Тема доля покоління в романі Лермонтова «Герой нашого часу» Герой нашого часу Лермонтов М. Ю

Тема доля покоління в романі Лермонтова "Герой нашого часу"
Тема долі покоління в романі Лермонтова «Герой нашого часу».

До чого глибокі познанья, спрага слави,

Талант і палка любов волі,

Коли ми їх ужити не можемо?

М. Ю. Лермонтов. Монолог

Юність Лермонтова довелася на час, що прийнято називати «епохою безвременья». Це дуже складний період в історії Росії, основною ознакою його була відсутність суспільних ідеалів. Декабристи зазнали поразки. Кращі із кращих страчені, заслані в Сибір... Росія вступила в тривалу смугу реакції.

Одне з найважливіших питань, що хвилюють поета, - доля молодих людей 30-х років. Це відбилося в його творчості. Лермонтов з нещадним реалізмом говорить про нездатність свого покоління виконати історичну місію

Сумно я дивлюся на наше поколенье...

Це перший рядок вірша «Дума». Мене здивувала в ній «роздвоєність»: Лермонтов не відокремлює себе від що відбувається («наше поколенье») і все-таки почуває власну вибраність (« я дивлюся»- це погляд з боку). У цьому відгадка його світосприймання: у поета їсти сили прожити життя яскраво, наповнено, воно намагається розібратися в собі, знайти опору для своєї діяльності. Його строгий вирок своїм одноліткам - бажання розбудити в них спрагу діяльності. Це й дає йому право говорити «зі строгістю судді й громадянина».

Подібні міркування про «неспроможність покоління» 30-х років 19 століття ми знаходимо й у романі Лермонтова «Герой нашого часу». Добуток соціально-психологічне й морально-філософське. «В основній ідеї роману Лермонтова лежить важливе сучасне питання про внутрішню людину»,-писав Бєлінський. Головний герой - Григорій Олександрович Печорин. Протягом усього добутку автор прагне розкрити його внутрішній мир. Цим пояснене композиційна своєрідність роману. Добуток поділений на п'ять самостійних частин, розташованих без хронологічної послідовності. Здавалося б, така побудова лише ускладнює сприйняття читача. Але розгадка криється в тім, що в різних глав різні оповідачі. Роман написаний так, що ми поступово довідаємося всі «чудності» Печорина. У першому розділі «Біла» про героя розповідає штабс-капітан Максим Максимович - літня людина, якій важко зрозуміти Григорія Олександровича, адже вони представники різних поколінь, у них різне виховання, утворення. Максим Максимович і сам зізнається: «Дивний був малий». Однак уже в цій главі ми бачимо, що в Печорине об'єдналися зовсім суперечливі якості: витривалість і зніженість, доброта й егоїзм, заповзятливість і бездіяльність

Глава «Максим Максимич» у хронологічному варіанті повинна б завершувати роман, але в тесті коштує другий. У чому ж причина? Завісу над таємницею характеру героя відкриває другий оповідач - випадковий попутник Максима Максимовича, людина за віком, переконанням, світосприйманню близький Печорину, та й самому авторові, а виходить, здатний зрозуміти, що відбувається в душі головного героя.

Уперше в російській літературі в даному добутку даний психологічний портрет. Прочитавши опис зовнішності Печорина, ми розуміємо, що перед нами утомлений від життя людина, не здатний реалізувати данние йому від природи можливості. Саме ця риса була провідної для молодих людей лермонтовского покоління. Печорин не може відкрито проявляти свої почуття. Зрадівши на скільки це для нього можливо зустрічі з Максимом Максимовичем, він у підсумку лише простягає йому руку. Старий розстроєний. Але й Григорій Олександрович страждає від своєї холодності, від нездатності випробовувати яскравих емоцій. Бездіяльність, незатребуваність убили в ньому цей дарунок.

Але ж Печорин - людина розумний, наділений від природи тонким світосприйманням. Йому не далеке розуміння краси. Не випадково його очами ми бачимо опис природи в наступних трьох главах, що представляють собою щоденникові записи Григорія Олександровича. Він схильний до самоаналізу, а виходить, прекрасно усвідомлює те, що з ним відбувається. Печорин нікому не бажає зла. Але всі навколо складається так, що навколишньої він несе лихо: стривожене благополуччя «бідних контрабандистів», гине на дуелі Грушницкий, нещасна князівна Мері, розбите серце Віри. За словами самого Печорина, він грає «роль сокири в руках долі». Не злий по натурі, Печорин не може нікому співчувати. «Та і яке мені справа до переживань і лих людських»,- заявляє він. Справедливості заради треба сказати, що Григорій Олександрович здатний засудити себе за деякі вчинки, але загальна система його моральних цінностей від цього не міняється. На першому плані в нього завжди його власні інтереси. Особливо добре це видно з його щоденникових записів. Міркуючи про щастя, він пише: «Щастя - це насичена гордість.»

Досить сумнівні моральні критерії Печорина стосовно жінок. Дотримуючись законів дворянського кодексу, він здатний заступитися за «честь безневинної дівчини» і викликати на дуель Грушницкого, що розпускає слухи про князівну Мері. Але в той же самий час він бездумно руйнує долі Білі й Мері, міркуючи при цьому, що «вдихнути аромат квітки, що розпустилося,» є найбільшу насолоду. Не здатний любити, він не може відповідати за свої вчинки. Але сам же Печорин, страждаючи від власного егоїзму, строго судить себе. Він довгий час мучається від провини перед Білої, намагаючись зм'якшити розчарування Мері, домагається останньої зустрічі з нею, мчиться в погоні за виїжджаючою Вірою. «Якщо я причина нещастя інших, те й сам не менш нещасний»,-говорить Печорин. Він пише про свою роздвоєність, про те, що в ньому перебувають як би два чоловіки, один із яких діє, іншої - судить

Прочитавши «Героя нашого часу», представники офіційної влади стривожилися: їм у приклад ставили не ідеальну особистість, а людини досить порочного

Але в передмові до роману Лермонтов напише: «Досить людей годували ласощами; у них від цього зіпсувався шлунок: потрібні гіркі ліки, їдкі істини». У цій цитаті відгадка «чудності» вибору головного героя. Прийшов час, коли необхідно говорити про моральні недоліки людей, розкривати виразки, допомагати знаходити вихід із ситуації, що створилася. Ціль автора - розбудити від сну, бездіяльності тих, хто може змінити Росію до кращого, допомогти думаючим людям знайти застосування своїм возможностям. щоб не прийшов час, коли їхнє покоління

… с строгістю судді й громадянина,

Нащадок образить презирливим віршем,

Глузуванням горькою обманутого сина

Над батьком, що промотався.

_{»crosslinked«}