Відтворення картини руху козацтва в романі «Тихий Дон»
1930-1931 роки були особливо плідними на творчому шляху Шолохова. У цей час поряд з напруженою роботою над «Піднятою цілиною» письменник завершував третю книгу «Тихого Дону», дописував і переробляв її останні сторінки. Відтворення картини суперечливого, складного руху козацтва в революції було пов'язане з попереднім, ретельним вивченням історичних джерел. «Коли з'ясовувалося, що потрібні архівний або історичний дані, письменник переривав роботу на місяць, інший і їхав у Ростова або Москву, рився в архівах. Особливо цікавили його газети першого років російської влади».
У третю книгу Шолохов безпосередньо включає повідомлення різних газет і використовує їх при висвітленні подій, що відбувалися на Доні в 1919 році. «Матеріалу в мене достаток,- говорив Шолохов.
- Вся справа в тім, щоб цей матеріал не задавив, щоб зуміти його узагальнити, переробити, відібравши найбільш значне й політично діюче, щоб кожний епізод і кожна деталь несли своє навантаження»2. Незважаючи на достаток загальних історичних даних, справа ускладнювалося тим, що в третій книзі потрібно бути дати, за словами Шолохова, картину «вешенського повстання, ще не освітленого ніде». «Характерно, - пише Шолохов, - що справжні розміри верхнедонского повстання не встановлені нашими істориками, що працюють по відтворенню історії громадянської війни, і дотепер». Письменник повідомляє, що навіть Реввоенсовет республіки не був досить «обізнаний про щирі розміри повстання». Відсутність спеціальних робіт, що розкривають із марксистських позицій причини й характер вешенського повстання, значно утрудняло й затягувало створення третьої книги роману. Доводилося часто виїжджати в хутори й станиці, розпитувати в жителів подробиці про спаленілому в 1919 році повстанні, вивчати місця безпосередніх боїв.
Шолохову стояло проробити спочатку величезну роботу історика, уточнити розміри повстання, зібрати матеріал про боротьбу Червоної Армії із цим повстанням, що протягом трьох місяців, по вираженню письменника, «як виразка, роз'їдало тил червоного фронту, вимагало постійного перекидання частин, перешкоджало безперебійному харчуванню фронту боєприпасами й продовольством, утрудняло відправлення в тил поранених і хворих». У результаті кропітких пошуків Шолохову вдалося встановити, що в середовищі повстанців налічувалося «не 15 000 чоловік, а 30 000-35 000; причому озброєння їх у квітні - травні становило не «кілька кулеметів», а 25 знарядь (з них дві мортирки), близько 100 кулеметів і по числу бійців майже повна кількість гвинтівок». Шолохов установлює також, що повстання на правом бережу Дону не було подавлено наприкінці травня 1919 року: «Червоними експедиційними військами була очищена територія правобережжя від повстанців, а збройні повстанські сили й все населення відступили на ліву сторону Дону Над Доном протягом двохсот верст були пориті траншеї, у яких позасели повстанці, що оборонялися протягом двох тижнів до Секретевского прориву, до з'єднання з основними силами Донськой армії»1. Повнота висвітлення революційної боротьби на Доні вимагала розширення кола діючих осіб роману. Знову з'являється Штокман, що випав з оповідання ьо другій книзі, ширше характеризується діяльність Івана Олексійовича Котлярова, значно повніше розкривається характер Кошового, уводяться образи червоноармійців, комісарів, серед яких особливо виділяється фугура Лихачова «В 6-й частини, - писав Шолохов Горькому, - я ввів ряд «шелкоперов» від російської влади: хлопець із округу, що приїхав розбирати конфіскований одяг (176), почасти скривджений білими луганец (133), комісар 9-й армії Малкин - справді існуючий і проделавший те, про що я розповів вустами підводчика-старовіра, член малкинской колегії - теж справжній тип, що агітував за соціалізм настільки оригінальним способом (252 - 255), для того, щоб, протиставивши їм Кошового, Штокмана, Івана Олексійовича й ін., показати, що ці самі «загибщики» спотворювали ідею Російської влади». Уводить у роман Шолохов і організаторів вешенського повстання, зберігаючи їхні справжні імена й прізвища.
