Житель півночі И. — біографія

Житель півночі Й.Житель півночі Ігор Васильович
Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев) народився 4 (16) травня 1887 р. в
Петербурзі. Батько його, Василь Петрович, - військовий інженер (виходець із
"володимирських міщан"), що дослужився до штабс-капітана, умер в 1904 г.
сорока чотирьох років. Мати походила з відомого дворянського роду
Шеншиних, до яким належав і А. А. Фет ( 1820-1892), нитки споріднення
зв'язували її також зі знаменитим істориком Н. М. Карамзиним ( 1766-1826) .
Ненецікаво, до речі, що по материнській лінії Ігор Житель півночі
перебував у родинних відносинах з А. М. Коллонтай ( 1872-1952).В 1896 г.
батьки розвелися, і майбутній поет виїхав з батьком, що вийшов до тому
часу у відставку, у Череповец; незадовго до смерті батька побував з ним на
Далекому Сході й в 1904 р. оселився в матері в Гатчині. Учився він усього
нічого, закінчив чотири класи Череповецкого реального училища. Вірші
почав писати в 8 лет
Сам Ігор-Житель півночі писав свій псевдонім через дефіс: як друге ім'я, а
не прізвище. Ім'я Ігор було дано йому по святцам, на честь святого
давньоруського князя Ігоря Олеговича; додаток "Житель півночі" робило
псевдонім близьким до "царственого" іменам і означало місце особливої
любові (як додаток "Сибіряк" у псевдонімі Д. Н.Мамин). Але традиція
писати "Житель півночі" як прізвище закріпилася так само, як традиція
тлумачити поета односторонньо по його "екстазним" віршах...
Одне з перших яскравих вражень - закоханість у Женечку Гуцан (Злату) ,
яка й надихала майбутнього поета
В 1905 році (рік його роману з дівчиною в бузковій накидці) він - усього лише
Ігор Лотарев. Вісімнадцятирічний молодик. Без утворення. Без
спеціальності. І без гроша в кишені. І при цьому вкрай упевнений у собі
молодик, що нітрохи не сумнівається, що коли-небудь, а точніше, зовсім-зовсім
незабаром буде багатий і відомий...
Наприкінці життя, коли прийшла настав час підводити підсумки, Ігор Васильович,
оглядаючись назад, зі смутком зізнався самому собі, що в ранньої
молодості йому дуже заважали правильно сприймати людей і «дурна
самозакоханість», і «якесь скольженье по навколишній». І це
ставиться й до друзів, яких він недооцінив, і до жінок: «в останньому
випадку наслідку бували непоправними й перекручували життя, болісно й
негативно відбиваючись на творчості». Оскільки цей запис зроблений в
щоденнику, коли він непоправно й назавжди розстався із двома
«недооціненими» їм жінками - своєю першою любов'ю Євгенією й
єдиною законною дружиною естонкою Фелиссой Круут, можна
припустити, що наведена вище сентенція ставиться саме кним.
З Євгенією Менеке, тоді ще Женею, Женечкой Гуцан, Ігор Лотарев
познайомився взимку 1905 року, у Гатчині, де жив разом з матір'ю й старої
нянькою. Женячи ж знімала кут у Петербурзі, заробляла шиттям, а в Гатчину
приїжджала по неділях - відвідати й обіходити батька, спившегося й
занепалого після смерті дружини, Жениной матері. Була вона надзвичайно
гарна собою: струнка, з розкішними золотими кучерявими волоссями. Ігор,
закохавшись, придумав своїй юній подрузі нове ім'я Злата й задарував
віршами. Більше задаровувати було нема чим... Однак у Злати були не тільки
золоті волосся, але й золоті руки - вона вміла дрібницями «изузорить» їх
старий «затишок».
І раптом Євгенія завагітніла, про одруження не могло бути й мовлення, а з дитиною
на руках яке життя? І вона зробила те єдине, що могла зробити
молода жінка в її положенні: стала утриманкою богатого «старого».
Втім, старим він, видимо, не був, а головне, любив дітей. До народженої
незабаром дівчинці, названою Тамарою, ставився так добре, що вдячна
Злата народила й другої дитини - теж дівчинку. Чи не так був багатий
заступник Злати, як це зображено у вірші Жителя півночі:
У тебе тепер дача, за обідом омари,
Ти тепер під захистом вороного крила,
- ми не знаємо. Але все інше відповідає істині їхніх відносин: Злата
дійсно пішла від нього «заради дитини»...
Однак жертва виявилася даремною. Багатий заступник раптово вмер, і
молода мати залишилася без гроша й із двома маленькими дітьми... Ігор
Васильович на той час встиг стати відомим поетом, і які-ніякі
гроші в нього були, але він був пов'язаний з іншою жінкою - Марією
Василівною Домбровской, і зв'язаний міцно, нехай і не узами законного шлюбу
І Злата розпорядилася своєю долею сама, урахувавши зроблені помилки. Вийшла
заміж, але не за богатого, а за надійну людину, скромного що служить,
німця по національності. Хоча цілком могла, при її-те зовнішніх даних,
зробити й більше блискучий вибір. Але вона думала не про себе, а знову одетях.
