев" (1950) Хемингуей відкрито повернувся до своєї проблематики, поетиці й стилістиці 20-х років, до теми Першої світової війни, розповівши історію її ветерана, нині полковника Ричарда Кантуелла, його гіркої приреченої любові до юної італійської графині Ренаті, дівчині, "від профілю якої щеміло серце", і його раптової смерті, що обірвала цю любов.) його художнього миру, завжди опиралася на особистий досвід письменника

Хемингуей народився в Оук-Паренню, штат Іллінойс, і провів дитинство в північному Мічигані; його батько, лікар, допомагав, зокрема, індіанцям у місцевій резервації й іноді брав сина із собою - даний життєвий відрізок знайшов відбиття в оповіданнях про ранні роки хемингуеевского ліричного героя Ника Адамса (книга "У наш час", 1925). Досвід, що визначив долю хемингуея, Першої світовий, куди він пішов добровольцем, ліг в основу новел збірника "Чоловіка без жінок" (1927) і роману "Прощай, зброя!".

Реальні біографічні факти (служба в загоні Червоного Хреста на італо-австрійському фронті, важке поранення й перебування в миланском госпіталі, бурхлива, але що принесла Хемингуею лише гіркота й розчарування любов до медсестри Агнесі фон Куровски) художньо перетворені в романі й відлиті в кристалльно-ясну, виразну й пронизливу картину страждань і мужнього стоїцизму "загубленого покоління".

Париж 1920-х, цей "Свято, що завжди з тобою" (так називалася вишедшая посмертно, в 1964, книга мемуарів письменника), де Хемингуей жило з 1921 по 1928, був показаний у романі "И сходить сонце" як післявоєнне тимчасове пристановище молодих американців, які тиняються по паризьким кафі, пропалюючи життя, колесять по світлу й знаходять лише коротке заспокоєння в природі (сцена лову форелі) і в стихії народного свята (іспанська фиеста). Просторові переміщення героїв книги виступають художньою метафорою їх внутрішньої неприкаяності

Симптоматична тяга хемингуеевских персонажів (як і самого автора) до екстремальних проявів життя, що включає смертельний ризик, таким, як корида ("И сходить сонце"; "Смерть після полудня", 1932; "Небезпечне літо", 1960) і сафарі ("Зелені пагорби Африки", 1935; "Недовге щастя Френсиса Макомбера"; "Снігу Кіліманджаро"). У цих проявах жорстокість і смерть з'являються естетически перетвореними - не бойнею, а мистецтвом бою биків і полювання на дикого звіра

Завжди оказивавшийся в гущавині подій свого часу - як кореспондент, безпосередній учасник і як письменник - Хемингуей озивався на них своєю публіцистикою й художніми творами. Так, атмосфера "гнівного десятиліття" і громадянська війна в Іспанії були відтворені в новелах збірника "Переможець не одержує нічого" (1935), романі "Мати й не мати" (1937), "іспанській публіцистиці", п'єсі "П'ята колона" (1938) і романі "По ккому дзвонить дзвін" (1940). Події 1940-х, коли Хемингуей, що оселився на Кубі, полював на своїй яхті "Пилар" за німецькими подлодками в Карибському морі, відбилися в посмертно опублікованому романі "Острова в океані" (1979). Наприкінці Другий світовий письменник як військовий кореспондент брав участь у звільненні Парижа

Потужним заключним акордом його творчості (інші добутки були опубліковані посмертно) стала повість-притча "Старий і море", дія якої відбувається на Кубі. Останні роки життя Хемингуея були затьмарені важкими фізичними недугами, і в 1961 письменник, що не побажав здаватися старості й хворобам, покінчив із собою пострілом з мисливської рушниці, як ніколи (в 1928 році) надійшов і його батько. Незадовго до цього е. Хемингуей повернувся на батьківщину, купивши будинок у Кетчуме, на заході країни

Провівши більшу частину життя за межами США й приймаючи більше діяльну участь у міжнародних, ніж в американських подіях, Хемингуей (як у свій час Г. Джеймс і багато хто інші) залишився американським письменником. Склад його особистості, стиль його творчості, свіжий і уважний погляд на мир, які мають неповторно національну якість, - все це свідчить про його нерозривний зв'язок з Америкою.