Тема народу в прозі Н. В. Гоголя й М. Е. Салтикова-Щедріна 19 вік Різне

Тема народу в прозі Н. В.Гоголя й М. Е. Салтикова-Щедріна
Тема народна хвилювала письменників всіх часів і народів. Особливо це властиво російським класикам. Усе без винятку займалися дослідженнями з даного питання, оспівували російський народ, лаяли його, схилялися перед ним. У Гоголя, взагалі, практично вся проза присвячена народу, в основному, селянству. Дуже яскраво ця тема освітлена, зокрема, в «Мертвих душах», в «Ревізорі» трохи менше. Салтиков-Щедрін теж звертається до даного питання, хоча підходить до йому більше з іронією. Казки його читаються на одному подиху, і іноді читач навіть не зупиняється на філософських аспектах, так займає його сюжет. Однак, зупинятися на них просто необхідно. Де, як не в класичних добутках, шукати моральні джерела проблем селянства того часу, хто, як не класики, повідають нам про це у своїй самобутній манері

Салтиков-Щедрін, наприклад, часом схильний до критики мужиків. Виявляється, самі вони надягли хомут собі на шию у вигляді поміщиків. Самим їм і розсьорбувати. Живуть такі «премудрі пискари» і носа нікуди не висувають, тільки й щасливі, що нічого з ними не трапилося: «Треба так прожити, щоб ніхто не помітив, - сказав він собі, - а то саме пропадеш!" - і став улаштовуватися. Першою справою нору для себе таку придумав, щоб йому забратися в неї було можна, а нікому іншому - не влізти! Довбав він носом цю нору цілий рік, і скільки страху в цей час прийняв, ночуючи те в мулі, то під водяним лопухом, то в осоці». Звичайно, не варто відразу лізти в петлю, довідавшись про проблеми, що випали на нелегке століття мужика, іронія ніколи не буває шкідливої, але й закривати ока на це не коштує. Салтиков-Щедрін описує народ іноді дурним, іноді наївний і вбогим, але іноді й такий народ може показати свою силу, і тоді бережися поміщики, вийдуть із рогатинами й шкіру обдеруть, як геть із Топтигина, тому що беззаконня учиняти кожного може, але потрібно ще відповідь тримати за них, або яке-небудь виправдання цим беззаконням відшукати.

Підсміюється сатирик над мужиками, але ненависті й образи в ньому немає. Люди ліберальні тоді прекрасно розуміли, що не можна от так разом з усім покінчити, не можна просто відсунути всю вікову історію, і хоча й засідають осли в Парламенті, все-таки в керма влади залишаються леви й ведмеді, а мужики не почувають поки в собі сил протистояти всьому цьому, хоча й допускають іноді проміж себе «лісову вольницю».

«Лісова вольниця» - це взагалі одна з улюблених тем Салтикова-Щедріна. Це своєрідний відрив від дійсності, бажання показати, що росіянин народ навіть і без кріпосної залежності може прекрасно жити, і порядку від цього не убуде: «Така в ту пору вольниця між лісовими мужиками йшла, що всякий по-своєму норовив. Звірі - нишпорили, птаха - літали, комахи - плазували; а в ногу ніхто марширувати не хотів. Розуміли мужики, що їх за це не похвалять, але самі собою зробитися розсудливим вуж не могли. "От ужо приїде майор, - говорили вони, - засипле він нам - тоді ми й довідаємося, як Кузькину тещу кличуть!» Виходить, що зайнято були все своїми справами, як і годиться, і нема чого було майорові взагалі приїжджати. Любить Салтиков-Щедрін російський народ, і вся його сатира, насамперед проти «дикої» аристократії спрямована й «ослиного» керівництва. Але насварити мужичков теж іноді коштує. На незаселений острів забралися, щоб вольнее дихалося, так ні, ледве тільки генералів угляділи, так відразу їм прислужувати, щоб їхнього генеральського достоїнства не в якому випадку не упустити. Ну, скільки ще дурістю такий жити?

Проза Гоголя теж наповнена сатирою. Безглузді фігури поміщиків в «Мертвих душах» і смішні чиновники в «Ревізорі» на противагу забитому селянству. Гоголь теж не заперечує, що мужикам не вистачає розуму, геть слуга Чичикова замість того, щоб серйозно захопитися читанням, благо він це вміє, читає всі й без розбору, а цікаво йому тільки те, що букви в слова складаються. Навіть таку малість, як грамотність, не можуть ужити собі й іншим у благо

