Який я бачу Росію в майбутньому? 10 клас Твору на вільну тему

Який я бачу Росію в майбутньому?
Росія в майбутньому - це майже таке ж складне питання, як «Що таке андронний коллайдер двома словами?». Росія в майбутньому непередбачена, особливо з огляду на, якими темпами зараз розвивається наша економіка. Росія в майбутньому - держава із мрячними границями, судячи з нинішніх відносин з найближчими сусідами й колись країнами-союзниками. Росія в майбутньому взагалі не існує, якщо вірити пророкуванням геологів і фільму «2012». Але все-таки давайте уявимо собі Росію в майбутньому...

Варіант розвитку перший - американізований. Я відкриваю вікно, і ніжний, ні із чим не порівнянний

Запах гамбургерів проникає в кожний куточок моєї кімнати. З кухні доноситься голос мами: «Травень бейби, ти встала?» Сонно посміхаючись новому ранку, ліниво розтягуючи слова, я відповідаю: «Йес» і спускаюся в кухню. На сніданок у нас, звичайно ж, улюблена картопля фри з кетчупом. «Ммм...мазе, це просто фантастик» - я не можу сховати замилування, тому що сьогодні скоринка вийшла ще зажаристее, а пряності підібрані з особливим изиском. «Сенк ю» - бентежиться мама й нагадує мені, що пора б відправитися в юнивесити. Стади все також непривабливо для молодих розумів, як і в сьогоденні, а тичез всі настільки ж причепливі до невиконаних лессонз. Нічого нового або, як скаже вам будь-який підліток у майбутньому, «нафинг нью». А після навчання нас чекають патиз, френдз і звичайно бойз особливим списком для дівчинок і гелз для хлопчиків. Може бути ввечері подзвонить бабуся й тихим старушечьим голосом запитає: «Як справи?» Я відповім: «Вери найс», на що вона попросить не забувати, хоча б заради її, що я живу в Росії, а не в Раше. Я, звичайно, пообіцяю, цмокну її в трубку, а вночі того ж дня, спілкуючись із ким-небудь в Інтернеті, я почну свій лист словами «Ро...», потім, небагато подумавши, зітру «про» і продовжу «...аша - фореве». Прости, гренни. Можливо, я злегка перебільшую. Добре-Добре, я сильно перебільшую, якщо не сказати надзвичайно сильно, але факт залишається фактом. Серед коробящих слух (поки ще) слів у цій замальовці, зустрічаються й досить відомі, не чи правда? Згадати хоча б передачу «Наша Раша», або те ж «сенк ю» - в інших варіаціях «сенкс» - яке майже повністю замінило в молоді стандартне «спасибі», як, втім, і сорри/вибач, ганьби/привіт, бай/поки, а також безліч подібних пар. Мова не повинен бути заиндевелим, згодна, тому я повністю підтримую людей, які говорять про необхідність запозичень. Нерозумно защіпатися у своєму світі й тихесенько існувати там - це однаково, що їздити на оленях, коли в усі навколо вже переселили на автомобілі. Але запозичення повинні не псувати мову, а збагачувати. У нас, на жаль, виходить навпаки. Але ж саме мова головна інтегруюча сила народу. Якщо ми не будемо берегти мову, то через пару десятків років умчимося на «океях» і «гудбаях» прямо в лабети американському уряду. Не в буквальному значенні, зрозуміло, але втрата мови й, як наслідок, втрата культури залишить нам тільки культурна спадщина й нічого більше, тоді як повсюдна вестернизация дозволить заходу знайти колосальний вплив над нашою країною. І над нашими розумами, якщо хочете. Які поки ще є, якщо вже вони спливають за кордон, цитуючи прем'єр-міністра В. В.Путіна

