Таллеман де Рео. Цікаві історії. Різного роду коханці

Таллеман де Рео. Цікавої історії
Різного роду коханці

Різного роду коханці

Невдачливі

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Брат розлютило; пішов зі свята й повів неї із собою. Побоюючись, як би він її не побив, Сожон треба за ними; вони зустрічаються, брат іде на Сожона з пістолетом у руці, стріляє, але не попадає. Сожон стріляє в ту мінуту, коли дівчина, що сиділа на коні, так само як і чоловіка, кидається між ними, щоб їх розняти, і смертельно неї ранить. Через три дні вона вмирає, зробивши все, що потрібно було, щоб зняти провину із Сожона. Убитий горем, він защіпається в себе в будинку й протягом п'яти років ні з ким не бачиться. Нарешті одна з родичок Сожона вмовляє його переїхати до неї. Ще сім років він живе в глибокому сумі; через деякий час до цієї жінки переселяється її племінниця; це була гарна й розумна дівчина; непомітно для себе Сожон закохався в неї й вирішив на ній женитися. Вона випробовувала до нього глибока повага й, перш ніж дати згоду вийти за пего, зробила досить незвичайний крок: вона сама зізналася йому, що в ранній юності в неї була дитина; якась людина обдурила її але, мол, все це залишалося в таємниці. «Однак - додала вона, - я відкриваю вам її, для того щоб ви, коли- нибудь випадково довідавшись про цьому, не зненавиділи мене настільки ж сильно, як полюбили». Він, бачачи таку щиросердість, повірив, що вона дійсно не винувата, женився на ній, і вони зажили в самій добрій згоді... Вона вмерла на десять років раніше його. Після нещастя, що приключилося з ним під час двобою із братом своєї коханої, він жодного разу не посміхнувся.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - тому що останній був не занадто дбайливим хазяїном. Пізніше г-г- жа д'егийон визначила його на службу до герцога де Ришелье [324] у Гаврі, де він став його намісником; надалі, у чому- те запідозривши Сожона, вона позбавила його цієї посади. Згодом з досади він зробився батьком- ораторианцем. Г-Г- жа де Сожон, що складається камерфрау в Мадам [325], доводиться йому дочкою; із фрейлін вона була подарована в камерфрау.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - чекати на нього повноліття. Був призначений день весілля. Брат цієї дівиці, що був приятелем Санвиля, попросив майбутнього зятя зайти з ним до золотих справ майстрові, щоб допомогти вибрати срібний посуд, що він мав намір подарувати сестрі в день весілля; Санвиль пішов з ним, але, на його лихо, вони звернулися до майстра, у будинку якого була чуму. Через кілька днів молодий, лежачи в постелі поруч із дружиною, почуває сильний головний біль і випробовує яке- які інші ознаки нездужання, які здаються йому провісниками чуми (було вже відомо, що він побував у будинку майстра, де була чуму), і йому негайно ж спадає на думку, що він заразився; він тихенько вискакує з постелі й защіпається в іншій кімнаті. Поутру дружина вкрай здивована; побачивши себе на самоті, вона починає шукати чоловіка й знаходить його; але він не бажає відмикати двері й просить усіх якомога швидше вийти, особливо дружину; він де вмре в повному розпачі, коли буде знати, що її життя в небезпеці. Незважаючи на всі його застереження, зламують двері й дають йому необхідні зілля. У нього починається страшний жар, він хоче викинутися з вікна. Його зв'язують: але по дивній особливості цієї недуги, як тільки його зв'язують, до нього вертається розум, і він починає докоряти дружині тим, що він для неї зробив. Бідна жінка не може знести його нарікань і велить його розв'язати; і негайно ж до нього знову вертається божевілля, і він знову перестає всіх дізнаватися; у такому стані шаленства він і помер. Молода жінка, відтепер забезпечена завдяки шлюбному контракту із Санвилем, згодом вийшла заміж за якогось г-г- на Паффе з Парижа; від нього вона мала дітей, цього чоловіка вона теж поховала. Надалі на ній женився старий холостяк по ім'ю Шарпантье, радник Великої Ради, і приніс їй стан у сто тисяч франків. Вона була дуже приятною жінкою.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - так, як говорите». - «Випробуйте мене», - вимовив він. «Добре, - відповідала вона, - якщо ви мене любите, киньтеся зараз же в ріку». Вона думала, що він цього не зробить. А він відразу кинувся у воду, як був - у чоботах зі шпорами, зі шпагою на боці й у дорожньому плащі. Йому прийшли на допомогу, не те б він потонув. Дівиця здалася й вийшла за нього заміж.

