Тема любові в прозі куприна
Твір по літературі: Тема любові в прозі куприна
Є в А. И. Куприна одна заповітна тема. Він доторкається до неї цнотливо, благоговійно й нервово. Так інакше до неї й не можна доторкатися. Це тема любові. Іноді здається, що про любов у світовій літературі сказане все. Що можна повідати про любов після шекспірівської історії Ромео й Джульетти, після пушкінського «Євгенія Онєгіна, після «Ганни Карениной» Лева Толстого? Можна продовжувати цей список створінь, що оспівали трагізм любові. Але в любові тисячі відтінків, і в кожному її прояві своя светоносность, свій сум, свій злам і свої пахощі. Один із самих запашних і томливих оповідань про любов - і, мабуть, самих сумних - це купринский «Гранатовий браслет». У цьому оповіданні щирий романтик Куприн обожнює любов. Кожне слово тут світиться, переливається, блискаючи дорогоцінним огранюванням, але в оповіданні описана любов трагічна. Як говорить в оповіданні генерал Аносов, улюблений дідусь Ані й Віри: «Любов повинна бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі!» Ця велика любов вражає саму звичайну людину, що гне спину за канцелярським столом, чиновника Желткова. Він був готовий здалеку обожнювати Віру Миколаївну, він її просто боготворив: «Я подумки кланяюся до землі меблів, на якій Ви сидите, деревам, які Ви мимохідь торкаєте, прислузі, з якої Ви говорите. Прекрасна, хвала тобі, жагуча хвала й тиха любов. Так святиться ім'я Твоє». Жовтків не міг щодня, щогодини, щохвилини дарувати свою любов Вірі Миколаївні. Напевно, тому він подарував їй гранатовий браслет своєї прабаби - найдорожче, що в нього було, щоб хоч якось з'єднати себе з Вірою. Жовтків був безумно щасливий уже тим, що до його подарунка доторкалися руки його богині. Найбільше мене вразило, з якою внутрішньою енергією Куприн оспівує любов. Воістину це чудо, божественне провидіння зустріти в житті саме таке почуття, і отут Вірі Миколаївні повезло. У її долі засяяла любов вічна, безкорислива, щира, про яку мріє кожна жінка й на яку не здатне більшість чоловіків. Напевно, просто' неможливо описати словами те відчуття найглибшої втрати, що випробувала Віра Миколаївна, коли зрозуміла, що така любов пройшла повз неї. Особливу силу оповіданню надає те, що в ньому любов існує як нежданий подарунок, що опромінив раптом життя, тьмяну щоденність, що сколихнула устояний побут. Мені здається, неможливо без щиросердечного хвилювання читати кінець оповідання, ці дивні слова: «Згадую кожний твій крок, посмішку, погляд, звук твоєї ходи. Солодким смутком, тихим, прекрасним смутком овіяні мої останні спогади. Але я не заподію тобі горя. Я йду один, мовчачи, так завгодно було Богові й долі. Так святиться ім'я Твоє». Ці слова скоріше нагадують молитву. «Гранатовий браслет» - це пісня любові, і одночасно це вічна молитва про любов... Куприн говорив про «Гранатовий браслет», що нічого більше цнотливого він ще не писав. І це його зауваження вірно. У Куприна є багато тонких і чудових оповідань про любов, про очікування любові, про трагічний її исходах, про тугу й вічну юність у душі людини. Куприн завжди й усюди благословляв любов. Він посилав велике благословення всьому сущому: землі, водам, деревам, квітам, небесам, людям, звірам, і вічної доброти, і вічній красі, укладеної вженщине.
