Вулф Вірджинія — біографія
Вулф ВірджиніяВірджинія Вулф
Вірджинія Вулф (1882-1941) стрімко й упевнено ввійшла в літературу
модернізму як визнаний її глава й теоретик, що зробив два важливих відкриття:
використовувала поняття "модерн" для позначення нового характеру літератури,
займалася шифровкою цього поняття у своєї ессеистике й романній творчості, а
також проголосила "російську точку зору" і російську літературу органічною частиною
світового духу й інтелектуальної діяльності людства. Вона принесла в
англійський модернізм особливий інтелектуальний аромат, пов'язаний із групою
Історія письменницької кар'єри В. Вулф від її перших, традиційних по манері листа
романів "Велика подорож" (1915) і "Ніч і день" до останнього,
модерністського "Між актами" (1941), її самогубство - теж своєрідна
літопис розвитку модернізму з його новаціями й художніми завоюваннями,
прагненням до синтезу мистецтв і суперечливою діалектикою. Любов до
спогляданню прекрасних предметів, особливо творів мистецтва, живопису
наклала відбиток на техніку В. Вулф. Процес мислення, потік думок
естетизирован, його властиво не можна назвати потоком, тому що потік
нероздільний і не перериваємо, у той час як внутрішній мир, індивідуальне
свідомість її героїв або героїнь легко членується на атоми вражень. Романи
"Миссис Деллоуей" (1925), "До маяка" (1927), "Хвилі" 0931), "Орландо" (1928), "Роки"
(1937) і "Між актами" у різному ступені відбивають зрілість використовуваної нею
техніки. Кожний "з романів Вулф показує невелику групу людей, життєвий досвід яких досить обмежений, але головна увага приділена характеру головної героїні
(миссис Деллоуей, миссис Ремзей) - натури неординарної, але по-своєму нещасної в
життя, хоча зовні все гаразд. У кожному випадку роман представляє
собою своєрідне блукання по глибинах людської свідомості, по потаєним
куточкам душі, які відкриваються героєві в ході асоціативного мислення й
спогадів
Вірджинія Вулф, згадує Леонард Вулф, писала оповідання увесь час. Якщо яке-
нибудь подія або враження залучали її увагу, вона звичайно записувала їх.
Потім не раз верталася до накидань, і так народжувалося оповідання. Але через
упередженого відношення до власної праці вона по більшій частині вважала, що
ці невеликі штучки ще не готові, що їм самий час полежати, чекаючи
своєї години, у ящику письмового стола
ПРО найвищою мірою вимогливому відношенні до своєї творчості говорять і
оповідання, тематично й сюжетно пов'язані з романом "Миссис Деллоуей",- "Нове
плаття", "Разом і порізно", "Люби ближнього свого", "Предки": на їхніх сторінках не раз
миготять головні герої цього роману
Другий період творчості Вірджинії Вульф ставиться до середини 20-х років і
включає романи "Миссис Деллоуей" ("Mrs. Dalloway", 1925) і "До маяка" ("Те the
Lighthouse", 1927), що є вершиною творчості Вулф.
Роман "Миссис Деллоуей" Вулф створювала з орієнтацією на Джойса, захоплена
замислимо відтворення життя в дусі "Улисса".
У третій етап творчості (1928-1941) були створені "Орландо" ("Оrlando", 1928),
"Хвилі" ("Тhe Waves", 1931), "Роки" ("Тhe Yеars", 1937) і "Між актами" ("Веtween the
Acts", 1941).
Приклад імпресіоністичної техніки листа, сполучений із психологічним
дослідженням декількох потоків думок,- роман "Хвилі" . Кожного щабля
еволюції свідомості від дитинства до старості відповідає певна форма
вираження: більше образними й виражена лексично обмеженими засобами
характерна для дитячого сприйняття дійсності, більше ускладнена - для
дорослого. Кожного щабля проникнення в глиб людської свідомості й
духовного бачення відповідає картина морячи
Вірджинія Вулф високо цінувала почуття дружби й часто бувала щиро захоплена
своїми подругами. З останньої з них, Вікторією Секвилл-Уестт, вона продружила
двадцять років, написала їй безліч прекрасних проникливих листів, присвятила
чудовий роман-фантазію "Орландо" , дія якого відбувається
паралельно в трьох століттях, - це тонкий і поетичний роман про любов і перевтілення
душ, фантасмагорична біографія, де життя ефемерного головного героя,
становящегося те чоловіком, то жінкою, триває протягом трьох століть
Ми знайомимося із творами Вірджинії Вулф через шістдесят із зайвим років
після їхнього створення. Відстрочка чимала, і вона, у значній мірі, визначає
особливості нашого сьогоднішнього їхнього сприйняття. Навряд чи на результаті XX століття вони
уразять читача естетической новизною, експериментальним духом. Після того як
у наш літературний побут увійшла проза Фолкнера, Томаса Вулфа, Набокова,
внутрішній монолог Вірджинії Вулф, що переходить в "потік свідомості", витончена
гра згодом, неканонічне звертання із традиційною поетикою - всі її
знахідки, що вражали сучасників, здаються тепер природними
Експериментальна проза Вірджинії Вулф - частина класичної спадщини
літератури XX століття. Письменниця, що настільки багато думала про традицію, сама зробила
чимало для створення традиції сучасного психологічного листа. Творчо
розвивши, перетворивши, осмисливши, видозмінивши художні завіти Лоренса
Стерна, Джейн Остен, Марселя Пруста, Джеймса Джойса, вона дала письменникам,
шедшим за нею, цілий арсенал прийомів, а головне - кут бачення, без яких
неможливо представити зображення психологічного й морального вигляду
людини в закордонній прозі XX сторіччя
