Художня своєрідність роману «Майстер і маргарита»
Твір по літературі: Художня своєрідність роману «Майстер і маргарита»
У роману М. А. Булгакова "Майстер і Маргарита" складна доля. Добуток, закінчений наприкінці тридцятих років, не було опубліковано при житті автора й уперше побачило світло в середині шістдесятих років. Сам Михайло Булгаков уважав цей роман головною книгою свого життя, підсумковим добутком, і, як згадувала його дружина, перед смертю говорив: "Що я міг написати після "Майстра"?"
"Майстер і Маргарита" - подвійний роман. Він складається з роману Майстра про Понтія Пілаті й роману про долю самого Майстра. Легендарний бурлака Иешуа, прокуратор Іудеї Понтію Пілат і ще більш фантастичний Воланд зі своєї звитої, а поруч - місцеві обивателі тридцятих років нинішнього сторіччя. Обидва сюжети формально з'єднує лише фігура Майстра, однак, як мені представляється, зміст співвідношення набагато глибше. Роман Булгакова про споконвічну боротьбу добра й зла. Це добуток, присвячений не долі певної людини, сім'ї або навіть групи людей, якось між собою зв'язаних, - він розглядає долі всього людства в його історичному розвитку. Часовий інтервал майже у два тисячоріччя, що розділяє дія роману про Ісус і Пілата й роману про Майстра, лише підкреслює, що проблеми добра й зла, волі духу людини, відносини його із суспільством - це вічні, неминущі проблеми, актуальні для людини кожної епохи
От чому чимало загального є, на мій погляд, у самих долях Иешуа й Майстри. У часи кесарів Августа й Ти-Берия в мир прийшла людина, що відкрила людям якусь парфумів - ную істину. Сучасники ж залишилися здебільшого глухі до його навчання. Його учень Левий Матвій говорив: "...звалиться старий храм і зійде новий..." - у буквальному значенні, хоча Иешуа говорив у переносному. Він був страчений, і в страті його були безпосередньо винні духовні й цивільні влади імперії. Така коротенько історія Иешуа.
А от доля Майстра. Він задається метою написати роман, "відновити правду про навчання, життя й смерть Иешуа", він хоче "заново нагадати людям про ту проповідь добра й любові, з якої прийшов у мир великий проповідник". Але люди відтоді не змінилися. Це помічає й Волан буд. "Ну що ж, - задумливо відгукнувся той, - вони - люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було... Людство любить гроші, із чого б ті не були зроблені, із чи шкіри, із чи паперу, із бронзи або золота". Але й зараз, як і тоді, люди не хочуть чути цієї правди, а Майстра осягає доля якщо й не настільки трагічна, як Иешуа, те, у всякому разі, подібна їй. Обох героїв поєднує прихильність до правди, готовність перетерпіти великі страждання в ім'я її.