Голова Рахункової палати в Монпелье, по ім'ю Ла- Грий, людина одружений і в літах, але не мав дітей, був дружний і перебував у зв'язку із замужньою жінкою з того ж міста, по ім'ю м-м- ль де Ламала; вона не відрізнялася який- нибудь особою красою й була вже підтоптаний; умерла вона в 1660 році. Ла- Грий був так пригноблений її смертю, що зрештою вирішив покінчити із собою, але колись він побажав неї відкопати. Капуцини, в обителі яких спочивало її тіло, погодилися виконати його прохання за двісті пістолів. У неї збереглася кисть тільки на одній руці; цю руку він покрив незліченною кількістю поцілунків і попросив ченців, коли він умре, поховати його поруч улюбленої; потім він відправився до себе додому й кинувся там з вежі. Він був дуже багатий; маленький Грамон одержав його майно по описі, але шістнадцять тисяч ренти були заповідані найближчому спадкоємцеві.

Ті, що занадто швидко утішилися

Якийсь марсельський дворянин, по ім'ю Брикар, безумно закохався в гарну дівчину, що зрештою стала його женою. Від володіння нею запал його не згас, він продовжував любити її по- колишньому; через кілька років вона занедужала й умерла. Ніхто не проявляв ще так виразно свого жорстокого горя, як він; не задовольняючись тим, що в нього був портрет дружини, де вона була зображена на весь зріст, він велів написати її в труні; він побажав замовити з її воскової зліпок. Однак, оскільки, споглядання цих портретів лише ятрило його горі, дивитися на них стало для нього нестерпним; він велів повернути великий портрет особою до стіни й поставити його нагору ногами. Цього здалося йому недостатньо: він велів віднести портрет до гарного художника, що находились у ту пору в Марселі, і змусив його, незважаючи на всі його заперечення, замазати на портреті особа. Через якийсь час його сильне горе стало поступово затихати, і ця людина, що завжди ходила з потупленим поглядом, потроху почав піднімати ока від землі й один раз, вертаючись додому, побачив красуню, що стояла у дверях, що все-таки не була настільки гарна, як його покійна дружина. У Провансі хазяї майже увесь час своє проводять, коштуючи у дверей, навіть гостей приймають у входу в будинок, так що він постійно бачив цю дівчину. Як- те він знову заходить до художника й, глянувши на знайоме полотно, говорить: «Право ж, прикро залишати цей портрет у такому виді, як- ніяк на ньому є й архітектура й пейзаж; потрібний, мабуть, написати тут іншу особу». - «Воістину, - відгукнувся художник, - чия ж особа сюди б підійшла?». - «Мені здається, - сказав Брикар, - сюди дуже підійшла б особа Герарди». Те було ім'я молодої дівчини. І справді він велів написати її особу, і женився б на ній, коли б її за нього віддали; але по яким- те причинах це порахували недоречним.

старі, ЩоВижили з розуму

Якийсь прокурор Парламенту, по ім'ю Фортен, сімдесятирічний удівець, здумав закохатися в молоду дівчину й, бажаючи їй сподобатися, став носити сіру боброву шапку із золотий лентою й щодня надягав чоботи із золоченими шпорами. Він і вірші складав; в одному з віршів він звертався до дівчини так:

 У Шатийоне на зорі Обвінчає нас кюре. У Бонн [326]*, потім поїдемо разом: Там ви будете на місці. * (У Бонні був у нього будинок.) 

Вона посміялася над ним; а він умер, так і не вилікувавши від свого божевілля, відійшов в інший світ у своїх високих чоботах із золоченими шпорами. У нього був син, що вмер від якого- те недуги в Римі. Євреї купили одне з його платтів, досить примітне. Який- те інший француз, що недавно приїхав туди, випадково придбав його; інші тамтешні французи стали називати його «Покійний Фортен».

Вдячні

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - так наполегливо клопотала про нього, що визволила його звідти; він же, ставши старшим у роді, із вдячності женився на ній і відвіз у Францію; відбулося це під час Бордосской війни [327]. Ця жінка виявилася в одному із замків г-г- на де Бурдея, захищала його й була поранена при цьому мушкетною кулею в плече. Г-Г- жа де Шабан, у якої була скажена вдача, переслідувала її, як тільки могла, По її наущению їх ограбували, і її невістка втратила при цьому кілька прекрасних картин. Зрештою їм довелося подати на г-г- жу де Шабан скаргу в суд. Їхній позов, пам'ятається, задовольнили.

Педантичні

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - щоб уникнути настільки противного співтовариша по любовних утіхах, зажадав від своєї дами, щоб та протягом цілого року спала окремо від чоловіка. Дружина послалася на те, що в неї сильна нежить і що вона може занедужати грудьми, коли завагітніє негайно після застуди. Тим часом педантичний коханець розважався з нею з відомої опаскою; але один раз він все-таки яке- що упустив, і незабаром його подрузі стало ясно, що вона понесла, а тому вона подбала вчасно повернути чоловіка до себе в спальню; але коханець одержав по заслугах: ця жінка стала всіляко терзатися, уявивши, що її дитина украде те, що належить іншим, і що вона не зможе переконати себе, нібито він народився від її чоловіка; і не женися її коханий незабаром після цього, я не знаю, чим би все скінчилося.

Коментарі