Світогляд Достоєвського після посилання (образ Ісуса Христа)

При кожному згадуванні Бєлінським Ісуса Христа в майбутнього автора «Карамазових» миттєво мінялася особа - «точніше заплакати хоче...» Учитель Бив у саму уразливу крапку. Його співрозмовник міг простити йому багато чого; міг Навіть зрозуміти необхідність «бунту».

Але Бєлінський, як би дражнячи «ледве не Плачучого Достоєвського, уживаючи міцне слівце (воно, як пам'ятаємо, Було в наявності в останній строфі «Послання», однак стосовно до Христу не мало ні найменших шансів з'явитися в пресі). Це було Нестерпно й через багато років пригадувалася як важка особиста образа «Дитя невір'я й сумніву», переконаний, що він залишиться таким «навіть... До гробової кришки», Достоєвський, проте, «склав у собі символ Віри».

Йому вдається пронести цю віру через «горно сумнівів», здається, Улюблений їм образ лише загартувався в його всепожираючому пломені В 1854 році, вийшовши з каторги, він напише Н. Д. Фонвізіній, що якщо б йому Довели, «що Христос поза істиною, і дійсно було б, що істина поза Христа», те йому «краще хотілося б залишатися із Христом, ніж з Істиною». Достоєвський допускає (нехай теоретично), що істина (яка є Вираження вищої справедливості) може виявитися поза Христа: наприклад, якщо «арифметика» автоматично доведе, що справа обстоит саме так.

Але в такому Випадку сам Христос як би виявляється поза Богом (вірніше, поза «арифметикою», Тотожної в цьому випадку світовому змісту) И Достоєвський предпочитает Залишатися «із Христом», якщо раптом сама істина не збіжиться з ідеалом Краси. Це теж свого роду бунт: залишитися з людяність і добром, якщо «істина» за якимись причинами виявиться антилюдяної й недоброю. Роки, Проведені на каторзі й солдатській службі, серйозно відбилися на Світогляді Достоєвського. Він розчарувався в утопічному соціалізмі, в Його складається нова система суспільно-політичних і етичних Поглядів, що одержала назву «почвенничества» і представляющая собою Варіант християнського соціалізму На його думку, сучасний стан Суспільства, називане цивілізацією, є хворобливим, тому що приводить до Обожнюванню людиною самого себе, руйнуючи живі зв'язки між людьми Втрата вищих духовних цінностей, якимись виступають цінності християнства, Неминуче спричиняє створення помилкових кумирів, яким починає Поклонятися людина. Атеїстичний індивідуалізм, по думці Достоєвського, Може привести людство до катастрофічного кінця. Але в людства Є вічний ідеал, втілений в особистості Ісуса Христа, до якого людина Буде поступово наближатися в міру свого розвитку.

Ідею розумного й Гармонійного суспільства соціалісти, як уважає Достоєвський, взяли в Християнстві, але намітили помилковий шлях її здійснення. Ідеал - це Привнесення свого «я» на користь іншого за допомогою любові.

Прагнення до Цьому ідеалу - моральний закон, невиконання якого змушує Людини страждати. По переконанню Достоєвського, цей моральний закон Християнства краще інших уберегла російська культура Достоєвський, як, скажемо, Тютчев, уважав російський православний народ Народом месіанським, що з'явився в мир, щоб урятувати його, відкривши людству Якісь вистраждані революційні істини.

Біблія ж називає месіанським Інший народ - євреїв. Достоєвський не менш, ніж Пушкін, був надзвичайно Чуйний до всьому остронациональному, до того, що є оригінальність, Національну специфіку. І його не могла не здивувати здатність євреїв до Самоідентифікації, про що він і написав в «Щоденнику письменника». Все життя Достоєвський прагнуло до ідеалу, універсальність і Безумовність якого об'єднала б матеріалістичну силу Заходу з Духовною глибиною Сходу. Таким ідеалом для нього був єврей Ісус із Назарета, що персоніфікував єдність іудео-християнської цивілізації. «Краса Мир урятує», ця фраза Достоєвського сьогодні стала розхожої, хоча мало Хто, напевно, згадує про її первісне звучання: «Краса Христа мир Урятує». Своє подання про ідеал письменник виразив у захоплюючої Універсальній формулі - «позитивно прекрасна людина», у якій етика Збігається з естетикою, якесь збіг, на думку сучасних філософів, Надбання далекого майбутнього.

