Тема Руси, що йде, у добутках И. А. Буніна Бунін И. А

Тема Руси, що йде, у добутках И. А. Буніна
Тема дворянсько-кріпосницької России, що йде, знайшла відбиття в добутках багатьох російських письменників. Її літературні джерела ми знаходимо в добутках, написаних ще до скасування кріпосного права. Так, И. А. Гончарів описує в "Обломове", як мірний хід життя в Обломовке перетворюється в кипучу діяльність маєтку Штольца. Барство йде в минуле, але з ним зв'язана культура й традиції цілого класу - дворянства. Про це ж писав і Н. А. Некрасов у поемі "Кому на Русі жити добре", боротьба нових явищ зі старим укладом життя знайшла своє відбиття й у романі И. С. Тургенєва "Батьки й діти". На рубежі двох століть до цієї теми звертається й такий великий російський письменник, як Іван Олексійович Бунін

Чому тема дворянської Русі настільки близька серцю Буніна? Відомо, що він народився не просто у дворянській сім'ї. Рід Буніних був дуже древнім, і письменник по праву пишався своїми предками. Він прекрасно знав спосіб життя помісного дворянства, його культуру, побут. Але так само добре він знав і життя простого селянського люду

У дитинстві в селі від матері й двірських він наслухався пісень і казок. Спогаду про дитячі роки - років із семи, як писав Бунін, - зв'язані в нього "з полем, з мужицькими хатами" і їхніми мешканцями. Він цілими днями пропадав у найближчих селах, пас худоба разом із селянськими дітьми, їздив у нічне, з деякими з них дружив. Наслідуючи подпаску, він і сестра Маша їли чорний хліб, редьку, "шорсткі й горбисті огірочки", і за цією трапезою, "самі того не усвідомлюючи, прилучалися самої землі, усього того почуттєвого, речовинного, із чого створений мир", - писав Бунін в автобіографічному романі "Життя Арсеньєва". Тому для письменника відхід у минуле цього укладу життя був теперішньою трагедією. Тема розставання із близької йому Росією, тої, котру він знав із самого дитинства, розкривається в таких творах Буніна, як "Антоновські яблука", "Епітафія", "Суходіл", "Село" і інших

У повісті "Суходіл" письменник зі смутком відтворить хронікові ніколи знатного роду дворян Хрущевих: "Багато хто з одноплемінників наших, як і ми, знатні й древни родом. Імена наші поминають хроніки: перед - ки наші були й стольниками, і воєводами, і "чоловіками іменитими", найближчими сподвижниками, навіть родичами царів. І називайся вони лицарями, народися ми на захід, як би твердо говорили ми про їх, як довго ще трималися б! Не міг би нащадок лицарів сказати, що за піввіку майже зникло з особи землі цілий стан, що стільки виродилося, збожеволіло, наклало руки на себе або було вбито, спилося, опустилося й просто втратилося десь безцільно й безплідно!"

Барство в Буніна йде разом з його представниками. Дворяни в нього вироджуються. Це яскраво видно в повісті "Суходіл", що показує, як подрібнював ніколи знатний рід. Доля Хрущевих трагична. Панянка Тоня божеволіє, Петро Петрович гине під копитами коня, недоумкуватий дідусь Петро Кирилович умирає від руки кріпака. Представники ніколи знатного дворянського роду просто "співіснують" між собою, іноді доходило до того, що вони хапалися за ножі й рушниці

При цьому Бунін із симпатією ставиться до простого люду. "Часом мені здавалося надзвичайно привабливим бути мужиком", - писав він. Життя богатих, заможних мужиків письменник порівнює з життям середнього дворянства. Буніну подобається їхня працьовитість, побожність, розміряна уклад життя - усе, що становило основу тої Русі, що була так близька письменникові і яка йшла впрошлое.

Але Бунін бачив і затурканість селянства, його неуцтво й безгосподарність. Герой його чудової повісті "Село" Тихін Краснов до глибини душі уражений, що в родючому чорноземному краї може бути голод, руйнування й убогість. "Хазяїна б сюди, хазяїна!" - думає він. Його брат Кузьма винить у цьому урядових "пустоболтов", які "затоптали, забили народ".

Повість Буніна "Село", надрукована в 1910 році, викликала більші суперечки й з'явилася початком величезної популярності письменника. За "Селом" пішли інші повісті й оповідання, як писав Бунін, "різко малювали росіянку душу, її світлі й темні, часто трагічні основи". На думку Максима Горького, про що він і написав авторові "Села", Бунін у цьому добутку "широко захопив життя російського народу, стосується проблем історичних, національних і того, що було злістю дня, - війни й революції". При цьому він зображує сучасну йому село "без усяких прекрас".

"Нещадна правда" бунинской повести була заснована на глибокому знанні її автором "мужицького царства". У ній Бунін показує життя селянства напередодні першої російської революції, події якого повністю руйнують звичний хід життя в селі. Ми бачимо якісь мужицькі сходки, що горять поміщицькі садиби, розгул бідноти... Герої повести намагаються розібратися в навколишньому, знайти для себе точку опори. Але неспокійні події початку століття загострюють не тільки соціальні проблеми села, але й руйнують нормальні людські відносини, заводять героїв "Села" втупик.

Герої Буніна дуже важко переживають всі ці події. Іноді вони не мають сил виносити розлад у звичній їм життя: Арсеній Семенович із оповідання "Антоновські яблука" застрелився. У цьому оповіданні Бунін ідеалізує добрий старий час, коли дворянство переживало свої кращі часи. Вчитуючись у його рядки, ми починаємо бачити целую історію розквіту й заходу життя поміщицьких садиб, опис осіни дворянства. Антонівські яблука - символ життя, благополуччя. Тому не випадково кращі спогади Буніна про колишнє багате дворянське життя зв'язані саме з антонівкою, такий реальної, що ми, здається, чуємо неї запах

Творчість И. А. Буніна займає значне місце не тільки в росіянці, але й у всесвітній літературі. У світі прозу Буніна дорівняли до творів Толстого й Достоєвського, говорячи при цьому, що він обновив російське мистецтво й за формою, і по змісту, привніс у реалізм XIX століття нові риси й фарби. Описуючи сучасні йому події, Бунін висуває на перший план вічні цінності - добро й красу. Це давало письменникові настільки необхідне йому відчуття зв'язку з минулим.

_{»crosslinked«}