Вічне й «речове» в оповіданні «Пан із Сан-Франциско» Пан із Сан-Франциско Бунін И. А

Вічне й «речове» в оповіданні «Пан із Сан-Франциско»
Він був твердо впевнений, що має

повне право на відпочинок, на

задоволення, на подорож

у всіх відносинах відмінне

И. Бунін

Іван Олексійович Бунін - письменник складний і суперечливий. Його добутку, при всій їхній цікавості, досить не прості й своєрідні, що змушують читача міркувати над прочитаними сторінками. При гаданій простоті оповідання його сюжети мають багатий підтекст, що відкривається тільки вдумливому й уважному читачеві

Оповідання "Пан із Сан-Франциско" типовий для творчості письменника. При гаданій зовнішній простоті оповідання включає основні авторські особливості: глибокий зміст, сховану іронію, навіть якусь притчевость.

Уже з перших сторінок оповідання Бунін не приховує свого відношення до героя, що потратили своє життя на ілюзію створення благополуччя й в 58 років тільки собрались жити: "Він був упевнений, що має повне право на відпочинок, на задоволення, на подорож у всіх відносинах відмінне... по-перше, він був багатий, а по-друге, тільки що приступився до життя".

Із самого початку оповідання письменник нагнітає обстановку, утримуючи читачів у напрузі. Інстинктивно почуваєш, що оповідання не може просто мирно оповідати об час провождении богатого американця. Очікуєш підступу в кожному повороті сюжету, а тим часом письменник досить докладно розповідає про розпланований відпочинок багатої сім'ї. Дуже цікаво, що в головних героїв оповідання немає імен. Вони не індивідуальні особистості, здатні залучити чиє-або увага, а грошові мішки, які їдуть у Європу, Китай і Японію, як багато хто до них, після них теж поїдуть. Здавалося б, життя повинна бути прекрасна й щедра для цих "шукачів задоволень", але обертається зовсім іншою, незапланованою стороною. Грошам непідвласні погода й "до самого Гибралтару довелося плисти те в крижаній імлі, то серед бури з мокрим снігом".

Пароплав "Атлантида", на якому подорожує сім'я американців, схожий на комфортабельний готель, життя якого строго розпланована так, щоб робити приємність мандрівникам. Але тим часом у всім відчувається фальш, штучність атмосфери, що підкреслюється автором, що описує найняту пару закоханих, "за якою все із цікавістю стежили і яка не приховувала свого щастя... тільки один командир знав, що ця пара найнята грати в любов...".

Пан із Сан-Франциско був досить щедрий у шляху, тому вірив, що це забезпечить йому належний комфорт. Але погода в Італії видалася дощова, і мандрівникам довелося перебиратися на Капрі. По дорозі туди мандрівники страждають від жорстокої хитавиці, настирливих служителів, що прагнуть комфортабельно розмістити богатих гостей

Нарешті-Те всі труднощі за. Живи й радуйся, насолоджуючись сонцем, але отут умирає від удару пан із Сан-Франциско, і все повторюється вже як фарс, тому що ніякі гроші не рятують американця. Його засовують у ящик з-під чаю, нешанобливо переправляючи з місця на місце, поки не доставляють назад на "Атлантиду", де поміщають аж унизу трюму

напруга, що нагнітається Поступово, вилилося в сарказм автора, що описує закоханих, давно обридлих один одному, комфортабельний пароплав, що перевозить глибоко в трюмі неживе тіло ніколи всесильного багатія. Нарешті розумієш, як все иллюзорно й умовно в цьому світі. І треба жити й користуватися його благами щохвилини, не відкладаючи на "краще майбутнє", якого може не бути. І стає зрозумілої метафора, який автор майже завершує оповідання. "Незліченні вогненні очі корабля були за снігом ледь видні Дияволові, що стежив зі скель Гибралтару, з кам'янистих воріт двох мирів, за уходящим у ніч і хуртовину кораблем. Диявол був величезний, як стрімчак, але величезний був і корабель, багатоярусний, многотрубний, створений гординею Нової Людини зі старим серцем".

Навряд чи пан із Сан-Франциско поминав Бога, коли заробляв собі стан. І зовсім логічно, що в останню путь його проводжає Диявол...