«Те місто, мною улюблений у дитинстві.. »

Твір по літературі: «Те місто, мною улюблений у дитинстві.. »

Неможливо представити лірикові Ганни Андріївни Ахматовій без теми Царського Села й Петербурга. Краса цих місць оточувала її з дитинства, сформувала в ній художника, і пізніше поет віддала повною мірою данина цій красі. Живучи в Царському Селі, Ахматова всією істотою усвідомлювала, що це духовна батьківщина Пушкіна, тут він зложився як поет, і це торкало її душу, змушувало виливатися в прекрасні й трепетні рядки

Смаглявий отрок бродив по алеях,

В озерних сумував берегів,

И сторіччя ми плекаємо

Ледве чутний шелест кроків

Усмоктуючи навколишню гармонію й красу, сформувався класичний строгий стиль віршів Ганни Андріївни. Прекрасні палаци, альтанки й статуї навівали й деяку меланхолію про збіглому "золотому столітті". І в поезії Ахматової відчувається ця туга про сильне почуття, що випробовує лірична героїня її віршів, але немає гідного обранця, що зумів оцінити, зрозуміти це велике почуття

Знаю: ворожачи, і мені відривати

Ніжна квітка маргаритку

Повинен на цій землі випробувати

Кожний любовне катування

Палю до зорі на віконці свічу

И ні про кого не тужу,

Але я не хочу, не хочу, не хочу

Знати, як цілують іншу

Як би любов не була гірка, вона прекрасна. Завдяки їй тільки й почуває життя лірична героїня Ахматовій. Цей солодкий біль вона нізащо не поміняє на спочинок, що для неї те саме що смерті

Проводила друга до передньої

Постояла в золотий пилу

З колоколенки сусідньої

Звуки важливі текли

Кинута! Придумане слово -

Хіба я квітка або лист?

А ока дивляться вже суворо

У потемніле трюмо.

Теми Петербурга, любові й творчості тісно переплітаються в поезії Ганни Ахматовій. Часом важко відокремити одну від іншої, вони скоріше гармонійно доповнюють один одного, виливаючись у прекрасні вірші. Чудові будинки Петербурга - не просто декорації, у яких живе, бореться й страждає лірична героїня Ганни Андріївни, вони живі істоти, що допомагають діяти або равнодушно дивляться на чужі страждання

Серце б'ється рівно, розмірно,

Що мені довгі роки!

Адже під аркою на Галерної

Наші тіні назавжди...

Тому, що стали поруч

Ми в блаженну мить чудес,

У мить, коли над Літнім садом

Місяць рожевий воскрес

У цьому величному, прекрасному й холодному місті довелося пережити Ахматовій кращі й найгіркіші сторінки своєї частки. Але вона знала, що без рідного міста, Росії їй не жити. Як би не була важка її доля, Ганна Андріївна залишалася "будинку", не хотіла шукати легкого щастя. Вона була найбільшою жінкою й поетом, що зумів навіть горі й страждання вилити в безсмертні вірші

Мені голос був. Він кликав утешно.

Він говорив: "Іди сюди.

Залиш свій край глухої й грішний,

Залиш Росію назавжди.

Я кров від рук твоїх відмию

Із серця вийму чорний сором,

Я новим ім'ям покрою

Біль поразок і образ".

Але равнодушно й спокійно

Руками я замкнула слух,

Щоб цим мовленням невартої

Не опоганився скорботний дух

Знайомлячись із творчістю Ганни Андріївни Ахматовій, усе більше дивуєшся й захоплюєшся стійкістю, силоміць волі, духовною красою цієї жінки. Не дивно, що вона була визнана гідною титулу "імператриці російської поезії". Вистоявши, вона зуміла створити у своїй поезії образ російської жінки, тендітною й ранимої, але незвичайно стійкою й прекрасної у своїй вірній любові

Сказав, що в мене суперниць немає.

Я для нього не жінка земна,

А сонця зимового утешний світло

И пісня дика рідного краю

Коли вмру, не стане він сумувати,

Не крикне, збожеволівши: "Воскресни!" -

Але раптом зрозуміє, що неможливо жити

Без сонця тілу й душі без пісні

А що тепер?