Тема поета й поезії в лірику Пушкіна й Лермонтова Пушкін А. З

Тема поета й поезії в лірику Пушкіна й Лермонтова
Пушкіна й Лермонтов - великі російські поети. У своїй творчості кожний з них досяг вершин майстерності. Тому так цікаві й важливі їхні думки про поета й поезію, про місце письменника в суспільстві. Думки ці вистраждані, підкреслено незалежні від думок "світської черні" (вірша Пушкіна "Розмова книгопродавца з поетом", "Поет і юрба", "Поетові" і ін.).

Хто ж такий поет у поданні Пушкіна й Лермонтова? Поет - це обранець неба (Лермонтов про себе: "Ні, я не Байрон, я іншої / Ще невідомий обранець..."), наперсник богів (згадаємо вірш "Дельвигу" Пушкіна: ""наперсникові богів" не страшні бури злі..."), що володіє рядом якостей, які відрізняють його від звичайних людей. Поет наділений вселюдською, всесвітньою чуйністю, здатністю бачити мир таким, який він є,- "почуттям правди".

Є почуття правди в серце людини,

Святе вічності зерно:

Простір без границь, теченье століття

Объемлет у коротку мить воно,-

писав Лермонтов у вірші "Мій будинок".

Вища художня правда досягається ціною більших позбавлень, ціною жертовного служіння добру. Пушкіна взагалі вважав, що

Поки не вимагає поета

До священної жертви Аполлон,

У турботах суєтного світла

Він легкодухо занурений...

("Поет")

Поетичне служіння -: завжди жертва, пов'язана зі зреченням від багатьох мирських благ. У посланні "До друга віршотворцеві" Пушкіним сказані гіркі слова про долю російських поетів:

Лачужка під землею, високі горища -

От пишні їхні палаци, чудові зали.

Поетів - хвалять всі, читають -лише журнали;

Котиться повз їхню Фортуну колесо...

До ідеї жертовності поетичного служіння підводили Пушкіна й Лермонтова роздуму про їхні власні долі, сама історична дійсність. Перед очами Пушкіна був приклад поетів-декабристів, у вухах Лермонтова немов би звучав ще злочинний постріл Дантеса. Показово, що "дієслово смерті" двічі використовується вже на самому початку вірша "Смерть Поета":

Загинув поет! - невільник честі -

Упав, оклеветанний поголоскою...

Мотив жертовності відчувається у вірші Пушкіна "Пророк" і однойменному творі Лермонтова. Пушкінський пророк даний у розвитку, динаміку, русі. Кульмінація вірша полягає в словах:

І він мені груди розсікли мечем,

І серце трепетне вийняв,

І угль, що палає вогнем,

У груди отверстую водвинул.

Але принесена жертва не даремна. Енергія знаходить вихід у наказовому "пали" останнього рядка вірша:

І Бога глас до мене воззвал:

"Повстань, пророк, і вождь, і внемли,

Здійснися волею моєї,

І, обходячи моря й землі,

Дієсловом пали серця людей".

Вірш Лермонтова "Пророк" створено зовсім в іншу епоху. Посилення консервативних тенденцій у суспільстві вплинуло й на поезію. Лермонтовского пророка закидають каменями. Він біжить від "ближніх", біжить, але залишається пророком. Жертва принесена, але це марна жертва. У цьому й полягає трагізм лермонтовского героя. Пророкові внемлет лише безгрішна природа:

Завіт предвечного зберігаючи,

Мені тварина покірна там земна;

І зірки слухають мене,

Променями радісно граючи

Самолюбні старці лякають їм дітей:

Дивитеся ж, діти, на нього:

Як він похмурий, і худий, і блідий!

Дивитеся, як він наг і бідний,

Як нехтують всі його!

Подібні мотиви знаходимо й у багатьох інших лермонтовских віршах періоду політичної реакції в країні ("Поет", "Не вір собі", "Журналіст, читач і письменник"), а також у лірику 30-х років Пушкіна. Досить згадати вірш "Луна":

Чи реве звір у лісі глухому,

Чи сурмить ріг, чи гримить грім,

Чи співає діва за пагорбом -

На всякий звук

Свій відгук у повітрі порожньому

Народити ти раптом.

Ти внемлешь гуркоту громів,

І гласу бури й валів,

І лементу сільських пастухів -

І шлеш відповідь;

Тобі ж немає відкликання...

Такий И ти, поет!

Сумні, гіркі слова! Трагічне визнання генія, приреченого на нерозуміння сучасників! І все-таки час розставив усе на свої місця. Поезія Пушкіна й Лермонтова зайняла гідне місце в російській класичній літературі. Збулися пророчі слова Пушкіна:

Ні, весь я не вмру - душу в заповітній лірі

Мій порох переживе й тленья втече -

І славний буду я, доки в підмісячному світі

Живий буде хоч один пиит.