Т. Константинова. Сирано де Бержерак: людина й персонаж

Т. Константинова. Сирано де Бержерак: людина й персонаж Джерело: Література Західної Європи 17 століття - самому» Сирано й усюди запропонують «стаканчик старого доброго вина», завіривши, що це його улюблене вино. Покажуть і «замок» Мовьер, а скоріше, панський будинок, де жила сім'я де Бержерака, хоча від тих часів уцелело деяке, будинок було перебудовано ще в XVIII столітті. Сам поет покинув цей мир 350 років тому. Йому не призначено було дожити до 37 років. Зате йому призначено було стати легендою...

Серед бретерів і педантів

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Бержерак чортихалося, шукав нове, а, не знайшовши, бувало, висмикував перо із власного капелюха, очинял його й продовжував строчити.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Геть як він тикає пером у чорнильницю й так само орудує шпагою.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - у Парижу рибну крамницю... Знаменитий француз не був аристократом. Сирано - у дійсності не ім'я, а прізвище...

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Сен- Дени й навіть до двору, в 1582 році купив у долині Шеврез відразу два маєтки - Мовьер і Суфоре, які входили колись у володіння дворянської сім'ї Бержераков. Саме цей факт дав дідові Савиньену Сирано право приєднати до свого ім'я бажане де Бержерак. Крім того, у назві «Бержерак» є що- те гасконское, і поетові все життя подобалося видавати себе за гасконца.

Поважний торговець знав свою справу й вів його із завидним умінням і твердістю, тому, коли в 1590 році Господь призвав його до себе, четверо дітей стали законними спадкоємцями значного стану. Старший, Абель, не був обділений ні здоров'ям, ні статтю, чого не скажеш про його ділову хватку. Женився він пізно, тільки в 47 років, втім, досить вдало - на дочці скарбника есперансе Белланже. Однак і цей поворот долі не приніс йому благоденства. есперанса народила чоловікові шістьох дітей, Савиньен- молодший з'явився на світло в 1619 році. До речі, останньої дитини Абель прийняв на руки, уже переступивши 60- літній рубіж...

Ішов час, діти підростали, витрати збільшувалися, а положення справ - погіршувалося. Продовжувати жити в Парижу стало неможливо, і Абелю Сирано нічого не залишалося, як передати й торгівлю, і будинок братові Самюелю й перебратися із дружиною й дітьми в куплене коли- те батьком маєток Мовьер. Там, удалечині від столиці, життя була не в приклад дешевше.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - досить рано виявило вільнолюбну вдачу хлопчика - зубрінню й лицемірній повазі він волів... різки.

В отроцтві доля подарувала Савиньену вірного друга, однокашника Лебре. Це зворушливе хлоп'яче братерство вони пронесли через все життя, а Лебре служив пам'яті Сирано й після його смерті. Небагато часу знадобилося не по роках допитливому Савиньену, щоб зрозуміти - таке навчання мало що йому дасть. І він вирішив переконати батька, що у священика він навряд чи навчиться чому- нибудь путньому. Одночасно з ним подібну ж тактику відносно своїх батьків вибрав і Лебре. Їхні зусилля увінчалися успіхом, і в 1631 році Абель Сирано відправив сина вчитися в Париж. Слідом за ним туди поїхав і вірний товариш.

Усе зложився як не можна краще: дідівський будинок, у якому жила тепер сім'я його дядька, з радістю розгорнув для родича дверей. Кузени й кузини не давали Савиньену нудьгувати, особливо він зблизився зі своїм ровесником Жерменом. Крім міської садиби Самюелю Сирано - у вигляді приданого за дружиною - дісталася ще й заміська, у передмістя Саннуа. І вся компанія разом із племінником Савиньеном туди любила наїжджати...

...Однак прийшов час згадати й про мету приїзду. Бержерак і Лебре вирішили було надходити в престижний коллеж Дорман, розташований у Латинському кварталі. Керував навчальним закладом якийсь Жан Гранжье, досить ерудований учений, автор французьких і латинських трактатів. Але й отут Савиньену не повезло - в аудиторіях витав усе той же дух схоластики, навіть в уставі було записано, що вихованці «не віддаються забавам, говорять тільки на латині й коряться залізній дисципліні». Словом, натерпевшийся в молоді лета від педантів Сирано не міг, зрештою, не перетворитися у вільнодумця. Пройде не так вуж багато часу, і він складе комедію з характерною назвою «Обдурений педант», для якого не випробує недоліку в матеріалі. У п'єсу виведений карикатурний персонаж, «колезький пацюк», «скупої й мерзенний» старий по ім'ю Гранже. Автор міг би видалити із прізвища Гранжье не одну букву, а всі сім - однаково прототип пізнаваний.