Ця формула придатна для будь-якої епохи, будь-якого Класу, кожної особистості Безумовно, всі романи Достоєвського носять щиру християнську ідею Саме фраза Достоєвського «Краса Христа мир урятує» рятувала пригноблених Людей протягом століть, вона рятувала й Петербург, створений великим Письменником. Христос, на думку Достоєвського, ідеал, до якого ми всі Повинні прагнути. І якщо проникнути в зміст творів Достоєвського, ми Можемо чітко побачити за вбогістю Петербурга - духовність, надію й віру У краще. Саме християнська ідея допоможе нам побачити це, адже «Краса Христа мир урятує». В XIX сторіччі Достоєвський виявився самим натхненним і пророчим Поетом Петербурга. Він у величезній мері збагатив і обновив уже сложившеюся Традицію зображення Міста засобами художнього слова, створив про Ньому свій, неповторний самобутній міф Згодом А. Блок, ескізно накидаючи суспільно-історичне тло, На якому повинне було розвитися дія в другому розділі поеми «Відплата», першою справою відзначив, як важливу роль зіграв в утворенні Цього тла автор «Злочину й покарання» і «Підлітка».

«Петербург Народжується новим, напророченим Достоєвським». Так, саме новий... Як ніхто до Його, Достоєвський своїм характером, зі своїми звичками. Уже в «Петербурзького літопису» (1847 рік) Місто виникає в образі жовчного, «з Ніг до голови сердитого» суб'єкта, що виливає своє роздратування рішуче На все, що його оточує. «Весь обрій петербурзький дивився так киснуло, Так киснуло... Петербург дувся.

Видно було, що йому страх як хотілося Зосередитися». Достоєвський глибше всіх проникнув у незбагненну силу впливу Міста на Психіку й поводження його мешканців. От яке багатозначне міркування Вклав він у вуста Свидригайлова: «Рідко де найдеться стільки похмурих, різких И страшних впливів на душу людини, як у Петербурзі. Чого коштують одні Кліматичні впливи! Тим часом, це адміністративний центр всієї Росії, Більше того: Петербург незбагненним образом визначає саме існування й Долю людини, і характер його повинен відбиватися у всім».

Цей аспект петербурзької теми, відкритий Достоєвським, був засвоєний Літературою початку XX століття, а найбільше позначився у світовідчуванні й Творчості А. Блоку Далі: саме Достоєвський вніс у почуття Петербурга так сильно ноту, ЩоЗазвучала після нього, несвідомого страху перед нерозгаданими Таємницями міста Істота «надзвичайного потрясіння», про яке говорилося в рефераті, Змусило Достоєвського звернутися до конкретних життєвих фактів. Те, що Було написано в газетах, ті «факти дійсного життя» вплинули на Створення злочинного й жебрака Петербурга Може бути, Достоєвський хотів показати нам, читачам, іншу сторону Життя Петербурга - сторону огидну, бідну, страшну, хвилюючу душу, Болотну й гнилу. Звичайно, кожний може переконатися в красі й величі Незвичайних палаців, замків, скульптури. Але хто-небудь, наприклад, Приїжджий, хіба піде любуватися сміттям, бедними квартальчиками, «згубним Місцем»? Звичайно ні, тому Достоєвський відбив всю реальність свого Міста.

Достоєвський зображує «свій Петербург» таким, на який звик Дивитися. Він бачить недоліки бідних кварталів, у яких живуть Ображені й загнані долею люди, він бачить і почуває цю вульгарність, Він разом з ними страждає й у той же час сподівається, що його рідне місто Все-таки буде таким, яким він хотів би його бачити. Достоєвському дуже Важко дивитися на бедний Петербург, але все-таки він доносить до читачів Істину. Правда була девізом всього його життя.

Письменник був переконаний, що Тільки правда й пріоритет загальнолюдських цінностей здатні об'єднати Всіх людей і вберегти від загибелі. «Правда вище Некрасова, вище Пушкіна, вище Народу, вище Росії, над усе», писав він, «а ми можемо втратити через Її, і навіть незважаючи на всі ті переслідування й гоніння, які ми можемо Одержати через неї». Образ Петербурга у вісімдесятих роках («... усяка бездомна гольтепа...

від Зорі до зорі юрбилися, божилися й сварилися в засалених столів Обжорного Ряду...») ні скільки не відрізняється від опису Петербурга Достоєвським, цим і Доводиться, що причиною зображення жебрака Петербурга є «фактори Дійсного життя». Але образ Петербурга був би для читача тяжким, відразливим без Християнської ідеї, закладеної у творах Достоєвського. Віра в добро, в Вищу справедливість пронизують їх, «Краса Христа мир урятує!»

_{»crosslinked«}