Війна 1905 року Зміст: Введення: 1.1. Протиріччя

Війна 1905 року

Зміст:

Введення:

1.1. Протиріччя Росії з державами-суперницями

2. Російсько-японська війна:

2.1. Стратегічні завдання супротивників

2.2. Початок війни й перша атака на Порт-Артурі

2.3. Облога Порт-Артура і його здача

2.4. Цусимское поразка

2.5. Портсмутский мирний договір

3. Висновок:

3.1. Причини поразки у війні - слабість царської Росії

Список літератури

ВВЕДЕННЯ Протиріччя Росії з державами-суперницями

На початку двадцятого століття серед розвинених капіталістичних країн почалася розпачлива боротьба за сфери впливу, за ринки збуту й, звичайно, за території. На Далекому Сході поруч із Росією перебували Китай і Японія. І якщо Китай у цей час представляв із себе напівколоніальну й напівфеодальну країну з великою територією й слабкою державною організацією, те Японія, навпаки, була країною міцної державності, що бурхливо розвивається економіки, і мала гарну сухопутну армію й військово-морський флот. Стиснута територіально на порівняно невеликих островах, вона стала до початку двадцятого століття проявляти особливу активність на Далекому Сході, прагнучи до захоплення Східної Азії. У першу чергу Кореї й Манчьжурии і як ринків збуту, і як джерело сировини. Крім того, у таємні й далеко, що йдуть планах, Японія ці території розглядала як плацдарм для подальшої агресії проти Китаю й російського Далекого Сходу. У цьому Японію поволі підтримували США й Англія, які прагнули зусиллями японців не допустити зміцнення позицій Росії на Далекому Сході. На противагу країнам, що тримали сторону Японії в питанні про Далекий Схід, на стороні Росії були Німеччина й Франція, які так само намагалися зусиллями росіян не допустити своїх конкурентів на світовому ринку до джерел сировини й дешевої робочої сили. Росія так само прагнула не тільки зміцнитися, але розширити свій плацдарм на Далекому Сході за рахунок більше слабких сусідніх країн

В 1894р. Японія напала на Китай і досить легко розбила його армію, після чого зажадала передачу їй території Ляодунського півострова. Однак під дипломатичним натиском Росії, що теж тримала цю територію у своїх планах, і її союзників їй довелося відступитися від своїх вимог, що ще більше загострило відносини між Росією і Японією. Японія розуміючи, що основним її супротивником на Далекому Сході стає Росія, початку таємну підготовку квойне.

Дипломатична активність Росії стосовно Китаю привела до того, що в 1896 році був укладений з Китаєм оборонний союзний договір, по якому Росія одержала право на будівлю китайсько-східної залізниці (КВЖД) , що ще більше усталило положення Росії в цьому районі. Крім того, Росія в 1898 році орендувала в Китаю строком на 25 років Квантунский півострів з Порт-Артуром, що стає головною базою російського військово-морського флоту. Треба прямо сказати, що вибір був зроблений не зовсім вдало. Гавань Порт-Артура володіла одним істотним недоліком: виходи з її були мілководні й самі великі кораблі того часу, броненосці, могли виходити з її в море лише в недовгі годинники найвищої крапки припливу

Сам же Китай був буквально порозтяганий на шматки найбільшими капіталістичними державами. Англія взяла під свій контроль порт Вейхайвей, Німеччина влаштувалася в порту Цзяочжау. Франція отримала концесії в південних областях Китаю. Від них не відстала й Російська імперія, окупувавши Маньчжурію. Однієї Японії в результаті всього не дісталося нічого, що ще більше підстьобнуло неї направити свої основні зусилля на зміцнення й розвиток військової моці. Особлива увага приділялася розвитку військово-морського флоту, що незабаром вийшла на передові позиції у світі, як у технічному оснащенні, так і в тактику ведення бою й виучці особового складу. До початку двадцятого сторіччя Японія була готова помірятися силою з Росією. До того ж, в 1902 році був укладений військово-політичний англо-японський сполучник, що повністю розв'язав Японії руки в неї загарбницьких устремліннях

Зараз деяке може нагадати про ту далеку війну. Кілька рядків з пісні про гордий "Варягу", вальс "На сопках Маньчжурії", окремі епізоди історичних романів - от, мабуть, і все. Тим часом російсько-японська війна 1904-1905 гг. серйозно вплинула на весь подальший хід російської історії й надовго визначила відносини Росії із Країною висхідного сонця

РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА

2.1. Стратегічні завдання супротивників

24 січня 1904 року Японія розриває дипломатичні відносини з Росією й одночасно починає воєнні дії проти росіян військ, що перебувають на території Китаю, зі стратегічним завданням якомога швидше розбити російські війська до їхнього повного зосередження на Далекому Сході. Японський військово-морський флот у повному складі вийшов у Жовте море для раптового нападу на російські кораблі й забезпечення собі повної переваги на море. Чого вони в плині військової компанії майже повністю домоглися. Лише на четвертий день після нападу Японія оголосила миру, що вона перебуває в стані війни Сроссией.

