Вл. А. Луків. Закордонна література. Практикум. Тезаурусний підхід до вивчення культури й літератури

Вл. А. Луків. Закордонна література. Практикум
Тезаурусний підхід до вивчення культури й літератури

Тезаурусний підхід до вивчення культури й літератури

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - в останні роки.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - позволяющий людині й обчислювальній машині в ній орієнтуватися. Це значення покладене в основу характеристики тезауруса в культурологии.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - - це систематизований звід подань про ту частину світової культури, що може освоїти суб'єкт, і об'єднуюча їх на образній основі суб'єктивна картина миру.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - у своє, займаючи в структурі тезауруса місце частки. Все нове, для того щоб зайняти певне місце в тезаурусі, повинне бути тією чи іншою мірою освоєне (буквально: зроблено своїм).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - модель психічного апарата дозволяє за аналогією намітити модель тезауруса. У ньому фундаментом виявляється Неусвідомлене - як аналог Несвідомого. Цензура, або «інстанція», що, по Фрейдові, не дозволяє змісту Несвідомого потрапити в систему Предсознание- Свідомість (по «першій топіці», сформульованої Фрейдом у його ранніх роботах) майже прозора, тому немає труднощів при перекладі Неусвідомленого у форму Усвідомленого. Неусвідомлене при цьому виступає і як коли- те що усвідомлювалося, але не представлене в актуальному полі Свідомості, і як ніколи що не усвідомлюється (преднатальний період, по Грофу, перші роки життя людини й т.д.).

Аналогом потягів, що грають таку важливу роль у Фрейда для розкриття «динаміки» і «економіки» психічних процесів, у тезаурусі виявляються переваги й очікування (все нове проходить через цю призму). Переваги припускають вибір з декількох варіантів (просторова характеристика), очікування пов'язані з минулим досвідом (временнaя характеристика). Очевидно, при проходженні нової інформації крізь «призму» переваг і очікувань діють закони аналогії (зближення по подібності) і асоціації (зближення по суміжності), чому в літературі відповідають метафора й метонімія.

Навчання Фрейда дає ще одну підказку: тезаурус повинен мати «топіку», тобто структуру різних зон. Може бути вибудувана семиступенчатая «піраміда тезауруса», де з кожним щаблем, починаючи знизу й рухаючись нагору, зв'язується певне коло найбільш фундаментальних проблем, які вирішує людина протягом життя:

- 1-1- я щабель: проблеми виживання;

- 2-2- я щабель: проблеми поширення, народження дітей, сім'ї, сексу;

- 3-3- я щабель: проблеми влади, ієрархічної організації суспільства;

- 4-4- я щабель: проблеми комунікації на рівні почуттів (любов, дружба, ненависть, заздрість і т.д.);

- 5-5- я щабель: проблеми комунікації на рівні діалогу, висловлення, листа й т.д.;

- 6-6- я щабель: проблеми теоретичного осмислення дійсності;

- 7-7- я щабель: проблеми віри, інтуїції, ідеалу, сверхсознания.

Відповідно до християнської традиції перші три щаблі асоціюються з «низом», чотири щаблі над ними - з «верхи». Вищі щаблі рідко усвідомлюються. Це пояснює, чому в літературі, що представляє собою результат цілком усвідомленої діяльності й, що втілює в слові переваги й очікування усе більше расширяющейся читацької маси, таке величезне місце займають проблеми виживання, життя й смерті, самогубства, насильства, війни, жорстокості (що знайшло відбиття в жанрі трагедії, популярнейшем у стародавніх греків, у жанрах детектива, хоррора - літератури жахів, трилера, популярнейших у масовій культурі ХХ століття й т.д.). Ледве менш популярні проблеми другого щабля. Література, що відбиває проблематику вищих щаблів «піраміди тезауруса», неминуче орієнтована на «присвячених», на духовну еліту суспільства, але саме ця література, що володіє потужним впливом, що виховує, розвиваючі духовні устремління людини, насамперед стає класикою - і тим самим основним предметом вивчення історії літератури як наукової дисципліни. Але при цьому класика майже завжди звертається й до матеріалу нижніх щаблів «піраміди тезауруса» (як в «едипе- царі» Софокла, «Гамлеті» Шекспіра, «У пошуках втраченого часу» Пруста), інакше духовно орієнтованій літературі загрожує доля залишитися літературою таємних навчань, езотерической (для вузького кола присвячених).

Тезаурусний підхід дозволяє виділити два основних типи читання літературних творів: неусвідомлена интериоризация, коли образ дійсності, зафіксований мистецтвом, переноситься усередину й розглядається як частина самої дійсності, і усвідомлена интериоризация, коли у свідомості не відбувається ідентифікації літературного образа з дійсністю й виникає виразне подання про те, як, якими засобами досягається ефект реальності нереального (умовного) художнього матеріалу. Другий тип, що вважається вищим, виробляється в результаті оволодіння навичками аналізу текстів, знання історії світової культури, історії літератури, що дозволяє проводити численні культурні аналогії. Однак істотно важливо зберегти при цьому й перший тип читання, тому що вплив мистецтва пов'язане із суггестивностью - зміною стану свідомості, відключенням або ослабленням критичного елемента сприйняття дійсності.

Як можна помітити, тезаурусний підхід, принаймні по одному параметрі, прямо протилежний историко- теоретичному підходу в літературознавстві. Якщо останній вимагає розглядати всі літературні явища без вилучення в максимально широкому культурному контексті, то перший, навпроти, шукає сформовані в суб'єкта стійкі культурні орієнтири, які організують структуру тезауруса.

Историко- теоретичний підхід передвіщав зі своєю появою постмодерністську модель наукового знання, у якій зникала різниця між центром і периферією культури.

Тезаурусний підхід, маючи при своєму оформленні певне відношення до феноменології е. Гуссерля й лінгвістичної філософії Л. Витгенштейна, до психоаналізу З. Фрейда й аналітичної психології К. Г. Юнга (а ці джерела не далекі постмодернізму), проте велика увага обертає на виділення центра тезауруса, визначення його більше деталізованої структури, що припускає наявність різних по ступені значимості шарів і т.д.

Тезаурусний підхід дозволяє науково пояснити, чому в Росії зложилася традиція, зафіксована у вузівських навчальних програмах, під закордонною (всесвітньої) літературою мати на увазі майже винятково літературу Європи, а з європейських літератур зупинятися тільки на трьох - англійської, французької, німецької, лише іноді залучаючи матеріал з італійської, іспанської, норвезької й деякої іншої літератур. До європейських літератур додається література США. Згадування про літератури Азії й Латинської Америки одиничні, а Африка й Австралія, по суті, взагалі не розглядаються. Тезаурология пояснює: вивчати треба насамперед той матеріал, що ввійшов у російський культурний тезаурус, освоєний нашими співвітчизниками. Розширення тезауруса можливо, але до відомих меж, на основі культурної традиції. Саме такий, показаної з російської точки зору, з'являється історія літератури в даному навчальному посібнику.