Тема поета й поезії в лірику Пушкіна й Лермонтова Пушкін А. З
Тема поета й поезії в лірику Пушкіна й Лермонтова
Пушкіна й Лермонтов - великі російські поети. У своїй творчості кожний з них досяг вершин майстерності. Тому так цікаві й важливі їхні думки про поета й поезію, про місце письменника в суспільстві. Думки ці вистраждані, підкреслено незалежні від думок "світської черні" (вірша Пушкіна "Розмова книгопродавца з поетом", "Поет і юрба", "Поетові" і ін.).
Хто ж такий поет у поданні Пушкіна й Лермонтова? Поет - це обранець неба (Лермонтов про себе: "Ні, я не Байрон, я іншої / Ще невідомий обранець..."), наперсник богів (згадаємо вірш "Дельвигу" Пушкіна: ""наперсникові богів" не страшні бури злі..."), що володіє рядом якостей, які відрізняють його від звичайних людей. Поет наділений вселюдською, всесвітньою чуйністю, здатністю бачити мир таким, який він є,- "почуттям правди".
Є почуття правди в серце людини,
Святе вічності зерно:
Простір без границь, теченье століття
Объемлет у коротку мить воно,-
писав Лермонтов у вірші "Мій будинок".
Вища художня правда досягається ціною більших позбавлень, ціною жертовного служіння добру. Пушкіна взагалі вважав, що
Поки не вимагає поета
До священної жертви Аполлон,
У турботах суєтного світла
Він легкодухо занурений...
("Поет")
Поетичне служіння -: завжди жертва, пов'язана зі зреченням від багатьох мирських благ. У посланні "До друга віршотворцеві" Пушкіним сказані гіркі слова про долю російських поетів:
Лачужка під землею, високі горища -
От пишні їхні палаци, чудові зали.
Поетів - хвалять всі, читають -лише журнали;
Котиться повз їхню Фортуну колесо...
До ідеї жертовності поетичного служіння підводили Пушкіна й Лермонтова роздуму про їхні власні долі, сама історична дійсність. Перед очами Пушкіна був приклад поетів-декабристів, у вухах Лермонтова немов би звучав ще злочинний постріл Дантеса. Показово, що "дієслово смерті" двічі використовується вже на самому початку вірша "Смерть Поета":
Загинув поет! - невільник честі -
Упав, оклеветанний поголоскою...
Мотив жертовності відчувається у вірші Пушкіна "Пророк" і однойменному творі Лермонтова. Пушкінський пророк даний у розвитку, динаміку, русі. Кульмінація вірша полягає в словах:
І він мені груди розсікли мечем,
І серце трепетне вийняв,
І угль, що палає вогнем,
У груди отверстую водвинул.
Але принесена жертва не даремна. Енергія знаходить вихід у наказовому "пали" останнього рядка вірша:
І Бога глас до мене воззвал:
"Повстань, пророк, і вождь, і внемли,
Здійснися волею моєї,
І, обходячи моря й землі,
Дієсловом пали серця людей".
Вірш Лермонтова "Пророк" створено зовсім в іншу епоху. Посилення консервативних тенденцій у суспільстві вплинуло й на поезію. Лермонтовского пророка закидають каменями. Він біжить від "ближніх", біжить, але залишається пророком. Жертва принесена, але це марна жертва. У цьому й полягає трагізм лермонтовского героя. Пророкові внемлет лише безгрішна природа:
Завіт предвечного зберігаючи,
Мені тварина покірна там земна;
І зірки слухають мене,
Променями радісно граючи
Самолюбні старці лякають їм дітей:
Дивитеся ж, діти, на нього:
Як він похмурий, і худий, і блідий!
Дивитеся, як він наг і бідний,
Як нехтують всі його!
Подібні мотиви знаходимо й у багатьох інших лермонтовских віршах періоду політичної реакції в країні ("Поет", "Не вір собі", "Журналіст, читач і письменник"), а також у лірику 30-х років Пушкіна. Досить згадати вірш "Луна":
Чи реве звір у лісі глухому,
Чи сурмить ріг, чи гримить грім,
Чи співає діва за пагорбом -
На всякий звук
Свій відгук у повітрі порожньому
Народити ти раптом.
Ти внемлешь гуркоту громів,
І гласу бури й валів,
І лементу сільських пастухів -
І шлеш відповідь;
Тобі ж немає відкликання...
Такий И ти, поет!
Сумні, гіркі слова! Трагічне визнання генія, приреченого на нерозуміння сучасників! І все-таки час розставив усе на свої місця. Поезія Пушкіна й Лермонтова зайняла гідне місце в російській класичній літературі. Збулися пророчі слова Пушкіна:
Ні, весь я не вмру - душу в заповітній лірі
Мій порох переживе й тленья втече -
І славний буду я, доки в підмісячному світі
Живий буде хоч один пиит.