Японія до початку воєнних дій мала сухопутну армію, уважаючи й резервні сили, в 330 тисяч чоловік. На озброєнні армії були 1068 знарядь різних калібрів. Росія ж на початок війни мала сухопутні війська в кількості 100 тисяч чоловік, та й то вони були розкидані на значній відстані від Байкалу до Порт-Артура. Росія на той час мала на Далекому Сході в складі військово-морського флоту 7 броненосців, 4 броненосні крейсери, 7 легенів крейсерів, 6 канонерських човнів, 2 мінні крейсери, 32 міноносця. У порівнянні з японським флотом

Вдобавок д всьому цього, через недалекоглядність верховного командування й загальної впевненості в урядових колах, що Японія не посмітить напасти на далекосхідні рубежі, ще влітку 1903 року громади броненосців пішли із Владивостока зимувати в Порт-Артур. У гавань, що не відповідала їх габаритам

Довідавшись про цьому японський адмірал Того сказав: "Найбільше я боявся, щоб росіяни не перегнали ескадру з Порт-Артура у Владивосток. Тоді б весь російський флот виявився в одній базі, і наша боротьба з ними стала б досить небезпечна Але тепер, коли цього не відбулося, ініціатива цілком у моїх руках." .

2.2. Початок війни й перша атака на Порт-Артур

Загальне командування російськими військами на Далекому Сході здійснював віце-адмірал Алексєєв, людина близький до царя й пользовавшийся своїм впливом на Миколу Другого. Сухопутними військам командував генерал Куропаткин, людина слабко розбиралася в стратегії військового мистецтва й не володів потрібної для полководця силоміць волі й твердістю духу. Його призначили командувати військами, уважаючи що він, що недавно повернувся з Японії, добре знає й театр майбутньої війни й військову міць Японії. Він у своїх бадьорих реляциях затверджував, що Японія до війни не готова, а росіянин Далекий Схід перетворений у нерушимий Карфаген. Художник Верещагін, людина далекий від військової професії, мав більше тверезий погляд на сформовану обстановку. Він писав: "По всіх відкликаннях, у Японії й флот, і сухопутні війська дуже гарні, так що вона, у тім немає сумніву, заподіє нам чимало зла... у них усе готово для війни, тоді як у нас нічого готового, і все потрібно везти з Петербурга..." Основною рисою Куропаткина була надмірна обережність. Він не стільки жадав перемоги над ворогом, скільки боявся поразки. Куропаткин всіма доступними мірами у своїх розпорядженнях і наказах проводив у життя свій основний девіз: "Не ризикувати!" .

Флотом керував віце-адмірал Степан Макаров перед самою війною призначений командуючим 1-ой Тихоокеанською ескадрою на Далекому Сході. Адмірал був прогресивною людиною того часу, що був не тільки гарним бойовим командиром, але й глибоко знаюча своя справа корабельним інженером

Японське командування, основними військовими цілями ставило: повне панування на море, а на суші японці в першу чергу прагнули опанувати Порт-Артуром і потім поширити свої військові успіхи на Корею й Маньчжурію, витиснувши із цих районів росіян

Кропоткин із самого початку бойових дій дав наказ по армії вести пасивно-оборонні дії військам з метою виграти час для підходу й зосередження сил, розтягнутих майже на підлогу Сибіру. Японська армія, вихована в дусі шовінізму, що відрізнялася гарною індивідуальною підготовкою солдата, скориставшись явною нерішучістю російського командування, з перших днів воєнних дій перехопила ініціативу у свої руки

Не дивлячись на героїзм російських солдатів і молодших офіцерів, підготовка російської армії страждала недооцінкою вогневого удару й інженерного забезпечення перед його нанесенням, слабкою взаємодією різних пологів військ, за що, у першу чергу, відповідало вище російське командування. Прогресивні офіцери армії й флоту, такі як Макаров, Кондратенко й інші, не могли своїми зусиллями перебороти відсталість і бюрократизм, які повсюдно були поширені не тільки в армії, але й у всьому царському суспільстві. Вони не могли перебороти всього того, із чим, поки безуспішно, борються й у сучасному нашім суспільстві

Воєнна промисловість царської Росії випускала досить гарне по того часу спорядження й озброєння для армії, але із за нерозторопності військового відомства й почасти із за далекості воєнних дій від основних військових заводів, в армії постійно відчувався великий недолік кулеметів, які були тоді одним з вищих досягнень військової думки, важкої артилерії в гірській місцевості бойових дій. Не вистачало гірських знарядь і технічних засобів для них доставки