Твір доповідь: Сатиричні цикли Салтикова-Щедрина

Після закриття журналу «Сучасник» (1866) Салтиков-Щедрин перейшов у перетворені «Вітчизняні записки». Там були опубліковані весь добутки сатирика 70-х - початку 80-х років, у тому числі й сатиричний цикл «Помпадури й помпадурші», початий їм раніше (1863 - 1874). Ці нариси, а також і наступні цикли, називані іноді суспільно-сатиричними романами («Добродії ташкентци», 1869-1872; «Щоденник провінціала в Петербурзі», 1872; «Добромисні мовлення», 1872-1876 і ін.), присвячені, насамперед художньому дослідженню тих змін, які відбулися в російському громадському житті, політику, психології після 1886 р.

, тобто в післяреформений час. Салтиков-Щедрин доходить висновку про зовнішній характер цих змін В «Історії одного міста», зіставляючи історичне минуле із сучасністю, він показав непорушність тих основ, на які опирається самодержавство. В «Помпадурах і помпадуршах» на матеріалі передреформної й післяреформеної дійсності поставлена та ж проблема. Виявилося, що й після 86 р.

ніяких змін не відбулося. Нові порядки носили такий же відверто антинародний характер, як і колишні.

Старі адміністратори, яких письменник іронічно називає помпадурами ', і помпадури новопризначені дивно схожі друг на друга Серед діючих осіб циклу є герої з інших літературних творів. Салтиков-Щедрин як би «пожвавлює» Рудина, Лаврецкого, Райського, Волохова: вони в нього є представниками ліберальних віянь. Але їхні ліберальні висловлення набридають черговому помпадурові, і він заміняє їх Скотининим, Новосибірським, Держимордою.

Втім, і сам лібералізм колишніх «зайвих людей», дворянських інтелігентів, досить відносний. І надалі творчості письменник буде продовжувати подібне використання відомих літературних персонажів (Чацкого, Молчалина, Глумова й ін.). Цей прийом допомагав сатирикові яскравіше й доходчивее показати нестійкість і поверховість дворянського вільнодумства Проблематика ще одного сатиричного циклу Салтикова-Щедрина — «Панів ташкентцев» є продовженням і розвитком постійної думки письменника про гнилість основ сучасного йому суспільства, про його виродження й приреченість. Щедрін збагачував метод критичного реалізму, розкриваючи діалектикові формування негативного героя, показуючи різноманітний вплив на нього соціального середовища, суспільної думки, що панує психології. Нові тенденції, що виявилися в російському післяреформеному житті, знайшли всебічне розкриття в нарисах Салтикова-Щедрина, об'єднаних назвою «Щоденник провінціала в Петербурзі». Оповідання ведеться від імені якогось Провінціала, що, приїхавши в Петербург, припускав знайти в столиці центр освіти, освіченості й вільнодумства, а знаходить торжество хижацтва, цинізм, розпуста, розгул реакції й зрадництво.

Письменник із чудовою майстерністю використав тут форму пародії, що стає одним з головних стилеобразующих факторів його сатири. Гнівний сміх, уїдлива іронія, сарказм - такі почуття, які володіли автором, коли він створював блискучі пародії на погляди, ідеї, поняття реакціонерів, що мріють про повернення кріпосницьких порядків, що пропонують зовсім заборонити науку, культуру, утворення, навіть ті куці «волі», які виникли в російському житті в результаті буржуазних реформ.

Так, наприклад, виникає проект «Про розстріл і благих оного наслідках», у якому пропонується знищити «всіх незгідно мислячих». Не менш їдко висміювалися в «Щоденнику...» і ліберали, іронічно називані автором пенкоснимателями. Майстерність письменника виявилося в створенні широкої панорами петербурзького життя, що включає в себе біржову гру, сцени, що відбуваються в ресторанах, театрах, учених засіданнях, редакціях газет У російській літературі 70-х років твору Салтикова-Щедрина, побудовані за принципом оглядовості, можна зіставити із сатиричною поемою Некрасова «Сучасники».

Для сатири Некрасова й, Салтикова-Щедрина характерні не тільки широта показу післяреформеного життя, але й багатоплановість, контрастність, демонстративне зіткнення різних типів російського життя, а звідси - різних манер оповідання, навіть парадоксальність сюжетних ситуацій, що дають подання про різкі протиріччя як самої дійсності, так і неї представників Викриття капіталістичного хижацтва стає центральною темою для всього творчості письменника 70-х років. Воно нерозривно переплітається із зображенням виродження дворянства. Ця проблематика, що відбивала реальну життєву ситуацію, уже була представлена в російській літературі (в Островського, Некрасова, Достоєвського), але в Салтикова-Щедрина вона виражена особливо гостро й рельєфно в циклі «Добромисні мовлення».

Вигляд нового хижака детально відтворювався в оповіданні «Стовп». Ім'я героя оповідання Осипа Дерунова стало загальним. Дерунов, що був ніколи дрібним скупником, стає багатієм, фактичним хазяїном цілої губернії, оплотом влади, стовпом суспільства: «Тепер Дерунов - опора й стовп. Авторитети поважає, власність шанує, щодо сімейного сполучника нітрохи не сумнівається». На ділі ж виявляється, що Дерунов і йому подібні (сатирик підбирає для них відповідні прізвища: Разуваев, Колупаев) виявляються хижаками ще грубіше, наглее, безобразніше, ніж поміщики-кріпосники в недавнім минулому.

Дерунов, проповідуючи на словах «священні основи», у дійсності їх щодня й щогодини порушує: він охороняє тільки свою власність, він руйнує сім'ю власного сина, він «не може бути стовпом щодо сполучника державного, тому що не знає навіть географічних границь російської держави». Сатиричні цикли Салтикова-Щедріна 70-х років, у яких були вловлені важливі тенденції післяреформеної російської дійсності, являють блискучий приклад художньої розробки головної теми письменника: викриття основ власницького суспільства, його економіки, політики, психології, побуту, вдач, моралі