Вірш А. Блоку «Ти — як відзвук забутого гімну»(сприйняття, тлумачення, оцінка)

Твір по літературі: Вірш А. Блоку «Ти - як відзвук забутого гімну»(сприйняття, тлумачення, оцінка)

Міркуючи про великі можливості любові, що відкриває в людині невичерпні джерела сил і преображающей весь його внутрішній «склад», Блок записує на початку 1909 року: «... є пристрасть - визвольна бура, коли бачиш увесь світ з високої гори. І мир тоді - мій...» - і поет, прагнучи виразити й передати це почуття у всій його величі й широті, у його грізній і нескоримій силі, звертається до образа океану, над яким збирається й готується вибухнути гроза. Цим образом, немов ключем, відкривається цикл віршів «Кармен» - один з найважливіших і значних у лірику Блоку

Вірш «Ти - як відзвук забутого гімну», що входить у цикл «Кармен», написано 28 березня 1914 року. Поет знову дивиться спектаклі театру музичної драми «Кармен» за участю Л. А. Дельмос. 14 лютого він пише їй перший лист, а 4 березня з'являється перший вірш циклу «Кармен». 28 березня він закінчений і присвячений Л. А. Дельмос.

«Ти - як відзвук забутого гімну» - спогад про сон, у якому авторові примарилася улюблена. Уже з перших рядків ми попадаємо в мир чарівною, наповненою щирою любов'ю. Поет прагне разом зі своєї улюбленої Кармен унестись у край нескінченних фантастичних мрій, мир музики, насолод, сяйва світла, весни, у мир любові, що не знає межі. І душу поринає в атмосферу «дум і мрій», і знову з'являється романтичний образ Кармен. Ця Кармен - «цариця», казкове виденье, «потопаюче в розах».

И почуваєш, як особисте, частка в Блоку зв'язується з безсмертним, світовим, виявляється його невід'ємною частиною. Любов в очах поета тільки тоді гідна цього ім'я, коли вона будить самі більші почуття, безмежно розширює всю область переживань, що переливаються через всі краї й межі, от чому Кармен Блоку - не тільки жінка, чий навіки дорогою образ бачиться поетові «царицею блаженних часів», в ореолі роз, а й світове явище, родинне стихіям землі й піднебіння

А це й «далечінь морська», «беріг щасливий», «мрія», «рідний край...». От та любов, чудова й прекрасна в кожному своєму прояві, вигляд якої бачився поетові, - і голос Кармен, «дикий і дивний», що славить «бурю циганських страстей», викликає в нього образи безмірні й прекрасні. Хвиля натхнення так високо підносить поета, що увесь світ для нього - «день беззахідний і пекучий»; «співучий край», «нерухомо блаженний, як рай». Блок бачить себе у світі захвату, у світі «тиші бездиханної», в «колі обплетених галузей...»

Поета ніколи не залишала віра в любов як у силу, здатну перетворити людську душу й цілий мир, опромінити їхнім немеркнучим світлом, - і герой його віршів знову й знову йшов на пошуки тої жінки, що не тільки розділить його розуміння щирої жіночності й краси, але й перевершить його мрії, відповість захопленим почуттям

И скільки б розчарувань він не випробував, однаково знав, що нові пориви й захоплення не минуть його, і знову він віддасться їх неодолимо манливій силі, знав, що знову й знову захоче виявитися в цьому «блаженнім раї».

Я перечитую рядки вірша «Ти - як відзвук забутого гімну...» і ловлю себе на думці, наскільки ж воно «звучне». Початок - «забутий гімн», другий чотиривірш - «і белькіт, і шелест...». Звуки врочистого гімну раптом затихають, завмирають і ми виявляємося у світі весни, відчуваємо легеню, тільки-но помітний її подих, ніжний дотик вітерцю, ледве вловимий белькіт листя, що розпустилося, таємничий шелест лісу, що прокидається, - так, ми все це чуємо так явно, начебто відразу перенеслися в чарівний мир природи, що пробуджується від зимового сну. А весна-те - чарівниця! У її особі автор бачить свою Кармен. От вона, чарівна, загадкова, з гітарою й бубном. І ми чуємо гімн любові й весні. А «звучання» вірша триває. Рідний край Кармен - «співучий», «тиша бездиханна», голос - «низький і дивний».

Тепер звернемося до інших художніх особливостей вірша. По-перше, епітети автор підбирає самі незвичайні: доля - «дика, чорна», принадність - «здичавіла», мрія - «неуступна», день - «беззахідний», «пекучий». Порівняння вражають своєю образністю: улюблена - «відзвук забутого гімну», її принадність - «як гітара, як бубон Весни...»

Є одна цікава деталь, що у добутку не можна не помітити. Це «безглагольность». Так, дійсно, дії тут мало. Образності автор досягає за допомогою іменників, і підбор їх чудовий: «відзвук», «долі», «сон», «трепет», «белькіт», «сни», «принадність», «у душах», «змеею», «рай»...

До творчих удач Блоку можна віднести й повтори: «синій, синій», «співучий, співучий» і вживання старослов'янізмів: «дивно», «блаженних», «куща». Це надає особливу врочистість віршу

Синтаксична сторона добутку не відрізняється особливою складністю, пропозиції в основному прості по конструкції, але насичені різними мовними оборотами, що надають пропозиціям особливу виразність:

И приходиш ти в думах і мріях,

Як цариця блаженних часів,

З головою, що потопає в розах...

У любовній ліриці Блоку є одна особливість. Любов у його віршах завжди становить щось незмірно більше, ніж «щастя або нещастя», «гріх або чеснота», любов знаходить таке величезне значення саме тому, що вона розсовує межі внутрішнього миру й разом з нею в людини виникає реальне почуття «єдності з миром», те почуття, у якому тоне все інше, як у тім потужному й життєдайному потоці, де він знаходить відновлення й безсмертя

От чому з таким жагучим нетерпінням поет чекав свій «чудовий сон», свою «весну», оспівану у вірші «Ти - як відзвук забутого гімну...»