В «Мертвих душах» мова йде про продаж померлих селян. Фактично, тема народу ніяк явно не згадується, та й, взагалі, твору Гоголя по більшій частині викривають пороки системи й окремих героїв. Але, проте, автор однаково описує нам селян. Описи ці - це опису мертвих душ, яких «торгує» Чичиков. Виявляється, всі померлі один іншого краще: ех, який довгий, у весь рядок роз'їхався! Чи майстер ти був, або просто мужик, і какою смертю тебе прибрало? у чи шинку, або середи дороги переїхав тебе сонного незграбний обоз? Пробка Степан, тесля, тверезості зразкової от той богатир, що у гвардію годився б! Чай, всі губернії виходив із сокирою за поясом і чоботями на плечах, з'їдав на гріш хліба так на дві сушених риб, а в калитці, чай, притягав щораз додому

целковиков по сту, а може, і державну зашивав у холстяние штани або затикав у чобіт» Виходить, що селяни-те мертві всі як один в один. Один іншого краще, а в масі своєї вони й становлять народ. Прекрасний російський народ, що оспівують письменники й поети!

У тих же «Мертвих душах» не про чи тої «лісовій вольниці» оповідає нам автор, розповідаючи історію про капітана Копейкине, що, повернувшись калікою з війни, пішов заступництво в царя шукати. Відмовили бідоласі, так ще за казенний рахунок додому вислали. «Але, дозвольте, добродії, от отут-те й починається, можна сказати, нитка, зав'язка роману. Отже, куди дівся Копейкин, невідомо; але не пройшло, можете уявити собі, двох місяців, як з'явилася в рязанських лісах зграя розбійників, і отаман-те цієї зграї був, судирь мій не хто іншої...» От який російський народ: не дають волі, так він сам її візьме, і знову «лісова вольниця» почнеться

Письменники розуміють, що влада поміщиків тримається тільки за рахунок народу. Якби не було російських селян, так адже й поміщиків би тоді не було, над ким би вони тоді командували, кого б тоді продавали: «Бачать мужики: хоч і дурний у них поміщик, а розум йому даний великий. Скоротив він їх так, що нікуди носа висунути: куди не глянуть - всі не можна, так не дозволено, так не ваше! Почув милостивий бог слізну молитву сирітську, і не стало мужика на всьому просторі володінь дурного поміщика».

Що примітно, так це те, що селяни завжди походять на своїх поміщиків, народ як би підбудовується під них. Геть у Гоголя, скільки різних поміщиків, а селяни все на них схожі. У Плюшкина всі такі ж обірвані, як і він сам, голодні й усі норовлять що-небудь стягнути. У Собакевича - ґрунтовні, міцні й головасті. У Манилова такі ж розслаблені. Міцно зв'язаний був народ у той час зі своїм хазяїном і землею. Волею-Неволею доводилося підбудовуватися під кріпосників, і поступово зростався народ з ними не тільки тому, що порядок такий був, але й тому, що життя іншої собі не представляли. От, уже згадуваний мужик з оповідання Салтикова-Щедріна «Як один мужик двох генералів прокормив», сам себе, добровільно, у кабалу до генералів віддав. Кормил їх, напував, усіляко за ними доглядав і навіть мотузку із власних волось сплів, щоб не думали генерали, що він утекти куди хоче

Виходить, відповідно до класиків, що сам народ винуватий у своїй залежності, раз не намагається бунтувати, а тільки зрідка тікає в «лісову вольницю». Знаменні в цьому змісті ліричні відступи, який так багаті не тільки «Мертві душі», але й вся проза Гоголя в цілому. Саме в них потрібно шукати відношення автора до всього що відбувається. « чиТут, у тобі чи не народитися безмежної думки, коли ти сама без кінця? Чи тут не бути богатиреві, коли є місце, де розгорнутися й пройтися йому? І грізно объемлет мене могутній простір, страшною силою отразясь у глибині моєї; неприродною владою освітилися мої очі: в! яка блискаюча, дивовижна,

незнайома землі далечінь! Русь!..»

Поети, письменники схиляються перед Руссю, російським народом. Так, російський народ - богатир, і він почуває в собі цю силу, тільки поки застосування їй не знаходить. Орати, сіяти, забирати врожай - на це сила теж потрібно, але й на те, щоб знати собі ціну, виховувати самоповага, теж потрібно затратити чимало часу. І хто, як не класики, співаки народу, цьому ж народу й допоможуть. Досить цинічно те, що й після смерті не залишають поміщики мужиків у спокої, однаково мучать їх, продають і купують. Російський мужик все стерпит. «Пройшов день, пройшов іншої; мужичина до того приловчився, що став навіть у пригорщі суп варити. Зробилися наші генерали веселі, пухкі, ситі,

білі. Стали говорити, що от вони тут на всім готовому живуть, а в Петербурзі тим часом пенсії ихние все накопичуються так накопичуються». От такий він, богатий на кмітливість російський народ: і суп у пригорщі зварить, і кашу із сокири, а ледве вбогість, тоді лапу як ведмідь ссе. От і сміється Салтиков-Щедрін над такими порядками, коли люди самі нізащо в кабалу йдуть

_{»crosslinked«}