Варіант другий - войовничий. Я відкриваю вікно, і терпкий захід гару б'є мені в особу. «Мамів, хто там знову?» - кричу на всіх можливих децибелах, тому що шум за вікном забиває навіть власний голос. «Здається Грузія! Або Україна!» - кричить мені у відповідь на таких же децибелах мама. - «Іди снідати! Зараз у тата запитаю - він по кольорі ракет визначає». Я спускаюся до стола й починаю повільно пережовувати вчорашній омлет в усвідомленні того, що зайнятися однаково буде нема чим. У зв'язку з воєнним станом у країні всі школи, університети, дитячі садки - а вуж тим більше (про Боже, як я без вас проживу, мої рідні?!) клуби - закриті, так що з розваг залишилися тільки зустрічі із друзями, та й ті щоб улаштувати, потрібно попотеть. От уже кілька років Росія веде війну, що не припиняється, з усіма підряд: у список «недоброзичливців» входять як ніколи сусіди Білорусія, Україна, Грузія, Абхазія, так і відразу що люто підключилися до сутички за багаті природні ресурси США, Франція й Китай. Благо в нас сильна країна - і не тільки в плані народного духу, але й у плані можливості забезпечувати собі гідне існування в будь-яких умовах досить довгий час. Вдобавок нападаючі на нас держави воюють ще й між собою, не в силах розстатися хоч із одним ласим шматочком в особі територій Російської Федерації - це виснажує їхні сили й дає перепочинку нам. Шум за вікном на час ущухає, і я знаю, що пари годин можна буде навіть співати в голос. Співати й чути себе, представляєте? Дивно. «Мамів, я до Аленке! У караоке поспіваємо!» - кидаю я, надягаючи на ходу куртку. «Каску надягни!» - запобігливо зауважує вона. «Можеш не кричати - я повільно розвожу руки в сторони - Послухай, тиша...» Вона посміхається й киває. «Надягну, не турбуйся!» - я цілу її, вистачаю каску й зникаю за дверима. Що-Що? Говорите, не буде ніколи такого? І мені б хотілося сподіватися, але, дивлячись на ухудшающиеся тепер навіть не з кожним місяцем, а, мабуть, з кожним днем відносини Росії із сусідськими країнами, цей варіант зовсім не здається абсурдним. Газ, нафта та інші блага природи - а якщо бути точніше й честнее, грошові вирахування цих благ - зробили із братніх держав затятих супротивників один одного. Але ж Росія в оточенні країн, що входили ніколи в склад СРСР могла б являти собою настільки потужну державу, що не було б змісту боятися нікого, крім самих себе. Колись так і було. Колись саме Росія, Грузія, Україна, Білорусія й иже з ними, виражаючись дитячою мовою, «дружили проти всього іншого миру», воювали - якщо була необхідність, а вона, як нам пам'ятається, була - проти всіх і «за своїх», коли своїми ще були саме ці країни, а не... Втім, це вам і без мене відомо (див. варіант перший).

Варіант третій - сумний. Тут я не відкриваю вікно, нічого не вдихаю й нікуди не йду. Чому? Тому що це варіант, у якому Росії просто немає. Не існує. І як тільки збільшуються застереження про прийдешній апокаліпсис - це одна із причин. Розвинені країни й Росія в тому числі, так довго й завзято стремившаяся до цього статусу, у гонці озброєнь, промислового оснащення й видобутку природних копалин геть-чисто забули про природу, про те, будемо говорити, істоті, що їм все це надало. Чи давно заговорили про те, що при колишніх темпах життя головних країн-добувачів через десяток років природа просто позбудеться від нас із вами, як від небажаного елемента, як від паразита мешающего їй жити? Вірно, недавно. А відомо це було вже давно. Але відмовитися від мільйонів, одержуваних за транспортування природних багатств - це значить відмовитися від своєрідного лідерства на світовій арені. Так як же можна? «Росія - щедра душа» - заявляє нам реклама шоколаду. А влади це тільки підтверджують, дозволяючи закопувати «іноземні» токсичні відходи в землі на незаселених територіях РФ. Хіба хтось ще здатний на такі дурості? Ні, всі вже давно перемкнулися на політику екологічно безпечного виробництва й мінімізації відхідного виробництва. А Росія все не може упокоритися із втратами, які прийде понести в цьому випадку. Розумом Росію не зрозуміти - як же вірно замічено, шановний Федір Іванович. Звичайно, щось робиться й у нас - не заперечую. Але багато чого з того, що варто було б зробити в рамках так званої екологічної політики в першу чергу, відкладається на невизначений строк - от про що я говорю. Побоювання геологів і пророкування Майя підштовхнули всі країни до ще одного кроку на шляху до порятунку природи й себе як невід'ємної її частини: зовсім недавно главами багатьох держав була підписана кліматична доктрина (її, на щастя, підписав і Д. А.Медведєв), що дозволить полегшити навантаження на Землю й уникнути - у всякому разі, на перших парах - глобального потепління й руйнування геологічних плит, того жаху, що ладять учені вкупі з древніми індіанцями. А так, у цьому майбутньому не буде ні мене, ні вас, ні бабусі з її вічними телефонними дзвінками - такими настирливими часом, але все-таки такими ніжними й необхідними. Залишиться хіба що купка особливо адаптованих до критичних умов середовища жителів планети, яким має бути після всіх змін вибудувати нову цивілізацію. І не факт, що серед цих людей буде хоч одна російська людина. Не факт