Потім почалася війна й... німецькі погроми. Чоловіки Менеке емігрували в
Берлин. Дівчинок залишили в родичів. Забрати їх фрау Менеке змогла
лише в 1920 році, після висновку мирного договору з Німеччиною. В
Берлині Злата відкрила пошивну майстерню, була завалена роботою,
сім'я ні в чому не бідувала. Дівчинку Тамару, у якої виявилися
здатності до музики й танців, змогли віддати в гарну балетну школу
(дочка Жителя півночі стала професійною танцівницею). Про батька Тамари
Євгенія Менеке, зайнята по горло, згадувала зі смутною ніжністю, думаючи,
що він загинув, як і багато їхніх ровесників, на війні, поки не прочитала в одній
з берлінських російських газет вірші, підписані його ім'ям. Написала в
редакцію із проханням переслати, якщо це можливо, якщо є адреса, її
послання - а це була теперішня сповідь! - авторові. І саме дивне:
лист знайшов адресата! Вражений Житель півночі написав чи ледве не в один
присід поему про першу любов - "Падуча стромовина".
Через сім років, в Естонії, у липні,
Прийшов лист від Злати з Берліна...
ПРО, Женечка! Твій лист - поема
Я поклав його, майже дослівно,
На музику, на музику віршів...
Почалася переписка... Але поет тільки що женився, дружина, Фелисса
Михайлівна Круут, любила чоловіка без пам'яті, але й ревнувала люто. Ігор
Васильович зумів заспокоїти «ненаглядну есточку». Чоловіки збиралися
їхати в Німеччину, а там без допомоги Злати не обійтися. Та й навіщо
ревнувати їй, такий юної, до "літнього" замужній жінці?
Євгенія Менеке зустріла чету Лотаревих на вокзалі й, як і обіцяла,
улаштувала їх на недорогу, але зручну квартирку. А на інший день уперше в
життя Житель півночі побачив свою шістнадцятирічну дочку, до речі, схожу на
його, а не на свою красуню мати. Такого повороту Фелисса Михайлівна не
очікувала й поставила питання руба: або вони, або я
Ігор Васильович пообіцяв дружині, що більше не побачить зі своєї першої
любов'ю, і хоча потім двічі приїжджав у Берлін, всупереч звичаю,
слово стримав. Але зі Златой все-таки зустрівся. Правда, уже після того,
як розстався з Фелиссой. І не в Берліні, а в Таллине, і знову, як і в
минулий раз, через 17 років - в 1939 році. Цієї зустрічі поет зовсім не хотів
Боявся побачити усохшую бабусю. Але його порятунки не збулися: і в 52 року
Євгенія була гарна й елегантна. Доля взагалі її, що називається,
зберігала. У часи нацистів Злату заарештували за те, що вкривала у своєї
майстерні євреїв, але потім випустили. Умерла Євгенія Гуцан-Менеке в 1952
року, у Лісабоні, легко, на руках дочок, що обожнювали її,
Фелисса й Житель півночі
Моя дружина мудрей всіх философий, -
Завидна їй доля призначена,
І полегшити мені борошна на Голгофі
Прийде в тузі одна моя дружина!
з вірша "Дорожче всіх..."
Зі своєю майбутньою дружиною, тоді ще гімназисткою, Житель півночі познайомився в
Тойле.
Очевидно, Ігор Васильович побачив у цій випадковій зустрічі небесне
знамення. Мати, Наталя Степанівна, єдина жінка, що
скрашувала його неодружене життя-буття (після того як подруга Ігоря
Васильовича Марія Василівна, ще недавно начебто б закохана й
ніжна, готова на будь-які жертви заради їхнього взаємного щастя, не витримавши
випробування глушиною, пішла від нього), була зовсім погана, місцевий доктор
сказав: безнадійний... І от доля, немов би зглянувшись, посилала йому цю
строгу дівчинку, щоб, вона замінила тридцатичетирехлетнему поетові
гірку втрату! Поховавши матінку, Житель півночі скоропалительно, і сорока
днів не минуло від дня похорону, рятуючись від жаху самітності на чужині,
«осупружился».
У дуже високої, занадто прямій і для її дев'ятнадцяти надто вже
серйозної "есточке", ученій дочці сільського теслі, не було ні
чарівності, ні радісної свіжості Женечки-Злати, нітрохи не походила вона й на
очманілу, «сексапильную» Сонку. У ній взагалі не було нічого від того, що
зачаровувало Жителя півночі в жінках - гри, кокетства, добірності. Зате було,
і з лишком, те, чого хронічно бракувало як попереднім, так і
наступним дамам його вибору: ґрунтовний, практичний розум, твердість
характеру, а головне - уроджений дарунок вірності. Такого надійного
товариша, терплячого й витривалого, про його мінливу й важку долю
більше вже не буде
Уперше опублікувався в другому (лютневому) номері журналу "Дозвілля й
справа" за 1905 рік: там під прізвищем Ігор Лотарев було поміщено