его помічник Григорія - Рябчиків, базковский хорунжий Харлампий Єрмаков, командуючий заколотниками хорунжий Кудинов, його начальник штабу подъесаул Ілля Сафонов, командир повстанської бригади Богатирьов і інші На конкретні факти письменник опирався й у показі англо-французької інтервенції на півдні Росії Книга завершується описом боїв на різних ділянках повстанського фронту аж до переходу заколотників до оборони за Доном. У міру розгортання оповідання письменник підсилює мотиви неминучої загибелі контрреволюції, розкриває протиріччя в середовищі заблудлого й повсталого трудового козацтва У грудні 1929 року ростовський журнал «На підйомі» повідомляв, що Шолохов «закінчує третю книгу «Тихого Дону», і повідомляв з номера в номер, що роман буде друкуватися на його сторінках. Однак робота над третьою книгою, в основному вужі написаної, затягалася Наприкінці травня 1930 року в Ростові відбувся організований Північно-Кавказькою асоціацією пролетарських письменників літературний вечір, на якому Шолохов прочитав уривки із шостої частини роману й після їхнього обговорення виступив із заключним словом. Він попередив, що головної його думки знайдуть повне вираження в цілому добутку, указав, що «сам незадоволено останніми частинами роману» і хоче «ґрунтовно обробити їх». Відповідаючи на питання, він обіцяв читачам закінчити третю книгу «до осені цього року». У якому напрямку йшла переробка третьої книги, якого роду зміни були в неї внесені, можна судити, зіставляючи глави, опубліковані раніше, у процесі роботи над романом у журналі «На підйомі», з остаточною їхньою редакцією. Порівняння показує, що до 1930 року образ Кошового і його роль у романі ще не були ясні письменникові.
Працюючи над четвертою книгою, Шолохов вирішив висунути Кошового із заднього плану, зосередити на ньому більша увага й протиставити його Григорію Мелехову. Така необхідність диктувалася, видимо, внесенням деяких уточнень у загальний, давно намічений план роману. Відповідно до прийнятих уточнень, необхідними для четвертої книги, Шолохов вносить виправлення й у ті глави шостої частини роману, які були вже опубліковані Так, корінній переробці піддається сцена побиття Кошового повсталими козаками його хутора. Під час повстання він починає глибше розуміти гостроту класової боротьби, переймається пекучою ненавистю навіть до свого колишнього товариша Григорію Мелехову, пошедшему проти Росіянці влади Вносячи зміни в образ Кошового, висуваючи його на перший план, Шолохов домагався створення яскравої фігури комуніста, що мужньо захищає справу революції, її завоювання в дні становлення Російської влади. Письменник підкреслює послідовність боротьби Кошового, непримиренність його відносини до ворогів Російської влади. Кошовий упевнений у тім, що «установиться мирна Радянська влада по всьому світлу».
Відданість революції, почуття революційного боргу, величезну людяність і чарівність втілює Шолохов і в образах інших комуністів - Івана Олексійовича Котлярова й Штокмана. Ґрунтовна переробка, який піддалася шоста частина, позначилася й на характері зображення білогвардійського табору. Шолохов домагався більше глибокого, чим у попередніх двох книгах, показу класового лииа білогвардійського руху на Доні. Чіткіше дається характеристика білих генералів, особливо «білих правителів» Краснова й Денікіна. Письменник оголює продажну контрреволюційну політику «вождів» білогвардійського руху. Підсилюючи викриття білогвардійців, він докладно зупиняється на дріб'язкових склоках, взаємних підсиджуваннях у їхньому середовищі, документально підтверджує зрадництво Краснова, лакейське вислужування Краснова й Денікіна перед «союзниками».
