Вл. А. Луків. Французька література (XVII століття — рубіж XVIII століття) Оргон (персонаж комедії Ж. Б. Мольера «Тартюф»)

Вл. А. Луків. Французька література (XVII століття - рубіж XVIII століття)
Оргон (персонаж комедії Ж. Б. Мольера «Тартюф»)

Оргон (персонаж комедії Ж. Б. Мольера «Тартюф»)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - що привело його й всю його сім'ю до катастрофи.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - оттеняли б справді чесної людини, який я йому протиставляю», тобто Оргона. Цю роль він писав для себе, а, по спогадах одного із сучасників (опубл. в 1740 р. Монвалем), «...Мольер завжди брав собі самі довгі й самі важкі ролі...» Дійсно, роль Оргона майже на сто рядків більше ролі Тартюфа й охоплює всі п'ять дій комедії. З тих же спогадів відновлюється портрет Мольера, що дозволяє представити зовнішній вигляд Оргона: «Мольер не був ні занадто товстий, ні занадто сухорлявий. Росту він був скоріше високого, чим низького, поставу мав шляхетну, хода гарну. Він ходив повільно й мав дуже серйозний вид. У нього був товстий ніс, великий рот, м'ясисті губи, смаглявий колір особи, чорні й густі брови; і різні рухи, які він їм повідомляв, робили його особу вкрай комічним. (...) Природа, така щедра до нього відносно дарувань духовних, відмовила йому у фізичних даних, які настільки необхідні в театрі, особливо трагічному акторові. Глухий голос, тверді інтонації, квапливість мовлення, що надмірно убистряла його декламацію, робили його щодо цього значно нижче акторів Бургундського готелю. Він здраво оцінив себе й обмежив себе жанром, у якому ці недоліки були більше терпимі. Йому навіть коштувало багато праці перебороти їх, щоб домогтися успіху. Він позбувся від квапливості, настільки ворожої правильної артикуляції, лише за допомогою постійних зусиль, що породили в нього свого роду гикавку, що він зберіг до самої смерті й з якої він умів покористуватися в деяких випадках. Щоб різноманітити свої інтонації, він перший увів у звичай деякі незвичайні мовні відтінки, за які його спочатку обвинувачували в деякій афектації, але до яких згодом звикли». Там же відзначений успіх Мольера в «високій комедії», у тому числі й у ролі Оргона: «Своїм правдивим зображенням почуттів, розумінням виражень і всіх тонкостей мистецтва він так захоплював глядачів, що вони більше не відрізняли зображеного їм персонажа ролі від її актора, що грав,». В 1664 р., коли відбулася прем'єра першої редакції «Тартюфа») Мольеру було 42 року, в 1669 р. (третя редакція) - 47 років. Такий же, мабуть, вік Оргона (чималий для французів XVII століття: так актор Дюкруази, що першим зіграв Тартюфа в третій редакції комедії, в 1680 р., коли трупу Мольера включали в трупу Комеди Франсез, довелося доводити, «що він у такому ж ступені в стані грати на сцені, як колись, оскільки він цілком здоровий і досяг усього сорока шести років...»).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - війни аристократів проти самодержавної влади короля - від прем'єри першої редакції «Тартюфа»), порятунок до нього приходить від короля (Людовика XIV), що був присутнім у залі на прем'єрі, і т.д. У той же час ім'я Оргона - штучне, що вказує на узагальнення, що втримується в цьому образі, абстрагування від конкретного життя французького суспільства 1660- х років. Образ Оргона, як і Тартюфа, покликаний розкрити протиріччя між видимістю й справжньою сутністю людей. Його ім'я викликає асоціацію із французьким словом orgueil (стара форма, відома з XI століття, - orgoill) - «гордість, гордовитість, пиха». Оргон зовні дійсно пихатий і самовпевнений. Але його істота, його характер полягає в довірливості, що робить його беззахисним перед лицемірством. Подібно тому, як Журден в «Міщанині у дворянстві» наївно й зворушливо прагне до знань, Оргон охоплений прагненням до доброчесного, благочестивого життя. Мати з дитинства повторювала йому прописні істини, у які вірила сама. Оргон, проте, прожив цілком земне життя: рано женившись і ставши батьком двох дітей - Дамиса й Мариани, він жениться вдруге - на ельмире, що годиться йому в дочці (цю роль Мольер написав для своєї дружини Арманди Бежар, що була моложе його на 20 років або ще більше: народилася в 1642 або 1645 р.). У будинку все полно веселощів, усе в русі, молоді охоплені любов'ю, не стануть приховувати вони й ненависті, у будинку немає ніякої манірності, що змушує пані Пернель покинути його. У будинку живе шурин Оргона Клеант - втілення розуму, найнята в служниці жвава, смілива й весела Доріна - втілення народного здорового глузду. Без сумніву, він любить дітей Дамиса й Мариану, свою молоду дружину ельмиру. Він вірний королеві, але в ім'я дружби з Аргасом (внесценический персонаж) бере на збереження документи фрондерів і зберігає їх кілька років у себе в будинку. У всім цьому, як у дзеркалі, бачиться дуже непогана людина, не тиран, не ханжа. Але думка про більше благочестиве життя, що вселяється з дитинства матір'ю, приводить його в церкву, де Оргон бачить Тартюфа: «Ах, якщо б так, як мені, його довелося вам зустріти, / Ви не могли б його любов'ю не відзначити! / Він у церкву приходив вседневно, тихнув, смирний, / Молився біля мене й не вставав з колін. / (...) Коли я виходив, він поспішав до входу, / Щоб своеручно мені подати святу воду. / Довідавшись, хто він такий, що він усього позбавлений, / Я став його який- чим дарувати; але каждократно / Мене він благав частку взяти назад» (Акт I, явл. 6; пров. М. Лозинского). Оргон буквально закохується в Тартюфа, той впливає на нього воістину гіпнотично, Оргон бачить і чує тільки його, він стає зовсім іншою людиною: «Я став зовсім іншим від цих з ним бесід: / Відтепер у мене прихильностей ні, / И я вже нічим не дорожу на світі; / Нехай у мене вмруть брат, мати, дружина й діти, / Я цим засмучуся от стільки, їй- же- їй!» (Акт I, явл. 6). Саме таким він входить у комедію.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Tartuffe?» - «Ну, а Тартюф?» - четирежди запитує він. Він не чує ні слова про ельмире. Доріна розповідає про те, що Тартюф неабияк поїв, поспав і випив провина. «Le pauvre homme!» - «Ах, бедний!», - четирежди викликує Оргон (Акт I, явл. 5). Отже, він і про Тартюфа не чує нічого, живучи у світі подань про нього, що виникли коли- те в церкві. Воістину він загіпнотизований!