У чому вона, ця правда? Давно замічено, що булгаковський Иешуа - це художнє осмислення євангельського образа Ісуса Христа. Справа, зрозуміло, не в тім, наскільки точно передає письменник деталі євангельської легенди, він найчастіше свідомо відступає від її. При цьому його герой залишається носієм вищої філолофсько-релігійної істини
По суті справи, роман Булгакова - це роман про справжню й мниму силу людини, про волю його духу. От і всесильний, здавалося б, необмеженою владою наділений Понтій Пілат, монотонно ведучий допит, зненацька почуває силу, що коштує за нашим філософом, силу істини, що вимовляється їм. І це викликає в прокуратора мимовільна повага. Поки Иешуа проповідує, що всі люди добрі, Пілат схильний поблажливо дивитися на це нешкідливе дивацтво, але от філософ торкнувся верховної влади й заявив, що настане час, коли влади кесарів не буде над людьми, і відразу Пілата простромлює гострий страх, що він довірчо розмовляє з державним злочинцем
Всесильний прокуратор відразу виявляється у владі страху, остаточно втрачає залишки гордого достоїнства й спокою. Зриваючись на лемент, Пілат як би намагається переконати, заспокоїти самого себе, зберегти звичну рівновагу. Для нього один захист, одне заспокоєння - не вірити в кінцевий період справедливості, в істину. У противному випадку Пілатові довелося б визнати крах всього свого життя, тому що він давно привчив себе думати, що його єдиний борг на землі - славити кесаря, не оглядаючись у минуле, не думати про майбутнє. Віра в прийдешнє торжество справедливості підриває цей короткий розрахунок. Доводиться все-таки визнати, що хоробрий воїн, розумний політик, людина, що володіє нечуваною владою в скореному Ершалаиме, схильний до ганебної малодушності. Иешуа залишається незалежним, він вірний своїй правді й перед особою вищої влади, і перед особою болісної смерті на хресті. Пілат же спочатку боїться перед тінню кесаря, побоюючись доносу, боячись погубити свою кар'єру, потім боїться перед самим Иешуа, коливається, бажаючи й не вирішуючись його врятувати. Зрештою, усвідомлюючи, що вчиняє жахливий злочин проти совісті, він погоджується стратити Иешуа.
Ні, Пілат у Булгакова, як мені здається, зовсім не показаний класичним лиходієм. Прокуратор не хоче зла Иешуа, до жорстокості й соціальної несправедливості привела його боягузтво. Це, однак, ні в якій мері не виправдує вчинок Понтія Пілата, і Булгаков засуджує його без пощади й полегкості. Саме страх робить непоганих, недурних і особисто хоробрих людей сліпим знаряддям злої волі. Боягузтво - це крайнє вираження внутрішньої підпорядкованості, несвободи духу, залежності людини. Вона особливо небезпечна ще й тим, що, раз упокорившись із нею, людина вже не в силах від її відскіпатися. Таким чином, могутній прокуратор перетворюється в жалюгідну, безвладну істоту. Зате бурлака філософ міцний своєю наївною вірою в добро, що не можуть відняти в нього ні страх покарання, ні видовище загальної несправедливості. В образі Иешуа Булгаков втілив ідею добра й незмінної віри. Незважаючи ні на що, Иешуа продовжує вірити в те, що злих, поганих людей немає на світі. Він і вмирає на хресті із цією вірою
Здавалося б, навчання Иешуа занадто наївно, занадто ідеально, щоб бути життєвим. Адже й урятувати хоча б свою-те власне життя, переконавши Понтія Пілата, готового його вислухати, героєві не вдається
чиЗначить це, що сама віра в добро безнадійно скомпрометована в булгаковському романі? Думаю, це не так. Адже не випадково ж навчання Иешуа, його життя й смерть, через багато сторіч залучають Майстра, якого теж відрізняє вірність переконанням. Подібно бурлаці з Гамелеи, Майстер чуйно відгукується на людські страждання, біль
Однак йому важко повірити в те, що всяка людина добра й треба забувати людям будь-яку образу, ідея всепрощення далека Майстрові: він теж вірить у добро, але він знає й те, що перемога добра можлива тільки в боротьбі зі злом
Поки справедливість не прийшла, поки не настав її строк, що утомився й побитого життям Майстра підтримує лише одне - віра у важливість своєї праці, у його необхідність, любов до Маргарити. Маргарита пішла на угоду з дияволом заради Майстра. Диявол захоплюється нею, її любов'ю. Він отпра вив Майстра й Маргариту на спочинок. Саме така доля й у роману Булгакова
Переборовши незліченні заборони, він пережив свого творця й дійшов до читача. Перечитуючи сьогодні "Майстра й Маргариту", ми заново замислюємося над проблемами, які, видимо, ніколи не втратять своєї актуальності. Не втратять тому, що, поки існує людина, йому неминуче доводиться робити у своєму житті вибір між добром і злом, між істиною й обманом