А поки, що жадав знань юнакові, доводилося займатися самоосвітою. Батько, щоб допомогти йому в цьому, навіть продав всі маєтки й знову оселився з домочадцями під Парижем (Савиньен, незважаючи на це, до кінця життя називав себе «де Бержераком»). В 1638 році коллеж був, зле- бідно, кінчений. В «багажі» випускника залишилося чудове знання древніх мов і літератури й репутація завсідника кабачків і трактирів літературної богеми.

Закінчивши навчання, Анри Лебре на настійну вимогу й протекції батька записався в королівську гвардію. За ним пішов і Савиньен. Молодому філософові, позбавленому потужної батьківської підтримки, військове поприще обіцяло й пристойну платню, і перспективи. Друзі потрапили в роту пана де Карбону де Кастельжалу. Командир походив зі знатного гасконского роду, і весь підрозділ складалося переважно з його земляків. Згодом до них «через непорозуміння» припишуть і Бержерака. Тим більше що він був таким гордієм і забіякою, що один коштував цілої армії гасконцев...

Ні дня без двобою

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - єдиним і найбільш швидким засобом прославитися, відразу здобули йому таку популярність, що гасконци... дивилися на нього як на щирого демона хоробрості й числили за ним стільки двобоїв, скільки днів він перебував на службі».

Писав Сирано в неповні 20 років, переважно картелі - «офіційні» виклики на дуель. Справедливості заради треба сказати, що сам він не так часто затівав сварки й принаймні в половині «своїх» двобоїв виступав як секундант. Але й це було справою відповідальним і небезпечним. Формально шляхетне «з'ясування відносин» між дворянами у Франції тоді вже строго заборонялося. Однак ніякі укази, погрози й кари не зупиняли тих, хто по ста разів на дню вважав себе ображеним. Навіть принци крові, як відомо, гинули на дуелях... Звичайно, часто вони затівалися з- за дрібниць, косого погляду або просто по примсі. Попадалися, нарешті, бретери, для яких гра зі смертю становила єдиний сенс життя. Але Савиньен Сирано де Бержерак, всупереч думці багатьох, до них не належав.

Інша справа, що він любив ризик і охоче супроводжував друзів і знайомих, яким могла загрожувати яка- або небезпека на вулицях Парижа. У таких випадках дворянин запрошував у супутники одного або декількох вірних і відважних друзів (якщо таких не перебувало, «ескорт» попросту наймався). Теофиль Готьє писав про тих, хто завжди готовий був оголити шпагу за помірну плату, так: «...груди колесом, ноги циркулем, плащ через плече, капелюх до брів, клинок длиннее голодного дня». Зайво й говорити, що Сирано до них не ставився. Він оголював свою шпагу винятково по дружбі. Ще при його житті до фонду столичних легенд увійшов такий епізод, багато пізніше використаний в одній із ключових сцен ростановской п'єси. Мушкетер і поет Франсуа Линьер, автор безлічі злих і влучних епіграм, надзвичайно розлютив один вельможу. Той, ображений до глибини душі, найняв целую сотню шибеників, щоб обробити із кривдником. Линьер, не довго думаючи, вирішив виступити проти «месників» - удвох з одним зі своїх друзів...

Друга кликали, зрозуміло, Сирано де Бержерак. «Надприродний бій», як назвав його Анри Лебре, відбулося неподалік від сумно відомої Нельской вежі. У результаті його «із цієї сотні двоє поплатилися за свої підступні наміри життям, а семеро - тяжкими каліцтвами». Інші найманці, побачивши, що справа погано, ретирувалися. Інший свідок бійки, де Бургонь, з того дня додавав до ім'я Бержерака новий титул - «Безстрашний». Його він захистив і на поле брані.

Кривава Тридцятирічна війна підпалила центральну Європу ще в 1618 році, але Франція вступила в неї лише в 1635- м. Проте від ворожої зброї й голоду в країні встигло загинути стільки народу, що приріст населення відновив лише через сторіччя... Гвардієць де Бержерак виявився в гущавині бойні. И - відразу поліз прямо під кулі. В 1639 році при облозі Музона він був поранений навиліт з мушкета. Ще через рік під Аррасом ворожий стрілець потрапив йому в шию, від цієї травми Сирано до кінця життя так цілком і не оправився. До речі, у тім же бої міцно дісталося й іншому всім відомому історичному персонажу - Шарлю де Батцу, графові д'артаньяну. Хто знає, можливо, вони лежали поруч в одному візку, на якій вибулих з ладу відвозили в лазарет? У всякому разі, французькі романісти їх зустріну описують, а в Ростана мушкетер д'артаньян говорить своєму новому знайомому:

 «...А ви, їй- богові, мені по вдачі. Я ляскав що є сил. Дуель була на славу. І, що не говори, мова у вас гострий!» 

Інший прототип п'єси «Сирано де Бержерак» був під Аррасом убитий - Кристоф де Шампань, барон де Невильет дійсно женився на родичці носатого гвардійця Мадлене Робино, з якої списана Роксана.