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - homme... uисточник: Література Західної Європи 17 століття - мниму провину сімейства, Оргон передає йому дарчу на всі фамільні маєтки.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - роду один з перших експериментів у літературі. Підсумок сцени труднопредсказуем. Тартюф тут всесильний. ельмира, щоб його викрити, сама змушена прибігати до лицемірства, підкоряючись нав'язаним їм умовам. Але ще істотніше загипнотизированность Оргона. Коли ельмира попередньо запитувала, що б він сказав, увидя й услиша все сам, Оргон відповідав: «Тоді б я сказав... сказав... Так нічого, / Все це вигадки» (Акт IV, явл. 3). Звільнення Оргона від влади Тартюфа відбувається в той час, коли він сидить під столом, і приховано від глядача. «От, я вам доповім, мерзотник знаменитий! / Опам'ятатися не можу. Я прямо як убитий», - перші слова нового Оргона (Акт IV, явл. 6)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - який виставляє сім'ю з будинку, привласненого Тартюфом на підставі дарчої Оргона, розставляє всі крапки над i: лицемір скинув маску. Валер, від якого так хотів позбутися Оргон, бажаючи видати його кохану Мариану за Тартюфа, попереджає Оргона про ще більшу небезпеку: Тартюф використовував папери Аргаса, передані йому на збереження довірливим Оргоном, для його компрометування в очах короля, і тепер тільки втеча може допомогти Оргону врятувати життя. Доля персонажа здобуває трагічні риси. Пильний Тартюф попереджає втечу Оргона, і тільки несподівана заява офіцера про те, що за наказом короля він повинен заарештувати не Оргона, а Тартюфа, підлі справи якого давно відомі монархові, приводить до щасливої розв'язки (хоча король виступає в комедії як deus ex machi